Все госпредприятия давно приватизированы — через менеджмент — глава комитета по вопросам экономразвития Дмитрий Наталуха

— Чому саме вас обрали головою комітету з питань економічного розвитку?

— Розкажу, як це бачу, адже йдеться про рішення фракції. Близько дев’яти років я працював як юрист у сфері банківського й фінансового права з питань залучення міжнародних інвестицій. Відтак маю скромний досвід взаємодії з міжнародними інституціями. Наприклад, під час роботи в Baker&Mckenzie ми представляли інтереси Європейського банку реконструкції та розвитку, IFC, інших міжнародних фінансових корпорацій та інституційних клієнтів, займалися представництвом банків, інвестиційних фондів, великих промислових груп. Тоді в мене й сформувалося розуміння того, як все це працює.

З 2015-го по 2017 рік я працював на посаді голови районної державної адміністрації Комінтернівського району Одеської області. Це, якщо не помиляюся, один із двох районів, які є профіцитними в цьому регіоні. На території району розташовані Одеський припортовий завод, порт “Південний”, компанії “ТІС”, “Олсідз Блэк Си”, “Боріваж”, “Дельта Вілмар”, MV Cargo, тобто гіганти, які є бюджетоутворюючими не тільки для району, але й області загалом. Різні компанії, різні джерела капіталу, різні інтереси. Першочерговим завданням було знаходження балансу, спільної мови, щоб ніхто не відчував себе дискримінованим. Цей пошук балансу впродовж двох років відбувався постійно, медіація між різними групами капіталу й інвесторів спрямовувалась на одне — щоб усі почувалися комфортно і розвивалися.

Оці два фактори — комунікаційний і професійний, — вочевидь, і стали вирішальними чинниками. Бо робота комітету потребує від керівника фаховості. Окрім того, в комітеті представлені різні сили — і “Опозиційна платформа “За життя”, і “ЄС” і “Голос”, і позафракційні депутати, тому важливий аспект діалогу. Ми можемо скільки завгодно займатися політикою під куполом, виголошувати промови, критикувати один одного, але в цьому конкретному кабінеті нам усім хотілося б працювати на користь держави, переслідувати конструктивні економічні й промислові інтереси.

Наш комітет небагато чим відрізняється від внутрішньофракційної групи. В нас можуть бути різні економічні ідеології, ми можемо бути прихильниками різних економічних шкіл. Але ми всі живемо в цій країні і хочемо, щоб нам було не соромно дивитися людям в очі. Тому ми не можемо дозволити собі тут якоїсь протидії, конфлікту. Так, комітет — це про фаховість, про досвід, але також і про комунікації, про діалог, знаходження спільних позицій.

- Промисловці були занепокоєні приєднанням свого профільного комітету до комітету з питань економічного розвитку. Казали, що це зіб’є фокус з проблем промислової політики.

— Ми мусимо сформувати стратегічну рамку в комітеті, загальноекономічну рамку політики. Ми не можемо абстрагуватися від минулого, як би не намагалися. Але, так чи інакше, є певний досвід.

В комітеті є пан Тарута (Сергій Тарута, фракція “Батьківщина”) — абсолютно фантастичний промисловець. Звісно, як би йому не хотілося бути нейтральним, йому це болить, бо він знає, як це має працювати. У нас є пан Давиденко (Валерій Давиденко, позафракційний — ІФ) — потужний, міцний аграрій. Є пан Кисилевський (Дмитро Кисилевський, фракція “Слуга народу” — ІФ), який працював до цього в “Інтерпайпі”; в нього теж є відповідне бачення. Врешті, є пан Кубів (Степан Кубів, екс-віце-прем'єр — міністр економрозвитку — ІФ) з його монументальним досвідом, яким він щиро ділиться на комітеті, й ми вельми цьому раді. Тому не вийде лобіювати якусь одну тему. Різногранні люди з різногранним досвідом.

Але мене особисто дуже непокоїть сировинна економічна модель України з ухилом в “аграрку”. Що б мені хотілося залишити після завершення каденції на посаді голови економічного комітету — це, безумовно, економіку, трансформовану з сировинної моделі на додану вартість, або, принаймні, створити передумови для цього. Тому тут я готовий виступати лобістом промисловості — не конкретної компанії, а переробки і доданої вартості. З сировинної промисловості ми маємо перефокусуватися на створення, підсилення й модернізацію підприємств, які створюють додану вартість. Щоб не було такого, що ми експортуємо власне зерно і купуємо італійське борошно з нього. Переробка — це нові робочі місця, податкові надходження. Причини затримки розвитку переробки банальні — неможливість планувати хоча б у середньостроковій перспективі через регулярну політичну турбулентність. Плюс фактор війни. Тому виходило так: скосив — продав, скосив — продав. Відтак мені хотілося б певних послаблень для промисловості, зокрема переробки. Я хотів би бачити українську промисловість відродженою. З цього огляду я справді готовий бути головним лобістом промисловості.

— Які механізми ви бачите для такої підтримки? Зокрема, раніше була ідея створення індустріальних парків. Законопроект про них навіть пройшов у Раді перше читання.

— Це один з найбільш дебатованих інструментів. Прямо зараз працюємо над ними в рамках робочої групи. В чому проблема? Ця ідея була трохи спотворена, коли приймався законопроект. Словосполучення “індустріальний парк” стало синонімом тіньової податкової оптимізації. Це не значить, що не має бути податкових послаблень для суб’єктів, які працюють території індустріальних парків. Однак ми хочемо переосмислити це.

Я проаналізував європейський досвід, зокрема, польський, словенський, турецький. Там індустріальні парки відіграють феноменальну роль. І не лише індустріальні, а ще й парки креативної економіки — так звані креативні кластери, парки інноваційної економіки. Зараз ми приділяємо активну увагу космічній та аерокосмічній галузі. Це теж щось на межі інновацій і промисловості. Будь-що, що здатне виробляти продукти для високотехнологічного експорту, будь-які подібні виробництва мають отримати умови, які полегшували б їм діяльність, сприяли збільшенню обсягів виробництва й експорту.

Ми розглянемо умови підключення до електричних та інфраструктурних мереж. Це не значить, що ми будемо скасовувати — у пана Галасюка (Віктор Галасюк, голова комітету з питань промислової політики та підприємництва попереднього скликання — ІФ) була саме така ідея. На першому етапі достатньо буде посилити і ввести відповідальність постачальників електроенергії й відповідних мереж і подивитися на балансування цін.

Окрім того, до кінця цього року мені хотілося б бачити перезапущене і працююче експортно-кредитне агентство. Це моя персональна амбіція.

— Що ви маєте на увазі під перезапуском? Свого часу і НБУ, і міжнародні партнери зауважували, що тут можуть неефективно використовуватися кошти.

— Воно ж не працювало. В нас є функція парламентсько-комітетського контролю. Це вже буде наша провина, якщо гроші спрямують не туди. Але цей інструмент використала більшість економічно успішних країн світу, і використовує донині.

Загалом до сьогодні більшість економічно успішних країн пройшла протекціоністську модель і навіть зараз повертається до неї. Ми цього не можемо ігнорувати. Ті-таки Штати зараз повністю перейшли до неопротекціонізму. Модель класичної і неокласичної школи дедалі більше втрачає актуальність, особливо останнім часом, з розвитком постмодерну. Країни дедалі більше починають плекати й стимулювати власних виробників, власну промисловість, і повертаються до відкритого ринку тільки після того, як підсилять власних експортерів. У нас чомусь навпаки — спершу відкриваємо всі ринки для імпортерів, а над тим, щоб підсилювати внутрішні галузі, не замислюємося. Це деструктивний шлях для вітчизняної промисловості.

— Перезавантаження не призведе до чергового відтермінування запуску агентства?

— Я б хотів, аби вже до кінця поточного року агентство запрацювало.

— Яку суму планується передбачити на ЕКА?

— Не озвучуватиму, вона зараз дебатується.

— Але її розмір дозволить повноцінно запустити агентство?

— Так.

— Президент підписав закон про концесії…

— Це дозволить до кінця року запустити процес концесії щонайменше портів “Херсон” і “Ольвія”, а також деяких інших об’єктів дорожньої інфраструктури. Йдеться про Київську кільцеву дорогу, частину трас на заході України.

Для нас важливо дати інвесторам третій інструмент заведення грошей в Україну, окрім приватизації й оренди — концесію. На неї покладають великі надії, як і на відновлення державно-приватного партнерства загалом.

— Якою ви бачите свою місію в процесі приватизації?

— По-перше, маємо нарешті дати старт приватизації. Є підприємства, які давно загнили й збанкрутували, але все одно їх взяли на приватизацію. По-друге — контролювати, аби приватизація відбувалася прозоро й на адекватних умовах, передусім в інтересах держави.

Президент доручив Кабміну розробити новий перелік держкомпаній, які не підлягають продажу. Ми ведемо внутрішньофракційні дискусії та дискусії з членами інших фракцій стосовно об’єктів у цьому переліку. Але коли дивишся нинішній перелік таких підприємств, просто волосся стає дибки. Незаперечний факт неефективності. Ці п’явки висмоктують з держбюджету феноменальну кількість грошей, а ніякого зиску не приносять. Ба більше, в мене склалося враження, що майже всі держпідприємства вже давно приватизовані — через менеджмент. Він звітує, забезпечує взаємодію з тією чи іншою фінансово-промисловою групою. Де-юре підприємство все ще державне, а де-факто контролюється приватними особами. Ми хочемо виправити цю ситуацію. Якщо вже використовуєте це підприємство на свою користь, ну то викупіть його за конкурентну ціну.

— Але список формується відповідно до критеріїв, встановлених законом про приватизацію, котрі є доволі широкими.

— Так, стаття 4. Давайте чесно: легкої й однозначної відповіді на це питання немає. Завжди будуть ті, хто вболіватиме за виключення якогось підприємства зі списку, й ті, хто за включення. Ми маємо вирішити це питання максимально ефективно і дотримати інтересів держави. Не продати щось стратегічне, що досі забезпечує, принаймні, якийсь державний прибуток.

Ми говорили з паном Смілянським (генеральний директор “Укрпошти” Ігор Смілянський - ІФ). У нього є бачення, як корпоратизувати “Укрпошту” і віддати до 25% її акцій під іноземні інвестиції. Таким чином, ми забезпечимо нові фінансові вливання в поштового оператора. Ми внесли відповідні правки.

На мою думку, цей перелік має повернутися в закон з часом. Згідно з Конституцією, саме Верховна Рада визначає цей перелік. Ми маємо сформувати його й зафіксувати. Тому в ідеалі Кабмін має повернути нам його до кінця року. Три місяці на формування нового переліку більш ніж достатньо. Тоді до кінця року ми б оновили, переглянули, провели аудит як самого списку, так і реальної картини на підприємствах. І вже на основі цього зафіксували б новий перелік. Зараз є можливість, аби Кабмін достатньо оперативно переглянув перелік цих підприємств, провів власний внутрішній аудит і зрозумів, від яких із них держбюджет може отримати надходження. Це було необхідно — пустити трохи крові й оновити цю систему.

— Держава залишає за собою контрольний пакет “Укрпошти”?

— Звісно. Мова про повну приватизацію “Укрпошти” ніколи не йшла. Лише про надання міноритарної частки її капіталу під іноземні інвестиції. Вважаю, що це може бути достатньо ефективною моделлю, в рамках якої ми позбудемося побоювань, що розпродаємо державне. Тобто держава залишає за собою контроль, але частка державного об’єкта, яка використовується неефективно — держава може визначити її разом з інвестором, — переходить у розпорядження останнього.

— Приватизації яких підприємств можна очікувати найближчим часом? ОПЗ?

— ОПЗ пережив шість чи вісім спроб приватизації. Це один з найбільш очевидних варіантів. Там ще й проблеми з виплатою заробітної плати, постачанням газу. Тож питання комплексне: чи вигода від приватизації перекриє для інвестора видатки, щоб покрити ці два моменти? З великих об’єктів я б не хотів деталізувати. Давайте дочекаємося переліку Кабміну.

— Чи можлива реприватизація? У вас є такі плани?

— Наразі немає. Говоримо про корпоратизацію державних підприємств.

— Прем’єр-міністр Гончарук заявив, що обговорюється ідея держхолдингу для державних підприємств. То це все-таки має бути один холдинг чи декілька, по секторах? Умовно кажучи, деякі інвестори не підуть в холдинг, де є “Енергоатом”...

— Галузевий підхід найбільш природний і логічний. Так само ведеться розмова про корпоратизацію “Південмашу”, того-таки “Укроборонпрому”, створення концерну на базі Державного космічного агентства. Можливо, є інші підходи. Але починати цю роботу можна вже зараз. Це зрозуміло ринку й інституційним зовнішнім партнерам. Мені здається, циму шляхом воно й піде.

— В парламенту попереднього скликання так і не дійшли руки до змін в антимонопольне законодавство...

— Так. А в членів нашого комітету — дійшли. Роксолана Підласа (заступник голови комітету, фракція “Слуга народу” — ІФ) займається цим напрямком, Людмила Буймістер (голова підкомітету з питань антимонопольної політики, фракція “Слуга Народу” — ІФ) теж дуже активна. Ми їм допомагаємо. Після опрацювання пріорітетних законопроектів президента новий закон про АМКУ буде одним з перших, які ми спробуємо внести до Верховної Ради. Для нас це критично.

Якщо ми говоримо про бізнес-клімат і середовище для залучення інвестицій, нам треба також сказати інвесторам: тут є орган, який захищатиме вас від монополістів і забезпечуватиме рівність умов і правил, прозорість ведення бізнесу. На реформи тут очікують не лише національні гравці, а й зовнішні партнери.

— Як ви гадаєте, голові АМКУ заважає лише недосконале законодавство, чи бракне ще й бажання?

— Я б не недооцінював індивідуальний фактор, але його треба законодавчо мінімізувати.

— Вам вдалося налагодити анонсувані в серпні зустрічі з галузевим бізнесом та профільними міністерствами в рамках комітету?

— В нас відбулася зустріч з профільним міністром Міловановим (Тимофій Мілованов — міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства — ІФ). Я особисто двічі зустрічався з Українською радою бізнесу, з іншими профільними асоціаціями. Ми візьмемося до співпраці системніше, коли завершимо роботу з прийняття пріоритетних законопроектів, надважливу для президента, для уряду. Планово запустимо діалог з ринком. На зустрічах ми почули багатьох представників асоціацій, розробили план дій, утворили неформальні робочі групи з різних напрямків. Порушувалися питання податку на виведений капітал, індустріальних парків тощо. Наше завдання — провадити цю дискусію. Відповідно до неї ініціюватимемо нові законопроекти, цікаві передусім ринку.

— Які кроки мають сигналізувати інвесторам, що їхні інвестиції не змарнуються?

— Закон про бізнес-омбудсмена, судова реформа, реформа АМКУ. Мабуть, також податкове послаблення для зовнішніх інвестицій та креативного сектору.

— До речі, не вгавають дискусії щодо необхідності скасування Господарського кодексу. Ви на якому боці?

— Існує велика група юристів, яка вважає за необхідне скасувати Господарський кодекс. Я навчався в одного з ідеологів цієї ідеї Анатолія Степановича Довгерта, тому їх аргументація мені відома. Однак як юрист я боюся юридично-правового вакууму. На мою думку, навряд чи цей вакуум буде достатніх розмірів, щоб наступила криза. Але як прагматична людина я завжди хочу бути on the safe side. Тобто, треба щоб не виник хаос внаслідок скасування цього кодексу. Чи вистачить Цивільного кодексу для врегулювання вельми специфічних аспектів господарської діяльності? Тут треба знайти правильний підхід.

— Наразі треба навести порядок з реєстрами, а то до судів справа часто й не доходить.

— Це критична історія. Правда, це радше компетенція комітету з цифровізації. Вони хочуть, — а ми підтримуємо, — переведення реєстрів у цифровий вигляд і узгодження їх між собою. Це зупинить рейдерство і забезпечить прозорість системи. Це, до речі, про сигнал інвесторам — дає впевненість у збереженні прав власності.

— Мораторій на експорт лісу-кругляку?

— Чому?

— У нас суперечка з ЄС на цьому ґрунті.

— У нас екологічне обґрунтування, не економічне. Це виключно екологічна проблема. Через вирубку лісів на Закарпатті відбуваються регулярні повені. Ми просто не можемо собі дозволити цього.