Володимир Лановий: Олігархічну модель потрібно трансформувати у вільний ринок

Причинами більшості проблем в українській економіці, соціальній сфері та освіті є нинішня олігархічна система та породжені нею непропорційний розподіл національного багатства й відсутність перспектив розвитку.

Питання не в тому, щоб не було великих власників, великих підприємців, корпорацій, а в тому, щоб вони були “підприємницькими” — ось ключове слово! Підприємницькими означає пошуковими, інноваційними, професійними, які думають про вдосконалення, про якісні зміни у своєму бізнесі, у своїй галузі, на своєму підприємстві. Це основне. Це те, що виводить економіку на вищі рівні конкурентоспроможності. Країни, які не займалися інноваціями і не створювали підприємницьке середовище, нічого не досягали.

Японія піднялася тільки тоді, коли перейшла на підприємницькі засади економіки. Піднялася на галузях, які не фінансувалися з Фонду довгострокових інвестицій: автомобілі, побутова техніка, технічні засоби, комп’ютери, інтегральні схеми. Я беру таку далеку від нас країну тому, що вона не мала жодних підстав для розвитку. То була феодальна, монополізована, тоталітарна економіка. Саме завдяки переходу до вільного підприємництва Японія досягнула таких успіхів.

Тим часом олігархічний устрій України має ключову відмінність від ситуації в розвинених державах, якщо говорити про вплив великого бізнесу. Наприклад, на Заході підприємці, які намагаються задіювати політичні засоби для розвитку свого бізнесу, займаються одним видом діяльності, дбають про свою справу, вдосконалюють її. А в нас усе інакше. Наші олігархи — це люди, які від початку перебували в тісному зв’язку з чиновництвом різного рангу і які отримали можливості для захоплення різних підприємств без розбору, до котрих не мали жодного професійного стосунку. Вони не шукали в них реалізації якихось своїх ідей, досліджень, а брали те, що лежало, чи те, що їм розподілили. У результаті захопили десятки, а дехто й сотні підприємств. Часто корупційними засобами. Наша олігархія без корупції не могла утворитися і сьогодні не може без неї працювати.

Захоплюючи таку величезну кількість об’єктів і не маючи жодного уявлення, що з ними робити, вони вважають, що, найнявши найкращих управлінців, зможуть ефективно керувати цими активами з Багамських островів по телефону. Такий тип психології “підприємництва” якраз і є природним станом олігарха. Коли він усвідомлює масштаби своїх активів, прагне нарощувати їх, але його не цікавлять окремі підприємства, їхні перспективи. Отже, той тип олігархічного бізнесу, який штучно створений в Україні, Росії та деяких інших країнах, оснований на захопленні величезної кількості підприємств різних галузей і характеризується тим, що його власник не має жодного стосунку до управління ними, вони служать йому тільки для нарощування статків.

Олігархи не зацікавлені в розвитку своїх підприємств. Навпаки, виснажують їх і вкладають гроші в найпривабливіші активи. Наприклад, той самий Рінат Ахметов, не модернізуючи наявних у нього металургійних об’єктів, інвестує, приміром, у мобільний зв’язок. Але який внесок він зробив у нього? Які інновації, які програми, які додаткові послуги? Нічого. Тобто це просто вкладення капіталу, зокрема за кордоном. Бо в Україні вже майже нікуди вкладати. Тому так активно нині відбувається відплив капіталу з країни. Олігархи не пов’язують своє майбутнє з українською економікою, українськими підприємствами, Українською державою. Це позанаціональний бізнес.

Олігархічний капітал поганий тим, що він приходить у політику, яка йому потрібна для збагачення. Він неспроможний вдосконалювати підприємства, тому за допомогою влади отримує кращі ціни, дешевші ресурси, пільгові кредити, податкові преференції, високорентабельні підприємства. І таким чином позбавляє націю можливостей ресурсного забезпечення розвитку інших складових економіки. У цьому контексті його вплив на вибори, на формування парламенту, уряду, національних програм є визначальним. Наші програми економічного та соціального розвитку — це сукупність бізнес-планів окремих товстосумів. Гроші, які запозичує уряд на всіх ринках у величезних обсягах, необхідні лише на вимогу олігархів для того чи того об’єкта. Усе робиться виходячи не із загальнонаціональних інтересів, а лише з приватних.

Щоб побудувати таку економіку, в якій олігархи отримують преференції від влади, їм не потрібні нормальні ринки, конкуренція, справжнє підприємництво, економічні свободи, вільні ресурси, сприятливий фінансовий клімат. Тобто саме олігархія в кінцевому підсумку і є замовником тієї неконкурентної, централізованої, адміністративної, корупційної моделі, яку ми сьогодні маємо і яка не дає змоги суспільству виявляти потенціал та ініціативу окремим, передусім молодим, людям. Адже все це суперечить такій панівній моделі. Оскільки олігархи не дбають про окремі свої об’єкти, оскільки в них немає часу і потреби розвивати їх, ті деградують, а разом із ними й економіка, яка втрачає свою конкурентоспроможність. Підприємства деградують і поступово зупинятимуться й закриватимуться, а кількість робочих місць активно зменшуватиметься.

Тому ми не можемо спокійно спостерігати за таким розвитком ситуації, Україна просто втрачає свої позиції, влізає в борги, а це поступова втрата суверенітету. Зокрема, спроби затягнути Україну в Митний союз є наслідком величезних боргів, які накопичуються, зокрема і перед Росією, і перед іншими кредиторами. Тобто олігархічна модель є не просто безперспективною, а згубною. Її потрібно трансформувати в іншу економічну модель вільного ринку, конкурентної та відповідальної економічної системи. Адже товстосуми ні за що не відповідають. Уникають податків, не платять за продукцію, електроенергію і нічим не ризикують, бо все вирішать, з’ясують, де потрібно.

Тож ключове завдання — усунути олігархів від влади та позбавити їх можливості отримувати дохід, незаконні засоби для свого збагачення, впливу на політичні процеси та процес формування влади.