Як живуть українці в Антарктиді

Минулого тижня на чергове дослідження Антарктиди вирушила 17-та українська експедиція.

“Коментарі” дізнались у керівника експедиції Миколи Старинця про особливості життя на найхолоднішому континенті світу.

Ви вже всьоме їдете до Антарктиди. Не набридло?

Боюсь видатись банальним, але ця робота мене влаштовує за багатьма показниками. У першу чергу, військовому пенсіонеру в нашій країні нічого нормального в плані роботи не світить, а ось в Антарктиду ще беруть. Окрім того, я добре справляюсь з поставленими задачами, інакше мене б не брали. Ще й робота приносить величезне задоволення — чому б нею не займатись? А є й таке незрозуміле відчуття: якщо ти хоч раз перезимував в таких екстремальних умовах, то невідворотно з’являється потяг, що кличе тебе в Антарктиду знову. Це не тільки у мене так, багато дослідників хворіють цією “полярною хворобою”. Тут таке чисте повітря і ні на що не схожа природа, що тягне і тягне пожити тут ще раз.

Що найскладніше в Антарктиді: природні умови чи психологічні взаємини в колективі?

І те, і інше. Коли перебуваєш у повній ізоляції від звичного світу, від цивілізації і соціуму, все перетікає в якийсь інший рівень. Що ж стосується взаємин у колективі, то перед експедицією всіх потенційних членів, окрім всього іншого, перевіряють на психологічну сумісність. Потім знайомишся, “притираєшся”, звикаєш, а там вже і додому пора їхати. Проте після такого зимування отримуєш надійних друзів.

Дуже складні погодні умови кожен організм переносить індивідуально, але все одно важко: тривала полярна ніч, ізоляція від всього світу, мороз, постійні вітри і завірюхи. Це все відображається на емоційному стані. Окрім того, науково доведено, що постійний шум вітру протягом тривалого часу, наприклад, місяця, також шкідливо впливає на психіку. А у нас бувають моменти, коли вітри дмуть по три місяці.

Чи є якийсь рецепт боротьби з важкими психологічними станами?

Так, це спорт і активний відпочинок. У нас є тренажерний зал, лижна кімната, тенісний та більярдний столи. Час від часу ми влаштовуємо такі собі чемпіонати з цих видів спорту, граємо в шашки та шахи. Це все дозволяє відволіктись, емоційно розрядитись, підтримувати себе в тонусі. Можна сказати, ми з радістю використовуємо будь-яке вікно, яке виникає. Окрім того, при підборі членів експедиції важливим плюсом є якісь здібності, вміння таланти — музиканти особливо вітаються. Тому що наявність творчих людей гарантує цікаве проведення часу.

І часто з’являється вільна хвилинка?

Взагалі у нас нема вихідних — відбір і передача даних відбувається цілодобово і сім днів на тиждень. Але якщо все працює добре, хороша погода, дані надходять, апаратура працює, то можна і повалятись годинку-другу, почитати книгу, подивитись кіно чи послухати музику. Таке, правда, буває нечасто. З самого початку експедиції ми плануємо графік на тривалий період, аби за тиждень чи місяць людина не “зірвалась”. Тим більше тепер, коли один член експедиції має суміщати в собі фактично дві посади.

Тобто нинішні дослідники мають бути і кухарями, і зоологами в одній особі?

Не зовсім так. Після світової кризи 2008 року кількість полярників від України скоротилась з 14 до 11 людей. Але ж дослідження проводити треба. Ось і доводиться трохи більше навантажуватись. Але це не про поєднання двох окремих спеціальностей йдеться, а про розширення спеціалізації. Ось, наприклад, геофізик, окрім своїх безпосередніх обов’язків, займається сейсмікою плюс відстежує магнітні показники, а також озоновий шар, низькі та високі частоти. Я, окрім головування в експедиції і на станції, маю відповідати за електроживлення та інші моменти. А лікар у нас, окрім своєї основної професії, ще і психолог, і працівник лабораторії. Іншого виходу просто немає — доводиться бути “багатостаночником”. Щоби не перевантажуватись, ми заздалегідь пишемо детальний план, аби не заганяти самих себе в кут. Також важливе своєчасне харчування, тому що в складних умовах організм не може витримати “голоду”.

А як взагалі ви харчуєтесь?

Харчування у нас розписане, це так, але ніхто їжу не закриває. Від кого закривати, якщо нас всього одинадцять і ніхто нікуди не сховається? Та і який в тому сенс — все одно продуктів закупається рівно стільки, скільки треба, тому що фінансування і так обмежене. Спільного сніданку як такого у нас нема, оскільки всі лягають і встають у різний час. А от обід і вечеря — за розкладом, їмо всі разом. Потім гуртом прибираємо і миємо за собою посуд. Так вже звикли.

А як стосунки з алкоголем, великі запаси?

Звісно є, але не цілі поклади. Нам, як і підводникам, кожного дня треба 50 г червоного вина і шоколад — от їх маємо. А що стосується міцнішого — то тільки на свята.

І ніхто ніколи не “перебирає” потай?

А у нас робота така, що якби навіть і хотів, не зробиш — занадто велика на тобі відповідальність. Дані з нашої станції ідуть не тільки в Київ, а в Великобританію, Америку та інші країни світу. Ми просто не маємо права не вийти на зв’язок, або подавати якусь неточну чи недостовірну інформацію. Окрім того, якщо ти собі будеш дозволяти зайве, будуть проблеми з колективом. А кому таке потрібно?

А які у вас стосунки з пінгвінами? Вони ж дуже цікаві і “сують носа” всюди, куди тільки можна.

Стосунки з пінгвінами у нас… офіційні. Вони регламентуються Мадридським протоколом, згідно з якими ми не маємо права наближатись до них ближче, ніж на 5 м. Ну а якщо вони до нас ідуть самі, то ми з цим нічого зробити не можемо. Просто не ганятись за ними, не годувати, не задавати ніякої шкоди.

І часто до вас приходять в гості пінгвіни?

В літній час вони фактично живуть у нас на порозі, постійно приходять, дивляться… Їм справді все цікаво, навіть ночують поблизу і заводять власні сім’ї. А коли настає полярна ніч і все навколо покривається льодом, то йдуть від нас на кромку льоду. Адже вони харчуються рибою, яка є тільки в тих місцях, де вода не замерзає. Така “політика невтручання” діє не тільки щодо цих птахів, а взагалі до всієї флори і фауни континенту. У нас є залізне правило: ми не повинні ані привозити, ані вивозити звідси нічого з тваринного або рослинного світу і не залишати сміття. Після такого бережного ставлення до природи особливо гидко повертатись до засмічених міст.

Чи є якісь цікаві полярні звичаї чи традиції?

Так, звісно. Наприклад, один із самих давніх — святкування middle winter — середини зими, що співпадає з літнім сонцестоянням в нашому кліматичному поясі. В цей день всі без виключення мають купатись в ополонці: якщо не купався, тебе ніхто з колег полярником вважати не буде. І немає значення — перший ти раз чи сьомий, всі мають купатись в цей день.

А це єдиний день, коли полярники купаються в ополонці?

Все залежить від бажання самого “моржа”. Хтось, спробувавши раз, “підсідає” на таке купання, а хтось з острахом думає про це. Більшість пірнає в ополонку після сауни — тоді так, насолода повна.

У Вас і сауна є — залишилась від англійців?

Та ні. Якраз самі будували, власними руками. Зробили креслення, попросили, аби закупили і привезли матеріали. На щастя, наше прохання виконали. А сауна на півдні земної кулі — це, я вам скажу, неймовірне задоволення, не зрівняти з тим, що є у нас!

Довідка “Коментарів”. “Академік Вернадський” (до 1996 р. — “Фарадей”) — єдина українська антарктична станція. Розташована на мисі Марина острова Галіндес. Станцію Україні подарувала 1996 року Великобританія. Точніше, передала за символічну плату в 1 фунт стерлінгів. Станція працює цілий рік і є метеорологічною та географічною обсерваторією.

Ольга МОСКАЛЕНКО