Українські двигуни для російських вертольотів: які уроки для держави?

Гучною подією останніх днів стало затримання співробітниками Служби безпеки України президента АТ “Мотор Січ” Вячеслава Богуслаєва, якого підозрюють у колабораційній діяльності та пособництві державі-агресору. При цьому майже всі інформаційні повідомлення з цього приводу фокусуються на персоналізації відповідальності Богуслаєва та окремих його підлеглих, які фактично перетворили виробничі потужності вітчизняного лідера з виробництва авіадвигунів на своєрідний філіал з оснащення і ремонту російських ударних вертольотів Мі-8 “Сапсан”, КА-52 “Алігатор” та Мі-28 “Нічний мисливець”.

Жодним чином не сумніваючись у ґрунтовності звинувачень СБУ щодо колабораціонізму Богуслаєва, все ж звернемо увагу й на інший аспект: цей випадок певною мірою є наслідком багатолітніх прорахунків у державній політиці щодо збереження та розвитку вітчизняного стратегічного наукового і промислового потенціалу. Адже саме держава свого часу позбавила “Мотор Січ” (та ще сотні інших підприємств) статусу “стратегічного”, чим істотно полегшила майбутні оборудки Богуслаєва і К˚ в інтересах російського агресора. На жаль, ці помилки, як свідчить дослідження “Аналітичного центру вивчення і протидії гібридним загрозам”, і досі залишаються невиправленими.

Читайте також: В Україні знайшлися прибічники затриманого за держзраду президента “Мотор Січ”: звернення надіслане керівникам держави

“Перелік підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави”, куди ввійшло й ВАТ “Мотор Січ”, був уперше затверджений в Україні лише в серпні 1997 року постановою Кабінету міністрів України №911. При цьому сам Перелік одразу обмежили тільки підприємствами державного сектора економіки, яким належали або за якими були закріплені об’єкти державної власності. На той час процес приватизації промислових підприємств тривав вже кілька років. Таке запізнення у формуванні Переліку призвело до того, що на момент його ухвалення 11 тисяч середніх і великих підприємств металургійного комплексу, електроенергетики, хімічної і нафтохімічної промисловості, частина яких раніше працювала в інтересах оборонно-промислового комплексу нашої країни, вже були приватизовані.

Як не дивно, але майже зразу після виходу зазначеної постанови КМУ розпочався активний процес скорочення цього реєстру через вилучення з Переліку тих підприємств, котрі викликали приватизаційний інтерес у різноманітних фінансово-промислових груп, зокрема російських. Волюнтаризмові у прийнятті рішень “включити-виключити”, безумовно, сприяла тривала відсутність нормативно визначених критеріїв віднесення об’єктів господарювання до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (затверджені Кабміном лише у травні 2003 року). Та й сам підхід до формування критеріїв викликає багато запитань, адже наступними роками їх неодноразово змінювали без жодного офіційного роз’яснення чи наукового обґрунтування. Причому досі в чинному законодавстві немає поняття “стратегічне підприємство”, визначеного через призму виключного (стратегічного) значення для оборонно-економічного потенціалу України.

Так, тільки в червні 1999-го та в лютому 2000 року, за рішенням КМУ з Переліку відразу “зникло” понад 30 великих промислових і виробничих підприємств, у тому числі “Старокраматорський” і “Первомайський” машинобудівні заводи (відповідно виробництво стволів для танків і артилерійських систем; гідромоторів, гідронасосів, паливно-регулюючої апаратури, пневмо- і гідроагрегатів систем керування для гвинтокрилів, літаків та ракетної техніки ЗСУ); ВАТ “Лисичанська сода” (монополіст із виробництва харчової соди в Україні); Черкаське ВАТ “Азот” (монополіст з виготовлення капролактаму в Україні); “Київський шовковий комбінат” (єдине вітчизняне підприємство, що спеціалізується на випуску тканин із натурального шовку); “Заваллівський графітовий комбінат” (єдине підприємство в Європі з видобутку графіту); ВАТ “Запорізький завод надпотужних трансформаторів” (монополіст з виробництва трансформаторів в Україні) та інші. За спеціальними критеріями, прийнятими значно пізніше, всі ці підприємства мали перебувати в Переліку досі.

Черга “Мотор Січі” настала в самий розпал російського агресії проти України. На початку березня 2015 року Кабінет міністрів України затвердив нову редакцію “Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави”, згідно з якою “Мотор Січ” не потрапила до списку і позбулася статусу “стратегічного”. Фактично, саме відтоді держава повністю втратила й так мінімальний контрольний вплив, який поширювався на це підприємство відповідно до Закону України “Про управління об’єктами державної власності”. Як виявилося, було ліквідовано останню (до того ж украй хитку) державницьку перешкоду на заваді бізнес-проєктам з країною-агресором, адже про “моральні застороги” та “почуття патріотизму” президента АТ “Мотор Січ” Богуслаєва після оприлюднення СБУ фрагментів його телефонних розмов із російськими “партнерами” говорити важко.

Загалом же, за 25 років із Переліку стратегічних підприємств вилучено кілька сотень суб’єктів господарювання в найрізноманітніших галузях економіки України. На сьогодні він містить 285 об’єктів господарювання, що в кілька разів менше, ніж було в серпні 1997-го. При цьому Кабінет міністрів України жодного разу так і не надав публічного офіційного роз’яснення, з яких саме причин підприємство раптом втрачало своє стратегічне значення, навіть якщо його виробництво й досі залишається критично важливим для забезпечення обороноздатності України.

Окрім “Мотор Січі”, негативні наслідки такого “розстратегічування” в умовах військової агресії РФ наочно продемонструвала й ситуація з ПрАТ “Новокраматорський машинобудівний завод” (НКМЗ), який зник з Переліку стратегічних підприємств одночасно з “Мотор Січчю”. В лютому 2022-го, на третій день повномасштабного збройного вторгнення Росії, приватний менеджмент НКМЗ прийняв рішення про припинення роботи підприємства, незважаючи на те, що завод був задіяний у виробництві великокаліберних снарядів, новітніх вітчизняних комплексів артилерійського озброєння та артилерійських 122 мм стволів. Лише через 4,5 місяця Верховна Рада України ухвалила постанову про відчуження майна ПрАТ “Новокраматорський машинобудівний завод” в інтересах оборони України.

Останнім часом держава намагається терміново вжити заходів, необхідних для виправлення допущених прорахунків. Так, під час виступу на форумі Ялтинської європейської стратегії у форматі YES Brainstorming 2021 у Києві президент України В.Зеленський акцентував увагу на необхідності зберегти державний контроль над “Мотор Січчю”. Про це також свідчать результати голосування ВРУ за законопроєкти №5397 (про заборону приватизації оборонних підприємств, які виготовляють зброю) та №7566 (про відчуження майна ПрАТ “НКМЗ”). Слід відзначити й послідовну державницьку позицію Ради національної безпеки і оборони України щодо систематичного розширення санкційного кола фізичних і юридичних осіб за співпрацю з країною-агресором на крові українців.

Читайте також: Суд арештував на два місяці начальника департаменту ЗЕД “Мотор Січ”

Однак в основі цього має бути не ситуативна реакція на окрему проблему, яка раптом істотно загострилася в умовах війни, а комплекс взаємоузгоджених заходів, спрямованих на запобігання таким проблемам.

Спираючись на проведений нашим Центром аналіз прорахунків і помилок під час “розстратегічування” українських підприємств і виходячи з негативних наслідків, які вкрай болісно відчуваються в умовах війни, вважаємо, що Верховна Рада України і Кабінет міністрів України мають терміново:

• відпрацювати нові “критерії віднесення об’єктів до таких, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави”, незалежно від форми власності;

• здійснити повну ревізію всього наявного в державі промислового і науково-технічного потенціалу, виходячи з чіткого нормативного визначення їх “стратегічного значення” через призму важливості забезпечення потреб оборони держави та захисту національних інтересів;

• заборонити продаж будь-яких активів стратегічних підприємств, незалежно від форми власності (окремих об’єктів, майнових комплексів, акцій тощо), громадянам та юридичним особам Російської Федерації, Білорусі або інших держав, які виступили на підтримку російської агресії в Україну.

• нормативно закріпити примусове повернення у власність держави активів стратегічних підприємств, що прямо чи опосередковано належать громадянам України, стосовно яких Указом президента України на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України впроваджено персональні економічні санкції.

• розробити цільову Державну програму фінансової підтримки інноваційної діяльності стратегічних підприємств державного сектора економіки, в тому числі за рахунок реалізації проєктів за кошти фінансових інституцій ЄС, США та інших країн, що виділятимуться в межах реалізації “Програми з відновлення України”.

Цілком зрозуміло, що йдеться не про перегляд результатів приватизації, а про необхідність забезпечення балансу інтересів держави та бізнесу в активах стратегічних підприємств приватного сектора економіки, які працюють на оборону України.

Ключова мета — забезпечити безперебійне виробництво необхідної оборонно-промислової продукції та унеможливити будь-які нові спроби прямого чи опосередкованого використання вітчизняних підприємств в інтересах країни-агресора. Саме тому ми маємо терміново виправити допущені раніше помилки та прорахунки. В цьому — головний урок для України.

Статтю написано в рамках проєкту “Виявлення та аналіз “корозійних” інвестицій в українську економіку як елемента гібридної війни”. Далі буде.