“Спільний обробіток”: коли припиняться махінації з землями державних підприємств

Нещодавно з'явилася інформація про затримання керівників Дібрівського кінного заводу — однієї з філій державного підприємства “Конярство України”. Дібрівський кінний завод знаходиться на території Миргородського району, це мій 147-й виборчий округ.

Підприємство має великі досягнення і славну історію, але нинішні реалії, на жаль, не завжди пов'язані з позитивом. 

Про те, що у системі ДП “Конярство України” корупція має невипадковий і непоодинокий характер, свідчить і затримання ще у 2016 році директора держпідприємства Дениса Птушка на хабарі близько $30 тис.

Числені юридичні порушення та неефективність управління майном держпідприємства підтвердив і проведений минулого року Міністерством аграрної політики аудит.

Що ж стосується останнього епізоду, то, за свідченнями правоохоронців, у 2014-му Дібрівський кінний завод уклав із комерційною структурою договір про спільний обробіток 4821 га землі на території Дібрівської сільради Миргородського району.

Назви “договорів” різні, але всі вони не відповідають закону

Я неодноразово порушував у стінах парламенту питання неефективності використання земель сільськогосподарського призначення державними підприємствами, зокрема, і Дібрівським кінним заводом.

Сьогодні у постійному користуванні державних підприємств перебувають сотні тисяч гектарів земель сільськогосподарського призначення. Причому на левовій частині цих площ ніякої господарської діяльності ці підприємства не проводять.

Все — за різними схемами — передано в користування приватним структурам. Це можуть бути, як у випадку з Дібрівським кінним заводом, договори про спільний обробіток. Також це оформляється договорами про спільну діяльність, інвестиційними договорами тощо.

Яку назву має такий договір, в принципі, не важливо. Головне, що це — прихований договір оренди, який грубо суперечить Земельному кодексу України.

Звісно, дуже добре, що правоохоронці зараз порушили кримінальну справу. Маю надію, що вона буде розслідувана у суворій відповідності із законом, і протиправні оборудки із державною землею на цьому підприємстві будуть припинені.

Але корінь проблеми це не усуває. Надмірна кількість землі у постійному користуванні державних підприємств, яку вони не в змозі обробляти самотужки, буде постійно провокувати подібні порушення.

Кожен керівник такого підприємства у своїй діяльності буде стикатися зі спокусою розпорядитися майном у власних інтересах. Крім того, це — реальні збитки місцевих бюджетів.

Зважаючи на те, що площі земель державних підприємств, які знаходяться у тіньовому обробітку вимірюються сотнями тисяч гектарів, збитки громад від неотриманої орендної плати вимірюються сотнями мільйонів гривень.

Постійне користування: “і сам не гам, і іншому не дам”

Одна з причин змальованої вище ситуації полягає і в недосконалостях українського законодавства. Земельний кодекс передбачає таке право, як постійне користування землею.

Але це право не надає можливості легально передавати будь-яку частину цих земель у тимчасове користування іншій особі.

Саме на цьому праві постійного користування оформлені величезні масиви землі державних підприємств Міноборони, Міносвіти, Національної академії наук, пенетенціарної системи, лісгоспів. І, в даному випадку, і ДП “Конярство України”.

Постійні користувачі такої землі дуже часто не мають змоги самостійно обробляти всю цю землю (та й взагалі — їм це не потрібно, навіть виходячи з їхніх завдань). Але і передати її в оренду аграрним підприємствам також, згідно з законодавством, не можуть.

Знову ж таки, постає питання — якщо земля державного підприємства не використовується за призначенням, значить вона йому просто непотрібна.

Тому я переконаний, що для вирішення цієї проблеми підприємству мають залишитись ті площі, які необхідні виключно для господарської (чи наукової) діяльності.

Все інше має бути частково розпайоване між працівниками підприємства, а інша частина — реалізована на земельних торгах. Це буде чесно і справедливо по відношенню до людей, і раціонально з точки зору державного управління.

Паралельно з цим доцільно відкоригувати земельне законодавство і, все ж таки, надати постійному користувачу право передавати певні площі своїх земель у нетривалу оренду.

Звичайно, з визначенням на рівні закону чітких умов такої оренди, щоб така оренда не стала єдиним видом діяльності державного підприємства.

Неодноразово порушував цю проблему, але, на жаль, питання поки не вирішується. Можливо, такі корупційні випадки, як вищезгаданий, нарешті примусять усіх задуматися, і почати боротися не з наслідками цієї ситуації, а з її реальними причинами.

Олег КУЛІНІЧ, народний депутат, голова земельного підкомітету Аграрного комітету ВРУ