The Economist: Мирний атом

У березні 2011 року цунамі накрило атомну станцію “Фукусіма” в Японії, після чого вибухнув реактор. Ця ядерна катастрофа, найбільша після Чорнобиля, завдала важкого удару галузі, що й без того з 1980-х не може виборсатися з проблем. Атомні станції закриваються у всьому світі. Частка електроенергії, виробленої на АЕС, за два роки зменшилася на 11% і відтоді так і не піднялася до колишнього рівня. У цій занепалій індустрії на ринку проектування й експорту атомних електростанцій нині панує лише одна країна: Росія.

Відсутність динаміки внутрішнього попиту на електро­енергію не дає будувати нові станції в країні, тож російська державна корпорація з атомної енергетики Росатом нав’язливо рекламує свій товар за кордоном. Націлилася вона на те, що Степан Солженіцин, аналітик у галузі ядерної енергетики в компанії McKinsey, називає “великою розкішною серединою”: країни, які не входять до числа близьких союзників ні Сполучених Штатів, ні Росії. У квітні РФ почала будувати першу в Туреччині атомну електростанцію вартістю $20 млрд. Її перший реактор має бути здано у 2023 році. Росатом каже, що має замовлення на 33 нових АЕС вартістю близько $130 млрд. Понад десяток АЕС уже будується, зокрема в Бангладеш, Індії та Угорщині.

Експорт енергії давно є основою зовнішньої політики Росії, як правило, запасів нафти й газу. Експортувати атомні електростанції складніше, але де в чому вигідніше, каже Солженіцин. Продаж реакторів дає більше грошей, ніж викопне паливо, тому що зазвичай вони йдуть у пакеті з послугами, як-от забезпечення ядерного палива, підготовка інженерів і консультації з регуляторних питань. Кожна АЕС — це багатомільярдний доларовий проект, який не зачіпають стрибки цін на сировинні товари та який забезпечує тривалі відносини з Росією. 

Після закінчення будівництва АЕС стають очевидним дип­ломатичним важелем впливу на значну частку енергетичних потужностей РФ. Теоретично вона може пригрозити підняти ціну на уран або просто закрити реактор, який обслуговує Росатом. Відносини між експортером і клієнтом особливо тісні в перші роки роботи АЕС, коли місцевий штат усе ще проходить навчання, а країна-експортер безпосередньо залучена до роботи станції. Ця загроза найбільша в країнах, де така нова АЕС відповідає за значну частку електропостачання. Наприклад, АЕС “Руппур”, яку Росія будує в Бангладеш, вироблятиме 2400 Мвт, що становитиме 15% усієї генерації електроенергії в країні. Слабші країни давно звикли до використання Росією енергетики як геополітичної зброї. Ультиматуми щодо газопостачання колись були звичним атрибутом східноєвропейської зими, але останнім часом ця погроза стала витонченішою. У 2015 році РФ здійснила кібератаку на українську електричну енерготранспортну систему. Минулого тижня Департамент внутрішньої безпеки США заявив, що хакери з її військової розвідки проникли в пункти управління американських атомних електростанцій.

Утім, генеральний директор Всесвітньої ядерної асоціації Аґнета Райзінґ каже, що геополітика зазвичай не ускладнює експортних планів Росатома. Будь-який вплив, що Кремль може чинити через свої АЕС, обмежується наглядом Міжнародного агентства з атомної енергії. Вплив Росатома з часом слабне, бо клієнти зазвичай вимагають, щоб керувати станціями навчали місцевих інженерів. А ядерне паливо вони можуть закуповувати деінде. І потенційні махінації Росії відлякали б покупців з інших країн.

Проте занепокоєння залишається. У 2017 році суд ПАР заблокував угоду з Росатомом на $76 млрд, яку таємно уклали президенти Джейкоб Зума та Владімір Путін. Цього року компанія почала будувати реактор ближче, в Угорщині, через кілька місяців після теплого прийняття, влаштованого Путіну прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном у Будапешті. Фінансується будівництво російською позикою в розмірі €10 млрд ($11,6 млрд). Росатом і технічне управління АЕС забезпечуватиме, і паливо постачатиме. Це викликає побоювання, що РФ зможе використовувати цю станцію як засіб дипломатичного тиску. 

Перегони двох держав

Російська атомна програма збереглася завдяки двом основ­ним чинникам: дешевизні проектування та державній підтримці Росатома. Це дає йому змогу брати на себе складні у страхуванні ризики, як-от аварії на атомних реакторах. Конкуренти Росатома безнадійно відстають: французька Areva (перейменована в Orano) за останні 10 років почала будівництво лише двох АЕС: у Фінляндії та Китаї; обидві відстають від графіків і перевищили бюджет. Південнокорейська енергетична компанія KEPCO зіткнулася в себе на батьківщині з негативним сприйняттям атомної енергетики, а в США Westinghouse тільки-но почала виходити з банкрутства.

Єдиний реальний конкурент для Росії — Китай, ще одна країна, де держава й бізнес тісно переплелися. Донедавна основним для цієї країни було забезпечити різке зростання вітчизняного попиту на електроенергію. Але імпорт сировини й експорт технологій набагато вигідніші у віддаленій перспективі, тож Піднебесна стала орієнтуватися на інші країни. Державне китайське підприємство здійснює часткове фінансування АЕС Hinkley Point у Британії, а інші беруть участь у проектах в Аргентині й Туреччині. І хоча Китай, поза сумнівом, наздожене Росію, остання поки що не має серйозних суперників в експорті ядерної технології. Для світу, якому потрібно виробляти набагато більше атомної електроенергії (якщо він серйозно хоче відмовитися від вуглеводнів), ця думка як холодний душ. 

© 2011 The Economist

Переклад з оригіналу здійснено “Українським тижнем”, оригінал статті опубліковано на www.economist.com