Ядерна дружба

Український концерн “Ядерне паливо” та російська енергетична компанія “ТВЕЛ” на крок від підписання угоди про будівництво на території України заводу з фабрикації паливних збірок для атомних станцій. “Цей документ міститиме принципові параметри конкурсних пропозицій ТВЕЛ, із якими ця компанія перемогла в тендері. Також буде визначено частки партнерів у спільному підприємстві, чітко прописано, яким чином передаватиметься технологія. Угода не є фінансовою”, — уточнила гендиректор українського концерну Тетяна Амосова. А заступник голови дирекції Росатому Владислав Корогодін заявив, що РФ і Україна вже приступили до взаємної оцінки ядерних активів задля їх подальшої інтеграції.

Схоже, під час уточнення нюансів створення спільного підприємства з контролю над ГТС України офіційний Київ отримав чергову порцію обіцянок-цяцянок від Москви.

Замріялися

Створити власний ядерний цикл Україна мріє від проголошення незалежності. Завод із виробництва паливних збірок — один з основних елементів цього циклу. Вітчизняні АЕС стовідсотково залежать від єдиного постачальника — російського ВАТ “ТВЕЛ”. У разі якихось негараздів, непорозуміння в українсько-російських атомних чи інших відносинах така залежність може коштувати вітчизняній енергетиці навіть дорожче, ніж перманентні проблеми закупівлі й транспортування газу. Півтора року тому взимку Газпром припинив подачу блакитного палива до України, а фахівці Нафтогазу знайшли вихід — налагодили реверсне постачання газу зі сховищ, розташованих на заході країни. Якщо ж виникнуть труднощі з отриманням російського ядерного палива, всі енергоблоки українських АЕС (забезпечують 50% потреб країни в електроенергії) зупиняться протягом року.

Теоретично будівництво власного заводу з виробництва паливних збірок вигідне Україні. На практиці реалізовувати цей проект потрібно на таких умовах, щоб отримати більше, ніж втратити. Слід тверезо оцінювати готовність росіян інвестувати кошти в будівництво підприємства (яке конкуруватиме з їхніми власними виробничими потужностями) та віддавати технологію. Цікаво, що певних втрат українській стороні вже завдано. Наприкінці вересня уряд (за пропозицією Мінпаливенерго) оголосив російський державний концерн ВАТ “ТВЕЛ” єдиним партнером у спорудженні заводу. Відповідно втрачено можливість диверсифікації постачання паливних збірок — кількарічні спроби налагодити співпрацю з американською компанією Westinghouse Electric виявилися безрезультатними.

Російський інтерес

Загалом з інтересами росіян на ядерному ринку України все більш-менш зрозуміло. На цю тему відверто висловився прем’єр-міністр РФ Володимир Путін: “Ми сформулювали пропозиції... Йдеться про масштабну кооперацію наших ядерних галузей. Ми пропонуємо створити потужний холдинг, який охоплював би об’єднану генерацію, машинобудування та паливний цикл”. Офіційній Москві вкрай вигідно жорстко прив’язати українські АЕС (15 енергоблоків потужністю 13,8 ГВт) до сировини корпорації “Росатом”, юридично закріпивши за нею найбільший і стабільний зовнішній ринок збуту. Саме цим зумовлена й готовність росіян кредитувати добудову 3-го та 4-го енергоблоків Хмельницької АЕС — їх спорудження за російськими технологіями, з використанням російського обладнання, зусиллями російських фахівців виключає можливість закупівлі, приміром, американського палива. Експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський переконаний, що росіяни зробили все, щоб Westinghouse Electric не заважала просуванню їхніх інтересів в Україні, й у принципі досягли своєї мети.

Водночас будівництво заводу в Україні наближає корпорацію “Росатом” до досягнення ще однієї мети — доступу до Новокостянтинівського уранового родовища, розташованого в Маловиськівському районі Кіровоградської області. РФ належить до п’ятірки найбільших світових виробників (окрім неї це Канада, Австралія, Казахстан, Нігерія), що забезпечують три чверті видобутку урану на планеті. Розвідані запаси урану нашого північного сусіда становлять 615 тис. т. На цьому тлі ресурсні запаси України видаються не дуже великими (за оцінкою МАГАТЕ, 235 тис. т), але ми входимо до світової десятки виробників. При цьому поклади Новокостянтинівського родовища дуже концентровані та оцінюються в 93,636 тис. т (обраховано Державною комісією по запасах ще 10 вересня 1998 року). Це вітчизняний урановий клондайк. Напевно, саме його сировину використовуватимуть для створення ядерного циклу в Україні.

Інакше важко пояснити інтерес росіян до поглиблення ядерної співпраці. Адже в самій РФ достатньо потужностей для забезпечення споживачів паливом — дефіциту збірок для водо-водяних реакторів (ВВЕР, що експлуатуються в Україні та багатьох інших країнах) на ринку не спостерігається. Щоправда, парк ВВЕР у Європі може збільшитися. Зокрема, Литва розглядає можливість будівництва ще однієї АЕС — Вісагінської. Зацікавлення в подальшому розвитку атомної енергетики дедалі частіше висловлюють східноєвропейські країни, зокрема Білорусь. Болгарія навіть підписала контракт із Росатомом на спорудження двох реакторів, аналогічних тим, що мають запрацювати на Хмельницькій АЕС. Та й сама Росія розпочала роботи на Балтійській АЕС у лютому цього року — перший блок потужністю 1150 мВт планують запустити в 2016-му. Таким чином, стратегічне зацікавлення росіян у будівництві заводу в Україні має цілком об’єктивні передумови.

Український інтерес

Про будівництво заводу спільно з ВАТ “ТВЕЛ” можна говорити як про доконаний факт. Що від цього мала б отримати Україна?

Перше — контрольний пакет у спільному підприємстві. Одне таке СП “УкрТВС” вже було засновано в 2001 році для постачання палива на вітчизняні АЕС (спільно з казахами та росіянами). У ньому нашій державі належить 33,3%, і цього виявилося замало, щоб пролобіювати створення в Україні власного ядерного циклу. Урядова “Методика оцінки пропозицій учасників конкурсу з відбору технологій і партнера з організації в Україні виробництва ядерного палива” містить пункт про контроль нашої країни над відповідним СП. І хочеться вірити, що його буде виконано.

Друге — очікується, що завод уведуть в експлуатацію у 2013—2014-му і він продукуватиме тепловидільні елементи в еквіваленті 200 т урану на рік; до 2020-го виробнича потужність має подвоїтися.

Третє — російська сторона має інвестувати не менше ніж 60% вартості заводу — 1,092 млрд грн. При цьому кошти повинні надходити безвідсотково з відстрочкою повернення на десять років. Крім того, партнер має гарантувати постачання тих комплектуючих для паливних збірок, виробництво яких ще не налагоджено в нашій державі.

Четверте — окремо обумовлено надання українській стороні технологій виробництва, зокрема невиключної ліцензії на виробництво збірок.

П’яте — СП має отримати право експортувати твели.

Віце-президент ВАТ “ТВЕЛ” Васілій Константінов нібито не має нічого проти такої концепції. Після підбиття підсумків тендеру він повідомив журналістам, що “передусім вам (Україні. — Ред.) цікаво, щоб це було СП… Ліцензії, звісно, передаватимуться, у якому вигляді — узгоджуватимуть юристи. Далі, якщо буде потрібно, ми приймемо рішення йти у треті країни з цього заводу”. За такого підходу єдине, чого не вистачатиме Україні, — це налагодження збагачення урану. Проте відповідне підприємство нам навряд чи дозволять збудувати, але будь-яка держава, що володіє ядерною зброєю, і ще кілька країн можуть продати послуги зі збагачення.

Туманна реальність

Уже майже вирішено, що завод будуватимуть на основі Дніпродзержинського державного НВП “Цирконій”, створеного (разом з іншими структурами) на базі Придніпровського хімічного заводу. Решта питань, які безпосередньо цікавлять українську сторону, наразі залишаються без документально оформленої відповіді. На думку експертів, перспективи, змальовані вище, видаються надто ідеальними.

Проблеми можуть виникнути і з ліцензіями на технології, і з умовами кредитування, і з термінами побудови підприємства. Україна вже має сумний досвід диверсифікації джерел постачання паливних збірок на АЕС спільно з росіянами. У форматі СП “УкрТВС” майже десять років метикували на трьох, але нічого корисного не отримали.

Зараз ситуація туманна. Одразу після перемоги ВАТ “ТВЕЛ” на тендері (уряд Миколи Азарова навіть не встиг її оформити документально) президент Віктор Янукович почав домовлятися про поглиблення співпраці в ядерній галузі… з президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим. Віктор Федорович так і сказав колезі: “Я знаю, що ви з Росією вже багато зробили для того, щоб створити спільне підприємство з виробництва ядерного палива для реакторів. Ми готові підключитися до цієї роботи на паритетних умовах”. Як інтерпретувати цю заяву — досі невідомо. Залишається дочекатися юридичної конкретики у відносинах із російським ВАТ “ТВЕЛ”. Якщо тендер провели взагалі не для того, щоб прибрати з ринку Westinghouse, в інтересах якої була адаптація американських збірок до потреб і технологій українських атомних станцій. Ні, звичайно, Westinghouse, може, й продовжить розпочату співпрацю з Південноукраїнською АЕС, але такий масштаб американську ТНК навряд чи влаштує. Отже, майданчик для просування власних інтересів в Україні росіяни застовпили.

Костянтин ЗВАРИЧ