Тимчасова альтернатива НАТО

 Поки в Україні триває війна, нас не візьмуть до НАТО, членство в якому було б найкращою гарантією безпеки для нашої держави. Тому Україна має заручитися надійними гарантіями на перехідний період. Як вони можуть виглядати? Голова ГО “Інститут Американістики” Владислав Фарапонов проаналізував вже існуючі безпекові моделі, які США впровадили після Другої світової війни, та виокремив найкращі варіанти для України.

Київ розпочав перемовини з Вашингтоном стосовно двосторонньої угоди, яка мала б надати гарантії безпеки для України, заявив голова Офісу президента Андрій Єрмак. За його словами, ці гарантії стануть чинними до членства України в НАТО. Після липневого саміту у Вільнюсі Державний секретар США Ентоні Блінкен наголосив, що сильна та об’єднана підтримка для Києва — найкращі гарантії для України. 

Поки Україна не в НАТО

Те, що членство в НАТО з системою колективної безпеки є найкращою гарантією для України, добре розуміють у Києві, Вашингтоні та Брюсселі. Але у двох останніх столицях зараз не готові визначити терміни та умови нашого вступу до Альянсу. Тому діалог щодо гарантій безпеки саме із США зараз є цілком логічним кроком. Три причини: 

• До виборів у США ще відносно далеко, праймеріз (попередні вибори кандидатів всередині партії) розпочинаються лише у січні 2024 року. 

• Це певний компроміс для України, яка була помітно розчарована результатами саміту НАТО. 

• Адміністрації Білого дому треба щось “продати” американському виборцю, а гарантії — це натяк на стратегію чи план завершення війни. У цій площині важливо не переходити у дискусію лише стосовно того, як ці “гарантії” називатимуться. 

Головне — зміст, а найкраща гарантія — підписана оборонна угода про співробітництво зі США та американські інвестиції у спільне виробництво зброї для України. Така угода із теореми зробить підтримку України аксіомою навіть після завершення війни, яку не треба буде доводити.

Складно сказати, коли та як завершиться російсько-українська війна, але Вашингтон теж хоче надіслати чіткий сигнал власним партнерам та опонентам. Проте все ж від фінальних розкладів на час перемоги України залежать деталі сумнозвісних гарантій від США зокрема. 

Чим точно вони не будуть виражені, так це участю американських військових у безпосередніх бойових діях. 

Прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда, президент США Джо Байден та президент України Володимир Зеленський під час проголошення Декларації G7 про спільну підтримку України, Саміт НАТО у Вільнюсі 12 липня 2023 року. Фото Getty Images

Можливий результат дискусії із США 

США — партнер України номер один у сфері безпеки, як до 24 лютого 2022 року, так і зараз. Тому діалог з Вашингтоном буде показовий для інших партнерів також. 

Штати вибудували після Другої світової війни мережу угод зі своїми союзниками в Європі та поза нею. Є три приклади, а отже й рольових моделей, на які може дивитись Україна та апелювати до них.

Перша модель — Південна Корея та Японія 

Обидві держави зараз переживають переосмислення власної ролі у безпеці регіону та двосторонніх відносинах із США. З Сеулом Вашингтон підписав безпекову угоду ще у 1953 році, яка передбачає де-факто дуже схожий механізм як 5 стаття НАТО. Вона визначає напад на одного члена альянсу як напад на всіх. 

Проте ця угода передбачає і перебування американських військових на території Південної Кореї, яких зараз 28 000. В Японії кількість військових США вдвічі більша. Партнерство між країнами сягає 1951 року, у 1960 році його було переглянуто. 

Друга модель — Ізраїль 

Про можливий формат гарантій безпеки для України в ізраїльському стилі Білий дім вже говорив раніше, заявлявши, що такі безпекові запевнення (не гарантії) включатимуть безпекову допомогу, обмін розвідданими та інформацією, підтримка у кіберсфері для захисту та відсічі майбутній агресії.

Схожість випадку Ізраїлю в 1950-х з Україною 2023 року обумовлюється хіба що пошуком тих бажаних гарантій. Все ж, регіональні особливості сусідів, внутрішня політика, зокрема обов’язковість призову, є відмінними в Ізраїлі від України. Але не тільки. 

Від створення Держави Ізраїль у 1948 році та до 2021-го США надали безпекової допомоги Ізраїлю на $125 млрд. Велика частина цих коштів йшла не на саму зброю чи обладнання, а на спільну побудову потужностей, навчання. Мета і формула достатньо прості: збереження так званого qualitative military edge — потужностей для відсічі атаки будь-якого рівня.

З 1983 року діалог у сфері безпеки був інституціоналізований у річні засідання Американсько-Ізраїльської об’єднаної політичної та оборонної групи, де визначаються пріоритети для подальшого співробітництва. 

Коли американська сторона бачить стратегічне бачення щодо розвитку армії та технологій, їй значно легше пояснити виборцям необхідність виділення Ізраїлю понад $3 млрд протягом останніх 20 років. 

Україна, до прикладу, отримувала довгий час близько $300 млн, а у проєкт оборонного бюджету на 2024 рік передбачена знову та ж сума.

Третя модель — Тайвань

На відміну від інших держав, з якими співпрацює США, гарантії Тайваню оформлені у специфічній формі, а саме — внутрішнє законодавство в США. Це їх особливість.

З 1979 року діє спеціальний акт про відносини США з Тайванем, в якому прописано те, що Штати нададуть Тайваню зброю оборонного характеру так аби зберегти безпеку та соціальну чи економічну допомогу його народу. Таке формулювання дозволяє тримати дискусію щодо допомоги Тайваню лише у площині: якою має бути допомога, якщо Китай все ж спробує напасти на цю острівну державу. 

З точки зору сьогоднішніх реалій, США пропонують декільком державам світу різні моделі механізмів, що може стати основою для гарантій Києву. 

Одна з найкращих опцій — це приклад Тайваню та його симбіоз з гарантіями на кшталт Ізраїлю. Україна виграє від такого сценарію, адже це ще зміцнить українське військо, запевнить партнерів у здатності будувати стратегію та розвивати збройні сили. 

А посилення співпраці зі США значною мірою спростить процес адвокації майбутнього вступу України до НАТО.

Владислав ФАРАПОНОВ