Як “Київенерго” “нагріває” киян

Навіть якщо споживачі помітять невідповідність, над їх обуренням лише посміються. Виявляється, державний стандарт таку похибку допускає.

Температуру води у диспетчерському пункті котельні фіксують прилади-самописці 1970-х років, які можна порівняти хіба що з приладами Гідрометеоцентру.

“Нагрівши” воду на папері на додаткові 4 градуси і помноживши на кількість “вироблених” ГКал, ПАТ “Київенерго” отримує не один мільйон гривень.

Ця схема є лише одним з багатьох “законних” варіантів обдирання киян енергетичним монополістом столиці.

З приходом у столицю у 2011 році стратегічного інвестора — компанії Ріната Ахметова ДТЕК, яка володіє 72,39% акцій ПАТ “Київенерго”, забезпечення киян електроенергією та теплом не покращилося. Швидше, навпаки. Чого не можна сказати про бізнес найбагатшої і колись найвпливовішої людини в країні.

Інші схеми такого “покращення” надзвичайно прості.

Гроші вперед. Споживачі, які мають намір приєднатися до електричних мереж, знають: доки не сплатиш за “послугу приєднання” у “клієнтоорієнтованій” компанії “Київенерго”, з тобою навіть розмовляти ніхто не буде.

Сплативши від кількох тисяч гривень до десятків мільйонів гривень, особа стає замовником, а “Київенерго” — виконавцем “послуги з приєднання споживача до електромереж”. Відтак, у виконавця з'являються зобов'язання.

Головне з них — строк надання послуги. Для “стандартних приєднань” — 15 робочих днів, для “нестандартних” — згідно з графіком будівництва. Однак жоден з об'єктів “Київенерго” до своїх мереж вчасно не підключило. Відстояти законні права неможливо — працівники монополіста “не радять з ними сваритися”.

Схоже, що вчасно компанія може виконувати лише одну функцію: отримувати кошти за послуги, які надаються невчасно, неякісно або не надаються взагалі.

Після сплати коштів “за послугу приєднання” починається процес її надання. Він складається з проведення тендера, вибору підрядника і підписання договору підряду між “Київенерго” та підрядником.

Проведення тендера триває місяць, укладення договору — місяць, будівництво — залежно від об'ємів і складності — від кількох днів до кількох місяців, здавання в експлуатацію — від одного до кількох місяців. Остаточні умови розрахунку з підрядником — 60 днів після завершення всіх перерахованих етапів.

Однак сам процес починається лише після сплати споживачем усіх коштів. Тобто “Київенерго”, отримавши гроші на свої рахунки, вільно користується ними протягом кількох місяців. Затягнувши будь-який з етапів, компанія має можливість продовжити собі “безкоштовну кредитну лінію” на сотні мільйонів гривень.

Спочатку з'їмо ваше, а потім — кожен своє. Електричні та теплові мережі столиці не належать “Київенерго”. Вони знаходяться у комунальній власності, а компанія їх орендує у киян. Орендує за одну гривню на рік!

Сюди належать десять тисяч будівель котелень, підстанцій, розподільчих пунктів, тисячі кілометрів теплотрас, кабельних та повітряних ліній електропередач, які займають сотні тисяч гектарів столичної землі. Ці гектари мають певні обмеження, які регламентуються “Правилами охорони електричних мереж”.

Тобто “Київенерго”, не взявши на себе жодних фінансових чи юридичних ризиків, розпоряджається майном киян безкоштовно. Виникає запитання: якщо якійсь приватній фірмі — ДТЕК — можна безкоштовно надати майно столиці на мільярди гривень, то чому інші підприємці повинні сплачувати ринкову орендну ставку?

При цьому нові мережі, які будуються за рахунок інвестиційної складової тарифу, “Київенерго” бере собі на баланс, тобто отримує у власність.

Це все одно, що віддати свій автомобіль в оренду таксисту, який возив би вас за комерційними тарифами. При цьому жодної копійки в “орендоване” авто він не вклав би, а на “зароблені” гроші купив би собі нове.

Цей “дерибан” триватиме доти, доки в країні не з'явиться влада, яка не служить олігархічним кланам. Влада, яка думає про завтрашній день, а не про сьогоднішню вигоду. Влада, яка прагне, щоб народ жив у енергетично самодостатній країні, а не потопав у безсистемному корупційному багні.

Що потрібно зробити для того, щоб правда опинилася на боці споживачів, а не знахабнілого монополіста?

1. Скасувати ганебний закон №5021-VI від 22 червня 2012 року “Про внесення змін до деяких законів щодо плати за приєднання до мереж суб'єктів природних монополій”, яким було введено так звану плату за приєднання.

2. Уніфікувати нормативно-правову базу, яка регулює діяльність природних монополій в енергетиці.

3. Зробити діяльність монополіста максимально прозорою для суспільства.

4. Притягувати до відповідальності, в тому числі до кримінальної, монополіста та його працівників за порушення прав споживачів.

Почати треба із створення тимчасової слідчої комісії Верховної ради. Очолити її повинен не представник комітету з питань ПЕК, а представник комітету з питань запобігання і протидії корупції або комітету з питань національної безпеки.

Олександр ТРОХИМЕЦЬ