Від житниці — до звалища Європи

Імпортні продукти харчування, на які через спад вітчизняного виробництва вимушено переходить наша держава, виявляється, завдають шкоди не тільки економіці. Українські експерти переконують: закордонні харчі часто дуже погано впливають на наше здоров’я. Причина: у нас діють надто м’які норми контролю. Причому Україна значно відстала від законодавства європейських країн.

“Та не викидайте, відвезіть українцям!”

Щомісяця у Європі друкують список небезпечних продуктів. Близько 40 відсотків критеріїв, за якими країни Євросоюзу забраковують продукцію, наше законодавство узагалі не регулює. На цьому й наживаються недобросовісні виробники з усього світу. Наприклад, сьогодні “мутанти” і продукти, які з них вироблені, перебувають під пильним наглядом і в Європі, і в Росії, і навіть у Білорусі. “В Україні ж генетично модифіковані організми ніхто не контролює. Відповідно, й не маркує”, — розказує голова Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики Лариса Лосюк.

З додатковими складнощами стикаються й вітчизняні експортери. “У лабораторію звертаються виробники, які хочуть експортувати свою продукцію, наприклад, до Росії. І вимоги у них значно жорсткіші, та й показників значно більше. Наприклад, щоби росіяни дозволили ввезти сік, треба надати підтвердження, що він є ідентичним натуральному. Відповідно, треба уже перевіряти вміст органічних кислот і цукрів”, — зазначив начальник центру випробувань продукції ДП “Укрметтестстандарт” Володимир Семенович.

Завозити ж продукцію до України просто. По—перше, вимог до вмісту продукції небагато. По—друге, на українській митниці немає жодної лабораторії, яка б займалася перевіркою вмісту імпортних товарів. “Тож усі продукти, які завернули на кордоні з ЄС, потім осідають на нашому ринку”, — пояснив експерт.

За такою ж схемою працюють і вітчизняні виробники. “Якщо у продукті виявлено більш ніж 0,9 відсотка генетично модифікованих організмів, то для експорту така продукція не годиться. Вона залишається в Україні, ми щодня її їмо”, — додав Володимир Семенович.

Загалом, вимоги Євросоюзу стосуються більше контролю безпеки, ніж контролю якості. “Такий підхід правильний — адже доки буде попит на недоброякісну продукцію, доти виробник буде постачати її на ринок. Тож наше завдання — щоб продукція була безпечна”, — каже перший заступник голови Держспоживстандарту Юрій Ширко. Він пояснив, що, наприклад, безпечна ковбаса, частка м’яса у якій незначна, таки може існувати на ринку. Проте виробник не повинен називати її м’ясом. А, по—друге, повинен чітко зазначати вміст продукту на упаковці.

Очі як рентген

Щоб поліпшити якість продуктів, треба зробити перевірки підприємств ефективнішими. Наприклад, скасувати норму про попередження підприємства щодо перевірки за 10 днів. “Ефективна перевірка має бути несподіваною”, — вважає Лариса Лосюк. Водночас і покарання за неякісну продукцію і недотримання стандартів мусять бути серйознішими. “Треба на законодавчому рівні збільшувати відповідальність виробників. Наприклад, збільшувати штрафи”, — вважає заступник голови Держспоживстандарту Сергій Черепков. “У Польщі сума несплаченого штрафу щодоби подвоюється: якщо спочатку штраф становив 10 тисяч євро, то на наступного дня виробнику доведеться викласти уже 20 тисяч і так далі”, — переконаний він.

Урешті саме недосконале законодавство дає виробникам можливість випускати неякісну продукцію. Наприклад, дотримання стандартів у більшості випадків не обов’язкове — виробники мають право розробляти власні технічні умови. “Підключивши фантазію, вони й випускають ковбасу, у якій м’яса може бути лише 10—15 відсотків. Решта ж — інші інгредієнти”, — відзначила голова Держспоживстандарту. За її словами, така ж ситуація і з молочними, кондитерськими виробами, де останній “писк моди” — додавати пальмову олію.

А щоби вчасно виявляти порушення, необхідні гроші. Цього року із передбачених для Держспоживстандарту 37 мільйонів гривень із держбюджету не виділено ні копійки, заявляють керівники комітету. “Фактично якщо немає грошей — ми не можемо відбирати і перевіряти зразки продуктів. А якщо й проводимо дослідження — то тільки за органо—лептичними показниками”, — додала пані Лосюк. Простіше кажучи, невідповідність шукають лише на вигляд і за смаком продукту. За таких умов визначити вміст генетично модифікованих організмів чи шкідливих складників — важкувато. От і доводиться довіряти етикетці.

Знайти і знешкодити

Перевірити ж правдивість виробників досить складно — необхідне спеціальне обладнання. Тож у Держспоживстандарті вирішили створити цілу мережу лабораторій, які б змогли виявляти вміст генетично модифікованих організмів у харчових продуктах. За задумом, вони з’являться на базі існуючих випробувальних лабораторій Держкомітету.

Лабораторії можна буде створити за 3—6 місяців — необхідна тільки відповідна постанова уряду. “Всього у нас 27 центрів у регіонах. Кожен із них матиме обладнання для перевірки індикативним методом: тобто зможуть визначити — є ГМО у продукті чи ні”, — зазначає заступник голови Держ­споживстандарту Сергій Черепков.

Проте, щоб дізнатись кількісний вміст мутантів, державі доведеться розкошелитись. “Саме устаткування для кожної такої лабораторії коштуватиме близько 150—200 тисяч гривень. Крім цього, доведеться витратити кошти на облаштування власне приміщення лабораторії: там мають бути абсолютно стерильні умови”, — додає голова комітету. На сьогодні, нагадаємо, в Україні існує лише п’ять лабораторій, які можуть проводити випробування на вміст ГМО як у продуктах харчування, так і в сировині, сільгосппродукції рослинного і тваринного походження. Дві з них — у системі Держспоживстандарту.

Щоб убезпечити українців від неякісної продукції, необхідно ще як мінімум шість. А щоб в Україну не завозили неякісний імпорт — пріоритетним стане створення таких лабораторій у прикордонних областях, вважають у Держспоживстандарті. Заощадити ж на створенні лабораторій за дер­жавний кошт можна, запевняють експерти. Для цього треба лише запровадити зміни до законодавства. “Коли ухвалять постанову про обов’язкове маркування модифікованих організмів, лабораторії будуть рости, як гриби. І не тільки дер­жавні, а й приватні! Можливо, їх буде навіть більше, ніж потрібно”, — упевнений Володимир Семенович.

Зараз же лабораторій нема — бо нема й попиту. “Наші потужності завантажені на 60 відсотків, лабораторія у Вінниці теж працює наполовину своїх можливостей”, — зазначає начальник центру випробувань продукції ДП “Укрметтест­стандарт”. За його словами, до перевіряючих звертаються переважно вітчизняні компанії—експортери.

Соломія СКОРИК