Тулузьский терорист: самотній вовк чи агент зі Сходу?

Мохамед Мера загинув зі зброєю в руках. Він викинувся у вікно, поранивши останнім пострілом одного з поліцейських, яких йому вдалося заманити до квартири. “Він завжди діяв, як хижак, — пояснив журналістам міністр внутрішніх справ Франції Клод Геан. — На всі свої жертви, — що на військових, що на дітей та вчителя з єврейської школи Тулузи, — він чекав у засідках. Поліцейських Мохамед чекав, сховавшись у ванній кімнаті, з пістолетами в обох руках.”

Французька преса рясніє фотографіями 23-річного хлопця за кермом автівки. Він безжурно сміється і залишає по собі враження людини, якій подобається жити та розважатися. “Це все не правда! — обурено тицяє в газетну шпальту чоловік, що опинився на сусідньому сидінні в метро. — Я також мусульманин! Я не вбиваю людей! Наша релігія нічому подібному не вчить!” Йому заперечують, що мусульмани — різні, а організація Аль-Каїда, до якої себе зараховував тулузький убивця, відзначилася не одним кривавим злочином. “Не узагальнюйте, — тихо попросив попутник. — Мені соромно, що злочини пов”язують з ісламом. Зважайте лише: джихадістів одиниці, вони — виняток.”

Мохамед Мера

Поліцейські Тулузи, які перетиналися з Мохамедом Мера в минулі роки, відверто здивовані його вчинками. “Це був дрібний злочинець, його часто затримували за крадіжки, — розповів журналістам прокурор міста. — Нещодавно, за водіння без прав, Мера опинився на чотири тижні за ґратами”. Адвокат убивці також видається розгубленим. ”Він був таким ввічливим, таким вихованим, — переконував захисник чи то самого себе, чи то пресу. — У квітні ми мусили постати перед управлінням з виконання покарань, аби залагодити останні формальності щодо недавнього позбавлення волі”.

Мохамед Мера походив із багатодітної родини. Коли хлопцеві було 5 років, тато вирішив повернутися до Алжира, і матір, як могла, підіймала дітей сама. “Він мав очевидні психологічні або й психічні проблеми, — розповів один з його шкільних вчителів. — Був то агресивним, то впадав у депресію, міг і на дорослого підняти руку. Йому важко вдавалося контролювати себе”. У 2008 Мохамед потрапив до психіатричної лікарні та зчинив спробу самогубства. Його заарештовували на короткі терміни 15 разів.

Матір давно втратила на сина вплив. У перший день облоги вона відмовилася говорити з ним на прохання поліції. “Він мене ніколи не слухає, це не допоможе”, — пояснила жінка. Вона підтвердила, що Мохамед не раз відвідував “якихось знайомих” у Афганістані та в Пакистані.

“Цього хлопця часто можна було бачити в компанії салафістів, вбраних у довгі білі сорочки, — розповіла пресі одна з сусідок родини Мера. — Переконана, він дійсно належав до місцевого джихаддистського угрупування. Ці хлопці, траплялося, поводилися епатажно, але до брутальності не доходило. До недавнього часу.”

Згідно зі свідченнями одного з приятелів молодого чоловіка, афганські спецслужби затримували майбутнього вбивцю за спробу теракту. “Із бомбою в руках, яку він намагався підкласти під будівлю в Кандахарі”, — уточнює, стоячи спиною до телекамери, знайомий Мохамеда. Брат і сестра Мера також належали до групи радикальних ісламістів. Але місцева поліція в Тулузі не виявляла особливої уваги до цієї родини. Чому? “Треба перевірити, чи не трапилося помилки у превентивній роботі спецслужб”, — заявив французький міністр закордонних справ Ален Жюппе.

Мохамед Мера пояснив свої дії “протестом проти збройної присутності Франції в Афганістані, проти заборони інтергральної паранджі та на знак підтримки палестинців у боротьбі з Ізраїлем.” Два військових, яких він стратив тиждень тому, були арабського походження, ше один — чорношкірий. У перші дні розслідування в злочинах підозрювали ультра-правих.

Прем”єр-міністр Палестинської Автономії Салам Файяд миттєво відхрестився від несподіваного прояву солідарності. “Час усім цим терористам припинити посилатися на Палестину та робити вигляд, буцімто вони захищають наших дітей, — заявив він. — Наші діти, як і решта дітей світу, хочуть жити в мирі та злагоді”.

Нині французькі соціологи, політологи, психологи, слідчі та інші фахівці шукають відповідь на запитання, ким був Мохамед Мера? Неврівноваженим психопатом, сповненим ненависті до світу? Нещасливою іммігрантською дитиною в пошуках ідентичності? Сплячим агентом Аль-Каїди, релігійним фанатиком?

Преса пише, що тулузький убивця двічі намагався заангажуватися до французької армії. Марно. Отже, чи не є розправа над військовими нефранцузького походження, помстою таким же іммігрантським дітям, як сам, за нездійсненні мрії?

За питанням особистості убивці постають багато інших. Скільки у Франції подібних радикалів, готових перейти від підкресленого заперечення західних цінностей до агресивних дій? Яким є зв”язок між терористами з Близького Сходу та Центральної Азії з місцевими фундаменталістськими групами? Як встановити контроль за тими, хто відвідує табори в Афганістані й Пакистані, щоб упередити нові трагедії?

Мохамед Мера весело усміхається з газетних сторінок. Важко повірити, що саме він прибрав пострілами в спину трьох військових, трьох дітей та тата двох малих, які чекали автобусу біля єврейської школи в Тулузі. “Ти шкодуєш про щось?” — встигли запитати в нього поліцейські за кілька хвилин до смерті. “Тільки про те, що вбив так мало людей”, — відповів він.

Психічна хвороба? Соціальна патологія? Чи все-таки — гранично-радикальний вияв суспільної тенденції?

Алла ЛАЗАРЕВА