Від поганих новин комусь і жити не хочеться…

95 відсотків повідомлень від ведучої — суцільний негатив: вбивства, пограбування, зґвалтування, стихійні лиха, страйки, різкий стрибок цін на автозаправках, здирницькі закони у парламенті, прогноз фахівців про цьогорічний неурожай, небезпечне наближення комети, трагічний випадок на стадіоні.

Відеоряд було підібрано таким чином, що на глядача з екрана виливали цистерну новинного мазуту. Не врятувало куце повідомлення “на десерт” про московську ведмедицю, яка в зоопарку народила трьох малят. Почути цей єдиний позитив престарілий батько не дочекався — попросив вимкнути “ящик”, бо йому зробилося зле. Сказав: жити і так тяжко, а тут ще добивають тебе жахами…

Мій колега — людина передпенсійного віку, пам’ятає “старі добрі часи”, коли “все було по-іншому”. З голубих екранів зовсім не сочилася “чорнуха”, зате була оптимістично-правильна програма “Час”, весела — “Алло, ми шукаємо таланти!”, пізнавальні “У світі тварин” і “Довкола світу”, “Музичний кіоск”. Нікого не дратувала реклама — її вважали “атрибутом капіталізму”. На відміну від нинішніх бойовиків-“ужастиків” у кіноафішах значилися дещо наївні, але наскрізь просякнуті романтикою, вірою і надією, м’яким гумором “Весна на Зарічній вулиці”, “Дівчата”, “Веселі хлоп’ята”, “Максим Перепелиця”, “Діамантова рука”, “Операція “И”, “17 миттєвостей весни”, “Москва сльозам не вірить”. Мільйони людей після роботи прикипали до телевізорів — і за дві години сеансу забували інший бік радянської дійсності. Зокрема, гектари бурякових ділянок, які, наче каторжанину, треба було обробити вручну під пекельним сонцем, підкоряючись феодальному свавіллю голів колгоспу. Набридливі партійні з’їзди і конференції, “блат” і стояння у чергах за дефіцитним маслом, імпортними чобітками тих, хто цього блату не мав…

Згадуючи все це, мій співрозмовник наголошує, що в жодному разі не побивається за минулим і не виступає за цензуру. Але наполягає, що ми з вами маємо право на соціальний оптимізм. Вітчизняні телеканали, радіостанції, друковані видання, незважаючи на форми власності, не повинні забувати про міру і такт, зваженість, розумний баланс (зокрема у політичних новинах). Вітати Україну з новим днем, вважає мій товариш, треба неодмінно звісткою зі знаком “плюс”, яких завжди набереться у нас вдосталь. Для прикладу, повідомленням про відкриття ділянки сучасної автостради, спортивного комплексу чи встановлений нашими атлетами рекорд, про цікавий досвід умільця, який пригодиться кожному громадянинові. Навіть стартова телезамальовка про непосидючу бабусю-довгожительку чи сюжет про цвітіння сакури дала б величезний заряд бадьорості, підняла би настрій на весь день. Тоді наступні ролики про суворі будні сприймалися б не так уже валідольно…

Багато в чому отой наш “ностальгійний” читач має рацію. Позитивна вранішня новина, чиясь дрібна послуга, доброзичлива усмішка чи жест — це не так уже й мало, щоб почуватися у тонусі.

Іван ФАРІОН