Ці ненадійні державні фонди

Два роки тому державні інвестиційні фонди — ДІФи — були монстрами світової фінансової системи. Потім настала глобальна фінансова криза, і неспокій з приводу їх існування, здається, вщух. Зараз криза стихає, і тривога з приводу державних інвестиційних фондів та їх поведінки повертається.

ДІФам подобається виглядати політично незалежними і комерційно мотивованими інвестиційними інструментами. Однак останні роки довели, що вони не захищені від політичного тиску щодо орієнтації структури портфеля на внутрішні інвестиції.

Ця тенденція в часи економічного спаду вказує, що ДІФи не є довгостроковими стабільними власниками акцій закордонних фірм, про що вони і заявляють.

У 2000-ні передкризові роки частка пайових внесків ДІФів у закордонні акції росла, досягнувши пікових 90% у другому кварталі 2008 року. Проте у другій половині 2008 року стала очевидною явна переорієнтація ДІФів на внутрішній ринок.

Справді, коли криза поширилася на ринки, що розвиваються, частка іноземних інвестицій у структурі портфеля ДІФів зменшилася приблизно до 60%.

У другій половині 2009 року, з одужанням світової економіки, тенденція змінилася. Однак думка очевидна: коли внутрішня економіка вимагає стабілізації, ДІФи приділяють більше уваги внутрішнім інвестиціям. У випадку настання кризи це може означати вихід з іноземних ринків у мить, коли вони особливо вразливі.

Звісно, “втечу додому” можна виправдати скороченням можливостей на закордонних ринках, а не бажанням стабілізувати внутрішню економіку. Врешті-решт, розвинені ринки, улюблене місце для інвестицій ДІФів, першими потрапили під удар кризи 2007-2008 років. Однак ця теза непереконлива з двох причин.

По-перше, є чимало прикладів внутрішніх інвестицій ДІФів. Після втрати Дохійським фондовим ринком п'ятої частини своєї капіталізації у 2008 році Катар інвестував 5,3 мільярда доларів у свій банківський сектор, купивши 20% акцій кожного з п'яти банків, присутніх на внутрішній біржі.

Схожі втрати на кувейтській біржі змусили владу країни інвестувати 5,4 мільярда доларів у новий фонд, призначений для забезпечення ліквідності місцевого ринку, і купити 24% акцій Гальф-банку за 1,5 мільярда доларів.

Китай вклав 46 мільярдів доларів у Китайський банк розвитку і китайський Евербрайт-банк через інвестиції свого ДІФа — Китайської інвестиційної корпорації.

По-друге, під час кризи не тільки знизилися нові інвестиції за участю іноземного капіталу. ДІФи також були задіяні у безпрецедентній хвилі вилучення інвестицій, особливо іноземних фінансових активів.

Хоча новини про дивестиції ДІФів були рідкісними, автори ідентифікували 23 такі випадки у 2009 році на суму понад 14 мільярдів доларів. Вісімнадцять дивестицій вартістю 13 мільярдів доларів стосувалися закордонних об'єктів.

Така посилена увага до внутрішнього ринку за рахунок іноземних інвестицій ускладнюється скороченням активів під керуванням у час кризи.

Низькі доходи від раніше вкладених інвестицій ДІФів знизили активи, тоді як низькі товарні ціни і скорочення міжнародної торгівлі послабили акумулювання резервів у валюті, які зазвичай складають значну частину нових надходжень капіталу у ДІФи.

Під час кризи ДІФи не лише інвестують меншу частку свого портфеля за кордон і вилучають іноземні активи, але й падає загальна вартість інвестицій ДІФів.

Циклічна поведінка ДІФів спричиняє недостатню роботу їх фінансових активів. ДІФи інвестують в іноземні ринки більше, коли ситуація добра, а вартість цінних паперів найімовірніше піддасться інфляції, і вилучають кошти у періоди спаду.

Відповідно, погана робота портфеля активів ДІФів, можливо, є наслідком невдалого, але вимушеного вибору часу, а не результатом поганого підбору акцій.

Все, що сталося в останні два роки, було тимчасовим виходом ДІФів з ринків розвинених держав. ДІФи люблять видаватися незалежними, проте коли внутрішня економіка нездужає, вони не можуть ігнорувати тиск преси, політиків та громадськості. І тоді вони припиняють інвестувати внутрішнє багатство за кордон.

Однак це не може тривати вічно, бо економіки, які приймають ДІФи, не пропонують привабливих інвестиційних можливостей, щоб увібрати основну кількість грошей ДІФів. Більше того, внутрішні економіки не забезпечують переваг з диверсифікації, які шукають країни, залежні від потоків доходів від одного товару.

Отже, не варто чекати повернення ДІФів на внутрішній ринок. Справді, перші ознаки зростання іноземних інвестицій ДІФів з'явилися тільки наприкінці 2009 року.

У той же час, очікувана вигода від того, що ДІФи володітимуть акціями, тобто того, що прийде довгостроковий стабільний інвестор, може виявитися міражем, який відразу ж зникне, коли всі найбільше потребуватимуть стабільності: під час кризи.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської — Микола Жданович

Веліко ФОТАК, здобувач наукового ступеня доктора наук у галузі фінансів, коледж бізнесу імені Майкла Прайса при Університеті Оклахоми.

Стаття написана у співавторстві з Біллом Меггінсоном, професором фінансів, коледж бізнесу імені Майкла Прайса при Університеті Оклахоми.