Статистика проти малого бізнесу

Події навколо прийняття Податкового кодексу, що вилилися в “стояння на Майдані”, викликали гарячі дискусії навколо феномена українського малого підприємництва.

Революційно налаштована частина журналістської і політичної тусовки побачила в цих людях як мінімум передовий загін, як максимум — рушійну силу майбутніх соціально-політичних перетворень. Зрозуміло, у бік свободи, демократії та Європи.

Існує й інша точка зору. Згідно з нею, ті, хто вийшли на Майдан, проявивши при цьому високу корпоративну згуртованість і безсумнівну громадянську мужність, захищали своє право далі торгувати контрабандною продукцією і бути ключовим гравцем у схемах “оптимізації податків”.

Припускаючи, що істина не може збігатися з крайніми позиціями, автор “оцифрував” малий бізнес в цілому, не розбиваючи його за принципами сплати податків. Всі наведені нижче дані взяті з офіційного статистичного збірника за 2009 рік.

Роль малого бізнесу в економіці країни в період кризи становить особливий інтерес. На малих підприємствах зайнятий кожен четвертий український найманий працівник — 24,3% у 2008 році і 25,2% у 2009 році. Тут реалізується одна шоста всього обсягу продукції, робіт і послуг — 16,3% у 2008 році і 16,6% у 2009 році.

Істотно менша “продуктивність праці” на малих підприємствах порівняно з економікою в цілому — лише констатація очевидної переваги крупнотоварного виробництва перед дрібнотоварним за цим показником.

У той же час, необхідно відзначити, що обсяг продукції, робіт і послуг, що припадають на одного працюючого в малому бізнесі в частках від цього ж показника в економіці в цілому, падав три роки — з 4/5 у 2006 році до 2/3 у 2009 році.

До речі, в абсолютних цифрах на малих підприємствах України було зайнято 2,068 мільйона найманих працівників у 2009 році і 2,157 мільйона у 2008 році, що набагато менше тиражованих в інформаційному просторі 5-6 мільйонів осіб.

Таким чином, в цілому, з формальної точки зору, про малі підприємства України можна говорити як про великого роботодавця і виробника товарів, робіт і послуг, але аж ніяк не про домінуючого.

У кризовому 2009 році вітчизняне мале підприємництво пережило втрату робочих місць на рівні 4% порівняно з 2008 роком. З одного боку, це істотно менше, ніж у промисловості — мінус 9,5% у 2009 році порівняно з 2008 роком. З іншого — ставить під сумнів тезу про те, що мале підприємництво згладжує зростання безробіття.

Справді, за рахунок чого це зростання можна згладити, якщо реальне падіння обсягу реалізованої продукції, товарів і послуг у малому бізнесі у 2009 році становило 20,2% — майже стільки ж, як у промисловості — мінус 21,9%.

У світлі безкомпромісної статистики сумніви викликає і абсолютна більшість інших тез, висунутих представниками малого бізнесу та їх політичними і медійними апологетами під час торішнього грудневого “стояння на Майдані”.

Так, структура операційних витрат малих підприємств свідчить про наявність певних конкурентних переваг, наприклад, щодо підприємств промислового сектора. Так, оплата праці на малих підприємствах у 2009 році становила лише 4,9% операційних витрат, тоді як на промислових підприємствах — 9,3%.

Соціальні відрахування для малих підприємств становили у 2009 році 1,6% операційних витрат. Для порівняння: на промислових підприємствах соціальні відрахування у 2009 році були більш ніж удвічі вищі — 3,6% операційних витрат.

У кризовий 2009 рік частка зарплати і соціальних відрахувань в операційних витратах на малих підприємствах скоротилася, а на промислових — зросла. І це ніяк не на користь горезвісній “соціальній відповідальності” малого бізнесу.

Тут логічно поставити питання і про “соціальну значущість” малих підприємств. Соціальні відрахування на одного працюючого — у 2,5 разу нижчі, ніж на промислових підприємствах. Середня зарплата — удвічі менша, отже, пропорційно менше сплачується і прибуткового податку.

Хоча сукупно малий бізнес є цілком солідним платником податків, але аж ніяк не настільки істотним, як заявляли про це учасники мітингу на Майдані, а також політики і лояльна до протестуючих преса.

Час знову перейти від відносних порівнянь до абсолютних цифр. Значення середньомісячної зарплати на малих підприємствах у 2009 році — 915 гривень — якщо не саме звинувачення у глибокій “тінізації” сектора, то, як мінімум — серйозний доказ.

Так, економічна статистика передбачає “нормальний розподіл” зарплати навколо середньої величини, в даному випадку — 1 906 гривень. А тому наявність 25% найманих працівників із середньою зарплатою, яка удвічі менша за середнє значення, виглядає просто ненауковою фантастикою.

Насправді ж фактична зарплата у цьому секторі суттєво вища, що і пояснює його привабливість для найманих працівників.

До речі, падіння у 2009 році порівняно з 2008 роком номінальної “білої” зарплати на малих підприємствах на 6%, а реальної — з урахуванням індексу інфляції 115,9% — на 19,6% не похитнуло цю привабливість. Це зайве свідчення на користь наявності неоподатковуваних матеріальних стимулів для працівників малих підприємств.

Ще один статистичний парадокс: істотно нижче середньої була у 2009 році зарплата працівників у торгівлі, ремонті автомобілів, побутової техніки — 1 511 гривень, а також у готельному і ресторанному бізнесі — 1 221 гривень.

Звичайно, такі цифри вимагають при їх використанні перед іменником “зарплата” вживати прикметник “біла”. Адже це саме ті сектори, частка малого бізнесу у яких особливо висока!

Замість висновку хотілося б скористатися філософською спадщиною Френсіса Бекона, який серед чотирьох джерел помилок виділяв “ідолів майдану”, які виникають через недосконалість спілкування за допомогою слів: “Погане і безглузде встановлення слів дивним чином тримає в облозі розум”.

Ми ж пропонуємо слова, сказані на Майдані, верифікувати за допомогою цифр, які допускають куди менше різночитань і інтерпретацій.

Дмитро ДЖАНГІРОВ