Справа Тимошенко: подарунок долі чи початок репресій?

Три місяці тому автор цих рядків став свідком розмови в кулуарах парламенту. В очікуванні інавгурації Віктора Януковича Тарас Стецьків скаржився на долю, що доведеться жити в країні з двічі судимим президентом.

“Нічого! Тепер другу кандидатку теж треба зробити двічі судимою, щоб підняти рівень дискусії на один рівень”, — спробував дотепно пожартувати Юрій Мірошниченко з Партії регіонів.

У цю мить йому і на думку не могло спасти, що його слова матеріалізуються через якихось дев'яносто днів. І вже самому Мірошниченку як постпреду Януковича в парламенті доведеться переконувати, що його шеф не причетний до організації нової справи проти Тимошенко.

Історія хвороби

Проти Тимошенко порушено справу за епізодом, який стосується 2003, передостаннього року перебування при владі президента Кучми.

Власне, фабулу було викладено в постановах про порушення кримінальної справи від травня та червня 2004 року, а також про закриття від січня 2005-го. Ці три документи є в розпорядженні “Української правди”.

Генпрокурором тоді працював Геннадій Васильєв — який, до речі, віднедавна став заступником глави адміністрації президента та взяв кураторство над силовим блоком.

Отже, головним персонажем у тих подіях був помічник депутата Тимошенко на громадських засадах Володимир Боровко.

Боровко звернувся до прокуратури з заявою, де повідомив, що Тимошенко передала йому 125 тисяч доларів для дачі хабара судді, який міг би звільнити з-під варти її близьких соратників, арештованих в рамках справи ЄЕСУ після екстрадиції з Туреччини. Ідеться про тестя Геннадія Тимошенко, який був гендиректором корпорації, й Антоніну Болюру, що працювала головним бухгалтером ЄЕСУ.

На підтвердження своїх слів Боровко продемонстрував відео, на якому начебто обговорюється підкуп судді.

“Намір Тимошенко, направлений на давання хабара, не був доведений до кінця, оскільки Боровко без відому Тимошенко вказані кошти судді не передав. В березні 2004 року Тимошенко почала вимагати від нього повернення 125 тисяч доларів”.

Про це ідеться в постанові про порушення кримінальної справи від 19 травня 2004-го. Тимошенко було пред'явлено обвинувачення за статтею “замах на давання хабара”.

Ще через 20 днів було винесено другу постанову в розвиток першої:

“У ході розслідування вказаної справи додатково встановлено, що Тимошенко у вересні-жовтні 2003, шляхом підшукування виконавців та виділення їм коштів повторно організувала справу давання Святогором хабара 50 тисяч доларів судді Верховного суду. Але вказаний злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від Тимошенко”.

Тимошенко було пред'явлене друге звинувачення за статтею “організація замаху на давання хабара, вчинене повторно”.

Генпрокурор Васильєв зробив до парламенту подання про зняття недоторканості з Тимошенко, а депутати тодішньої більшості внесли постанову про надання згоди на арешт опозиціонерки. За іронією долі, серед людей, які вимагали запроторити її до в'язниці, свої підписи поставили нинішні вірні соратники Тимошенко Микола Баграєв і Сергій Осика.

Однак тодішній спікер Литвин повернув подання назад до Васильєва без розгляду.

Відмова парламенту розглядати санкцію на арешт Тимошенко боляче вдарила по самолюбству тодішнього генпрокурора Васильєва.

“Піду я, буде інший генпрокурор, але ця справа залишиться, і Тимошенко доведеться відповідати! — заявив він шість років тому. — Це був класичний приклад як треба доводити скоєння злочину. За цю справу я спокійний, я знаю як вона розслідувалася”.

Під час помаранчевої революції Васильєв справді подав у відставку, а на його місце повернувся Піскун. І за два дні до інавгурації Ющенка прокуратура закрила цю справу проти Тимошенко. У постанові були оприлюднені інші деталі:

“Як пояснив Боровко, в 2002 році він працював директором “Київської товарної біржі”. Перед виборами 2002 року до його підприємства телефонували представники БЮТ і пропонували голосувати за неї на виборах.

Після виборів він, як директор “Київської товарної біржі” зателефонував Тимошенко і попросив у неї допомогу на розвиток підприємства.

Оскільки на підприємстві не вистачало коштів, він запропонував Тимошенко допомогти у вирішенні питання про звільнення її родичів від кримінальної відповідальності, справа відносно яких знаходилася на розгляді у суді, але для цього були потрібні гроші.

На черговій зустрічі Тимошенко передала йому кошти, але яку саме суму — він не пам'ятає.

Отримані кошти він не мав наміру передавати для посадових осіб Верховного суду, а використав їх на потреби підприємства і виплату зарплати працівникам. Через деяких час Тимошенко поставила вимогу повернути їй кошти в сумі 125 тисяч доларів, на що він відповів, що грошей немає.

Після цього Тимошенко сказала, що у разі неповернення ним коштів, йому і його родичам буде погано.

Вважаючи, що Тимошенко незаконно вимагає повернення 125 тисяч доларів, він і звернувся до правоохоронних органів.

Допитаний за даними фактами Боровко давав непослідовні показання щодо обставин отримання коштів від Тимошенко, та не зміг показати, кому саме із суддів Верховного суду він намагався дати хабара, що викликає сумнів у їх достовірності.

Посилання слідства на звуковідеозапис розмови Боровка як доказ вини Тимошенко не можуть бути прийняті та оцінені як доказ, оскільки здобуті в порушення вимог кримінально-процесуального законодавства.

Інші докази, які безперечно свідчили та викривали Тимошенко у вчиненні злочинів, слідством не здобуто”.

За постановою слідчого Безуглого, кримінальну справу відносно Тимошенко було закрито 21 січня 2005 року за відсутністю в її діях складу злочину.

Прозріння Піскуна

Цікаво, що в цей же день 21 січня 2005 року той же слідчий Безуглий іншою постановою закрив решту кримінальних справ проти Тимошенко в частині ЄЕСУ.

Обидві постанови були направлені тодішньому генпрокурору Піскуну, про що ідеться в останньому пункті рішення слідчого. Піскун, не скасувавши їх, фактично з ними погодився.

Тож нинішнє поновлення “справи Боровка” поставило Піскуна в цікаве становище — адже виходить так, що зараз прокуратура виправляє його помилку.

Тому Піскун весь вечір середи мандрував між телеефірами різних каналів, розповідаючи, що відповідальність за закриття лежить не на ньому, а на його заступникові, а сам Піскун не міг відслідкувати тисячі справ. Хоча очевидно — така фігурантка як Тимошенко не могла пройти повз увагу генерального прокурора.

Коли зранку 12 травня 2010 року Тимошенко вийшла з Генпрокуратури з постановою про порушення справи на руках, вона вперто повторювала журналістам, що “було рішення Верховного суду” щодо нинішнього заново відкритого епізоду.

Це не так.

Справді, після того, як в січні 2005-го справи Тимошенко закрив слідчий, вона вирішила закріпити успіх на рівні Верховного суду.

11 листопада 2005 було винесено історичну постанову Верховного суду, яка сьогодні використовується як головна індульгенція Тимошенко.

Серед іншого там визнавалося: “Кримінальні справи відносно Тимошенко обгунтовано і відповідно до чинного законодавства компетентними посадовими особами закриті за відсутністю складу злочину на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу”.

У цій постанові Верховного суду згадувалися всі без виключення епізоди Тимошенко, окрім... історії з Боровком і хабарами судді. Що і дозволило слідчому сьогодні так легко відкрити заново стару справу.

Звідки ноги ростуть?

У історії з порушенням справи проти Тимошенко спостерігається декілька дивних моментів.

Перше — незрозуміло, які обставини змушують слідчого заново відкривати справу. Українські реалії такі, що він мав прикриття чи вказівку згори.

Достатньо згадати хворобливу реакцію начальників Генпрокуратури на виклики віце-прем'єра Сівковича на допити в рамках розслідування отруєння Ющенка. Усі справи з фігурантами такого рівня відслідковуються керівництвом навіть не Генеральної прокуратури, а держави.

Справа Тимошенко була санкціонована. Питання лише — ким? Нинішнім генеральним Медведьком, який сам по собі є людиною, м'яко кажучи, не дуже сміливою? Чи, приміром, новим куратором силовиків у адміністрації президента Васильєвим, який розслідував цю справу Тимошенко в 2004-му?

Усе це відбувається напередодні закінчення повноважень Медведька та кастингу на його місце, в якому бере участь і нинішній генеральний прокурор

І Тимошенко — непоганий трофей, щоб отримати прихильність Януковича перед поданням кандидатури прокурора на затвердження до парламенту.

Але можливий і протилежний варіант — справу Тимошенко було порушено, щоб підставити когось з прокурорської вертикалі.

Адже, переслідуючи Тимошенко, є ризик не отримати жодного результату. Не складно уявити, якими будуть її подальші дії — це оскарження постанови про порушення справи до Печерського райсуду з клопотанням призупинити розслідування.

Друге — це персона слідчого, який порушив справу проти Тимошенко.

Джерела “Української правди” в Головному слідчому управління розповіли, що слідчого Пушкаря до Києва рік тому перевів “донецький” заступник генпрокурора Ренат Кузьмін, який тоді очолював управління з розслідування особливо важливих справ. Він витягнув Пушкаря з небуття, практично “з нікуди” — з полтавської прокуратури.

Третє — це сама процедура, за якою розгортається сценарій “репресій”. Тимошенко у середу була особисто запрошена слідчим на пред'явлення постанови про порушення справи. Однак Кримінально-процесуальний кодекс не вимагає її персональної присутності. За практикою, що склалася, таку постанову переважно направляють поштою.

Крім того, документ міг би забрати за дорученням Тимошенко її адвокат. Але слідчий вирішив викликати Тимошенко особисто, подарувавши їй майданчик для публічних заяв.

Четверте — слідчий запросив Тимошенко в середу тільки для вручення постанови, але не став проводити допит. Так не прийнято робити. У 99% випадків одразу після порушення справи відбуваються слідчі дії. Їх перенесено на наступний понеділок. Тепер же у Тимошенко є ще один гучний привід для заяв про репресії.

“Подарунок” для Тимошенко

При всіх очевидних небезпеках, історія з відкриттям справи проти Тимошенко може зіграти їй на руку.

По-перше, вона самостверджується в статусі лідера опозиції. Це дозволяє їй виграшно виглядати на фоні інших претендентів. Адже в нових модних трендах української політики справжній лідер опозиції має ходити на допити в прокуратуру, а не їздити на пивні фестивалі до Німеччини.

По-друге, відкриття справи проти Тимошенко дискредитує Януковича. Це стало ще одним, дуже вагомим фактором того, що в Україні будується авторитаризм.

Порушення справи Тимошенко виглядає цинічно на фоні закриття справ проти Боделана, Бакая, Цушка, закарпатських міліціонерів, усунення слідчої в справі отруєння Ющенка та регулярної неявки Януковича на допити в часи його опозиційної діяльності.

По-третє, запрошення Тимошенко до Генпрокуратури в день приїзду російського президента додатково поляризує політичне поле. Це фактор, який дозволить мобілізувати навколо Тимошенко західноукраїнського виборця.

По-четверте, відкриття справи за епізодами 2003 року підриває довіру до інших перевірок діяльності Тимошенко, які стосуються набагато важливіших 2008-2009 років.

Затіяний владою аудит втрачає сенс, тому що на фоні останніх подій набуває рис розправи. Тим більше враховуючи, що ним займатимуться фірми, які вже винаймалися Пінчуком і Ахметовим для порятунку репутації.

І якби не чутливість Тимошенко до теми кримінальних справ, можна було б навіть припустити, що вона якимсь неймовірним чином сама організувала “наїзд” на себе.

Але для Тимошенко відносини з прокурорами болючі так само, як для Ющенка — тема отруєння.

І, нарешті, останній аргумент: в Тимошенко сьогодні відсутній будь-який вплив на керівництво Генпрокуратури — а без їх участі тут не обійшлося — щоб провернути таку диявольську комбінацію.

Тому, поставши перед фактом порушення справи, Тимошенко вирішила по-максимуму використати ситуацію.

Так, елемент технологій очевидний у тому, що Тимошенко отримала повістку ще 7 травня — про що свідчить надпис на документі. Але вона не стала оголошувати про це одразу, адже повідомлення загубилось би в інформаційних потоках святкових днів.

 

Тимошенко сповістила пресу про свій виклик в прокуратуру тільки у вівторок, після мітингу опозиції, щоб підсилити ефект від звинувачень у репресіях та подвійних стандартах.

Адже влада, відкривши кримінальну справу проти Тимошенко, зайвий раз наражається на пропозицію поглянути сама на себе в дзеркало.

Якщо поновлюють справу проти Тимошенко шестирічної давнини, то було би чесно відкрити заново іншу справу чотирирічної давнини — про зникнення матеріалів щодо судимостей Януковича та підробку рішень суду про скасування його обвинувальних вироків.

Маючи на те достатньо підстав, моральне право вимагати покарання для Тимошенко можуть люди з чистими руками та хоча би базовими уявленнями про порядність. Але не ті, хто “на пам'ять” про своє перебування при владі прихоплює трохи державної власності — будь то чи “Криворіжсталь”, чи “Межигір'я”.

Сергій ЛЕЩЕНКО