Візит “бацьки”

Білоруський “бацька” з’явився в братній країні з офіційним візитом уперше за цілих 12 років. Утім, про колишнє охолодження відносин між державами, що спостерігалося одразу після приходу до влади Президента Віктора Ющенка, давно не йдеться. Цього року Лукашенко вже побував з робочим візитом на Чернігівщині, де відбулась його зустріч із тим-таки Ющенком, а крім того, лідери двох країн зустрічались у білоруському Могильові та молдовському Кишиневі (на нещодавньому саміті СНД).

У Києві Лукашенка приймали на вищому рівні. Після зустрічі з Ющенком білоруський лідер відвідав Національний університет імені Тараса Шевченка, де до його приїзду відкрили Центр білоруської мови та культури; під час цих відвідин “бацьку” зробили почесним доктором. Увечері 5 листопада він поспілкувався і з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, а наступного дня — зі спікером Володимиром Литвином.

Весь цей час білоруський лідер розсипався в компліментах на адресу нинішніх українських очільників. Часом спостерігати за “трактуванням” взаємних компліментів українською та білоруською сторонами було доволі кумедно. Скажімо, якщо вірити офіційному сайту Кабінету Міністрів України, Юлії Тимошенко білоруський президент сказав: “У вас дуже складні часи, і вірите, я завжди на вас дивлюсь, в основному по телебаченню: на цю жінку навалили стільки проблем, і вона серед чоловіків воює за всіх”. А на офіційному сайті самого Лукашенка цю ж саму цитату подано так: “У вас трудные времена: навалили столько проблем. Хочу, чтобы вы вышли из этого побоища невредимыми”.

Зараз він теж зробив кілька прозорих натяків. “Відносини Булорусі та України напружують деяких людей у деяких державах”, — заявив “бацька”. “Якщо комусь не дуже подобається, що ми зустрічаємось, то це його проблема”, — також сказав він.

Утім, до останньої фрази Лукашенко додав, що говорить “не лише про Росію”. І схоже, що подібні заяви білоруського президента, як і весь його візит, в політичній площині не слід розглядати виключно через призму білорусько-російських відносин — як це роблять деякі вітчизняні оглядачі, наголошуючи, що Лукашенко “дражнить Росію”, щоб полегшити вибивання з неї тих же кредитів.

Насправді відносини з Росією у “бацьки” сьогодні об’єктивно не найкращі. З одного боку, нещодавно Російська Дума ратифікувала домовленість про спільну охорону повітряного простору двох держав. З іншого, для Білорусі, що не має жодних геополітичних амбіцій, це відносно вигідно матеріально: адже левову частку витрат понесе саме Росія. При цьому Лукашенко довго відмовлявся підписати договір про створення Сил швидкого реагування на базі Ташкентського договору (за що Кремль відмовив йому в кредиті розміром 100 млрд російських рублів). У результаті “бацька” наполіг, що білоруські військові участі в операціях нової структури за межами своєї країни не братимуть — чим, у принципі, вихолостив саму суть нової угоди.

Аналогічно глава білоруської держави чинить і в болючому для росіян питанні визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії. Саме під час його візиту до України в білоруському парламенті було сформовано групу з 12 депутатів, яка має “вивчити ситуацію” на місці — тобто відвідати невизнані республіки (а також Росію) і надати законодавчому органу рекомендації щодо можливого визнання двох республік. Таким чином, процес затягується на невизначений термін, тоді як у Москві ніхто не сумнівається, що за бажання Лукашенка слухняний парламент прийняв би необхідне рішення без жодних затримок.

Разом із тим, Аляксандр Лукашенко активно “пробиває двері в Європу”. Продовжуючи наполягати, що стан з громадянськими свободами в Білорусі є виключно внутрішньою справою цієї країни, “бацька” поступово відвойовує для себе та своєї країни “життєвий простір” на європейських теренах. Так, нещодавно його було прийнято в Литві. І, ймовірно, до кінця року Євросоюз скасує візові санкції щодо білоруських чиновників. Щоправда, для простих білорусів візи до ЄС досі залишаються удвічі дорожчими, ніж для українців, а відсоток відмов у видачі таких віз — вищим, ніж в Україні. Що неабияк турбує населення дев’ятимільйонної республіки, значна частина якого прагне потрапити на заробітки до країн ЄС.

Не дивно, що в Києві Лукашенко вкрай улесливо відгукнувся про співпрацю з Україною в рамках “Східного партнерства” — спільної стратегії співпраці з ЄС, запропонованої Брюсселем. У відповідь Віктор Ющенко зробив яскравий хід, просто під час офіційної зустрічі з Лукашенком зателефонувавши президентові Єврокомісії Жозе Мануелю Баррозу. Це сталось після того, як президенти обговорили можливість використання коштів, що їх виділяє ЄС у рамках “Східного партнерства” на спільне облаштування кордонів. Уже за кілька хвилин Ющенко повідомив, що обговорив це питання з паном Баррозу і той висловився позитивно. “Така підтримка дорогого варта!” — розчулився Аляксандр Лукашенко.

Утім, головним підсумком офіційних візитів все-таки є не заяви, а рішення. У цьому сенсі візит білоруського президента виявився дійсно плідним. “Ми закрили всі питання”, — не втомлювався хвалитися Лукашенко після зустрічі з Ющенком, додаючи, що в цілому погоджено близько 70 документів щодо двосторонньої співпраці.

Найголовнішим із них вітчизняні експерти називають Консульську угоду, що нарешті укладена між двома державами, та рішення підготувати договір про реадмісію. Проте ще важливішою є принципова згода Лукашенка внести на ратифікацію в білоруський парламент угоду про кордон, яка Україною ратифікована ще 1997 року. Досі Мінськ де-факто відмовлявся визнати спільний кордон, вимагаючи від України визнати державним боргом заборгованості українських підприємств перед білоруськими за станом на 1992 рік.

Сума цього “боргу” варіювалася в кілька разів, проте сама вимога була принциповою. Так само, як принциповою була і незгода з нею України. Українські дипломати неодноразово заявляли, що методика розрахунку цього боргу незрозуміла, більше того — ніхто не бачив документів, які взагалі доводять її існування. Але тепер, нарешті, проблема має бути вирішена: Лукашенко пообіцяв невідкладно внести питання ратифікації договору про державний кордон на розгляд своїх національних зборів.

За твердженнями деяких ЗМІ, у відповідь Україна погодилась дещо дешевше продавати Білорусії електроенергію. Сума дисконту нібито повинна становити в результаті $50 млн, на яких і наполягає білоруська сторона як на сумі “боргу” радянських часів. Утім, навіть якщо це правда, на заваді можуть стати об’єктивні фактори.

Перший із них — це сама історія електроенергетичної співпраці України та Білорусі. Білоруська сторона не лише купує українську електрику, але й транзитує її до Литвин та інших прибалтійських країн. Однак бути транзитером “бацька” не хоче, наполягаючи, що його країна має право купувати відповідний обсяг української енергії з тим, щоб потім перепродувати його далі на північ уже за європейськими цінами. Через це свого часу Білорусь навіть відмовлялась від постачань української електрики (їх відновили лише цього літа). До того ж, у цій ситуації грає активну гру Росія, що є найбільшим продавцем електроенергії для Білорусі і вже вийшла на литовський ринок дистрибуції енергії.

Другий же фактор — це те, що Президент Ющенко, в принципі, не має важелів впливу на це питання. Не кажучи вже про те, що, імовірно, після виборів він полишить свою посаду. Відтак тією людиною, з якою мусив би домовлятись Лукашенко, є швидше глава уряду (до речі, всі переговори з білорусами про відновлення електропостачань проводились під керівництвом першого віце-прем’єра Олександра Турчинова). Однак чи говорили на цю тему Лукашенко та Тимошенко, лишилося невідомим.

Утім, з інтерв’ю, яке напередодні візиту “бацьки” дав білоруським ЗМІ український посол у Мінську Ігор Ліховій, відомо, що в планах Тимошенко до кінця року є поїздка до Білорусі. Якщо така поїздка відбудеться, ситуація довкола “електричного” питання стане зрозумілішою. Тільки тоді це подадуть уже як досягнення Тимошенко — так само, як згода Лукашенка на визнання наших кордонів подається сьогодні як досягнення Ющенка.

Олександр МИХЕЛЬСОН