“Український сценарій” для Філіппін: чи почнеться війна в Азії

 20 грудня міністр закордонних справ Китаю Ван Ї попередив Філіппіни, що КНР буде “захищати свої права” на спірні острови і “рішуче відповість” за “будь-який прорахунок” філіппінців у спробах цьому протистояти. Крім того, у телефонній розмові з філіппінськім колегою він закликав “не вступати у змову” з “зовнішніми силами”, що “мають злі наміри” щодо Китаю. Раніше Китай закликав зменшити присутність військ США та їх союзників у регіоні.

Після погроз китайський дипломат запросив філіппінців “до діалогу” для вирішення “серйозних труднощів” між сусідами, але, фактично, Пекін виставив Манілі та Вашингтону ультиматум з досить слабко завуальованою загрозою військового нападу. Прямо у стилі Путіна зразка 2021 року.

Спільного з російсько-українською війною тут справді забагато. Саме тому деякі закордонні ЗМІ вже навіть назвали китайські погрози “українським сценарієм”. Ось що китайці вимагають від Маніли:

— віддати “історично китайські” острови та всю акваторію Підвенно-Китайського моря (майже як з Донбасом та Кримом і з Азовським морем, яке Кремль вважає “внутрішнім озером”);

— відмовитись від військової співпраці зі США, Японії та НАТО (повне копіювання погроз Путіна до НАТО перед 24 лютого 2022 року);

— повернутись до ініціативи “Один пояс — один шлях” (тобто повернутись до китайської зони впливу);

— зменшити кількість військ у регіоні (демілітарізація) та інше.

Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї попередив Філіппіни, що КНР буде “захищати свої права” на спірні острови / фото ua.depositphotos.com

Не вистачає хіба що “денацифікації”, але це як подивитись. Китайська пропаганда постійно нагадує про військові злочини японців у період Другої світової, а японці зараз “опора” Вашингтону у регіоні. Приблизно так само, як Кремль постійно нагадує про німецьких нацистів.

Причини зміни риторики та історичні паралелі

Чому загострення сталось саме зараз? Бо 17 грудня президент Філіппін повідомив, що країна планує зробити розвідку нафти і газу довкола островів, які Китай вважає своїми. Всі міжнародні організації, зокрема й Гаагський трибунал рішенням від 2016 року, визнали претензії китайців “безпідставними”, але це Пекін не зупинило. Регіон насправді дуже цінний. Там проходить близько третини всіх шляхів морської торгівлі у світі, від чого Китай дуже залежить.

Втім, головною причиною ескалації довкола Філіппін є… затримка з фінансуванням України, Ізраїлю та Тайваню з боку Вашингтону. Путін та Сі вважають це за слабкість США. Тобто повторюється ситуація з Афганістаном — після виходу американців з цієї країни Кремль вирішив напасти на Україну, а Піднебесна підтягнула війська до Тайваню. Кремль і Пекін зараз знов тестують “межі дозволеного”, і якщо не отримають рішучої відповіді, то підуть далі.

Експансію у регіоні Пекін проводить через штучні острови. “Ліплять” ці “замки з піску” майже впритул до тих же Філіппін і розміщують свої війська. Власне, нещодавно китайці водометами проганяли філіппінські судна саме біля одного з таких штучних островів під приводом, що це вже “китайська територія”.

Червоним вказано зону з островами, яку Пекін вважає “історично китайською” територією, і де будує штучні острови. Інфографіка: BBC

Ультиматум пролунав після того, як японці заявили про готовність розмістити військовий контингент на Філіппінах як відповідь на агресивні дії китайців — вперше після 1945 року, до речі. Цікаво, що саме японці зараз виходять на перші ролі у регіоні, заміщуючи США, в яких “канікули”. Для цього Токіо змінив навіть “пацифістичне” законодавство та дозволив експорт зброї.

Є ще одна спільна риса між Україною та Філіппінами — до влади тут минулого року прийшов Фердинанд Маркос-молодший на прізвисько “Бонгбонг”. Це нащадок місцевого диктатора, який у 70-80-ті зробив крок від США у сторону “багатовекторності” і на зближення з Пекіном. Він, як і його попередник, намагається балансувати між Пекіном та Вашингтоном, як в нас колись робили Кучма та Янукович.

Фердинанд Ромуальдес Маркос-молодший прийшов до влади на Філіппінах минулого року / фото Вікіпедія

Перед виборами Бонгбонг виступав з критикою Заходу, яку підтримувала китайська і російська пропаганда. Втім, після нападу РФ на Україну та після китайських погроз Тайваню, Маркос досить швидко “перевзувся” і відновив відносини зі США. Хоча багато часу було втрачено, що значно послабило війська країни. Зараз Бонгбонг все ще намагається словами вмовити китайців відступитись від філіппінських островів. Але ми вже бачили на початку статті, чим йому відповіли китайці — погрозами.

З точки зору США, ситуація дійсно виглядає як “український сценарій”, бо Філіппіни не є членом глобальних військових блоків, а місцева армія, флот та економіка утримуються за підтримки американців ще з 1951 року, коли було підписано договір про взаємну оборону. Але це, водночас, є ключовою відмінністю острівної країни від України — Філіппіни є офіційним “союзником США поза НАТО”.

Філіппіни є офіційним “союзником США поза НАТО” / фото ua.depositphotos.com

Тобто Вашингтон має юридичні зобов’язання щодо захисту країни, на відміну від України, підтримка якої спирається на необов’язковий до виконання Будапештський меморандум. На філіппінській території у США вже є військові бази, які останні роки активно озброюються. Власне, до Другої світової війни ця країна була колонією США, тому відмінності від України зрозумілі.

Філіппіни на думку Вашингтону є частиною, так би мовити, “санітарного кордону” довкола Китаю, який встановили у 50-ті роки після захоплення комуністами влади у Піднебесній. Суть “кордону” полягає у тому, що всі ключові протоки та острови довкола КНР контролюють союзники США, щоб стримувати “червону” експансію. Тайвань, Японія, Південна Корея — це все ланки однієї системи стримування, яка оточує КНР з усіх морських боків. Що, звісно, китайцям дуже не подобається.

КНР намагається цей “кордон” прорвати та вийти на оперативний простір. Колись всі країни довкола, крім Японії, перебували під владою Китаю (прямо або в якості васалів), тому територіальні претензії китайці мають до всіх без винятку сусідів, що дає їм формальний привід для конфлікту з будь-ким. Було б бажання. Як і РФ, до речі, яка теж апелює до реваншизму та ностальгує за імперією, СРСР та “найкращим у світі морозивом”.

Перспективи Філіппін

Але пропаганда це одне, а практика — трохи інше. Чи дійсно Філіппіни стануть легкою здобиччю для китайців? Ні, легкою не стануть. Але це точно не “невтопаючий авіаносець” Тайвань, який має ешелоновану оборону, що будувалась майже сто років. Тайванці мають, зокрема, ракети, які дістають не тільки до китайських баз, але й до особистого кабінету Сі Цзіньпіна у Пекіні. А філіппінці — ні.  

Тайванці мають, зокрема, ракети, які дістають не тільки до китайських баз, але й до особистого кабінету Сі Цзіньпіна у Пекіні. А філіпінці ні / фото ua.depositphotos.com

Філіппіни менш захищені і більш розгалужені. З населенням у 115 мільйонів осіб, країна має регулярну армію у 340 тисяч військовослужбовців, що начебто ставить її приблизно на рівень Великобританії. Але у реальності армія слабша, бо популісти останніх десятирічь робили ставку не на переозброєння, а на соціальні обіцянки перед виборами. У українців тут спрацьовує дежавю, чи не так?

Але головна слабкість країни — це географія. Історично, хто б не нападав — завжди захоплював майже всі острови. Доведено спочатку японцями, а потім американцями у Другій світовій. Бо Філіппіни — це не один великий острів, а приблизно 2000 клаптиків землі з населенням, та ще приблизно стільки ж безлюдних. Чим менше острів, тим важче його обороняти та забезпечувати. Реально захистити вони можуть лише декілька найбільших островів та столицю. А щодо всього іншого — надія на флот союзників.

Пекін, в разі безпосередньої атаки, напевно вважає, що доки Вашингтон та інші партнери прийдуть на допомогу філіппінцям, китайці встигнуть захопити всі спірні острови, закріпитися на протоках, а потім вже поставити Манілу та світ просто перед фактом, що “тут тепер Китай”. Цьому сприятиме логістика: КНР знаходяться під боком, США — далеко, а японці, звісно, допомагатимуть зброєю, але воювати не стануть.

Тобто знов той же план, на який розраховує Путін у війні проти України — щось зненацька захопити, а потім вимагати “заморозку”. В ідеалі — захоплення столиці та створення чергової “народної республіки” з маріонетковим урядом, але це факультативно. Бо головне — контроль над протоками та шельфом.

Звісно, нападати першими на КНР — це було б самогубством. То що ж робити філіппінцям? Демонструвати силу. 2003 року Путін якось намагався збудувати насип до Тузли біля Криму, майже як зараз китайці просуваються насипними островами, хоча масштаб, звісно, інший. Тоді швидка мобілізація українських військ (та ж сама демонстрація) змусила Кремль відступитись на декілька років.

Філіппінці наче й обрали такий шлях (вже проводять навчання, але по супротиву… абордажу та водометам). Проте доки Штати заблоковані республіканцями, то їхні власні можливості обмежені. Бо КНР — це навіть не РФ: лише спільна демонстрація зі США змусить китайців “охолонути”. Потрібні більш рішучі заходи щодо посилення ключових островів, а ми цього поки що не бачимо. Як не бачимо й голосів в Сенаті на підтримку України.

Доки Штати заблоковані республіканцями, то їхні власні можливості обмежені / фото ua.depositphotos.com

Як не дивно, саме фінансування України та інших партнерів з боку США є зараз головним індикатором та найкращою демонстрацією сили. Відсутність цього сприймається як слабкість. Таким чином, як ми залежимо від подій у далекій Азії, так і вони залежать від подій в Україні. А всі ми разом залежимо від Штатів, які пішли на канікули…  

Чи призведе чергове “останнє китайське попередження” до великої війни в Азії? Зараз сказати важко, бо свій хід ще не зробив Захід, але цей регіон вже давно не був так близько до цього. Адже у випадку з Тайвнем раніше відбулась успішна демонстрація сили. Чи відбудеться вона зараз?

Андрій ПОПОВ