Вугільні клопоти має не тільки Польща

Корупція та неефективне керівництво на державних шахтах призводять до розбазарювання виділених бюджетних коштів. Вихід експерти вбачають у приватизації копалень та лібералізації цін на вугілля. Приватні власники намагаються зробити шахти рентабельними, а якщо це не вдається, то закривають їх.

Україна прискорює роботу над антикризовим планом для вугільної галузі – довідалася Rzeczpospolita. Усе це через вибори, що наближаються. Наші сусіди мають учетверо більше копалень, ніж ми, але видобуток у їхній країні знаходиться на тому ж рівні, що й у Польщі. Непродані запаси, зрештою, також.

У Польщі більше 90% електроенергії виробляється з вугілля (із них 60% – з кам’яного). В Україні – близько 30%. При цьому в Польщі діє 31 шахта, на якій добувають кам’яне вугілля, а в Україні – більше 130. А річний видобуток вугілля в обох країнах знаходиться на рівні 80 млн. тон.

«Обсяг запасів енергетичного вугілля складає вже 5,5 млн. тон», – повідомила прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко.

У Польщі (за даними економічного відомства на кінець червня) запаси вугілля сягнули 6 млн. тон, але близько 1 млн. тон складало коксівне вугілля, у продажах якого в серпні намітилися зміни завдяки новим договорам компанії Jastrzębska Spółka Węglowa.

Наприкінці червня український парламент зобов’язав уряд розробити антикризовий план для гірничого сектора. За інформацією Rzeczpospolita, розробку гірничої стратегії в Україні підтримує Європейський Союз – наразі сума виділених коштів складає близько 10 млн. злотих. Однак це нелегко – наприклад, складно оцінити, скільки людей фактично працюють у цій галузі (у Польщі на 31 копальнях з видобутку кам’яного вугілля працюють близько 115 тис. людей), бо дані державних шахт (таких близько 120) – нерідко цифри лише на папері, а дані приватних (їх близько 15) – неофіційні. Адже останні як приватні підприємства не підпорядковуються міністерству вугільної промисловості.

На думку аналітиків у Києві, щоб галузь могла розвиватися, необхідно провести її приватизацію і лібералізацію. «Брак інвестицій робить неможливим видобуток вугілля за конкурентною ціною на глибоких шахтах. Це одна з проблем української вугільної промисловості, де чимало копалень завглибшки 1-2 кілометри», – каже Сергій Петренко, аналітик інвестиційної компанії Phoenix Capital у Києві. Для порівняння – у Польщі менше десяти пластів, де гірники працюють на глибині, що перевищує один кілометр, бо експлуатація копалень на великій глибині збільшує вартість видобутку, зокрема за рахунок кліматизації чи додаткових заходів із охорони праці.

«Приватизація – це сьогодні єдиний спосіб підвищення кваліфікації керівних кадрів. Державне управління – дуже неефективне і спричиняє поширення корупції в цій галузі. Лібералізація цін на вугілля призводить до того, що ця галузь стала привабливою для інвесторів. Однак наразі інвестиції в шахти ризиковані, тому що ціна на продукцію залежить не від попиту, а від адміністративних рішень», – каже Сергій Петренко. В Україні 15 приватних копалень добувають 40% вугілля, а більше 120 державних – 60%.

«Державні підприємства – менш ефективні на рівні керівництва. Корупція в державному вугільному секторі перешкоджає ефективному використанню коштів з державного бюджету. Часто приймаються популістські рішення, які збільшують видатки підприємства, – наприклад, у політичних цілях, щоб завоювати довіру електорату на виборах. А власники приватних шахт керуються виключно принципом економії і зважуються на оптимізацію видатків на підприємстві або скорочення персоналу і підвищення ефективності виробництва, а також легко йдуть на закриття копальні, якщо немає можливості зробити її прибутковою», – пояснює Петренко.

На думку Кшиштофа Кабали, менеджера із закупівлі вугілля компанії Vattenfall Heat Poland, існує ще одна проблема з українським вугіллям. «Воно має занизькі параметри якості, наприклад, до 30% золи. А також нерідко відхиляється від торгівельних стандартів, і, замовляючи певний ґатунок, можна отримати продукт гіршої якості, – оцінює ситуацію Кабала. – Додаткову проблему становить брак певності в існуванні українських компаній. Наприклад, датчани взагалі не замовляють українське вугілля, пояснюючи, що, коли сьогодні замовлять сировину, не можуть бути впевненими, що компанія не припинить свого існування за півроку».

Кароліна БАЦА, Тетяна СЕРВЕТНИК

Перевод - Inozmi