Соцзабезпечення населення під час війни

Значна кількість населення України постраждала і виїхала з постійних місць проживання, бізнес, особливо на північному сході, сході та півдні України, закрився або призупинив роботу. Мільйони українців залишилися без житла та доходів, вимушено переїхавши до інших регіонів. На жаль, компенсації та репарації — це складний і тривалий процес, а виживати людям потрібно вже зараз, для чого необхідно акумулювати всі наявні ресурси і здійснювати максимально прораховану й цілісну соціально орієнтовану політику.

Так, постраждалим від війни українцям декларативно надається допомога від багатьох міжнародних організацій: ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста, Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (IFRC), Товариства Червоного Хреста, МВФ, Світового банку та інших. Тільки в Україні внутрішньо переміщених осіб понад 8 мільйонів, а також ще 4,8 мільйона осіб перебувають за кордоном. Ці всі особи претендують на отримання коштів від різних міжнародних організацій, але, на жаль, більшість із них або не здогадується про це, або стикається зі значними проблемами щодо верифікації та отримання соціальної допомоги від перелічених вище міжнародних організацій. При цьому умови деяких організацій мають відверто знущальний характер.

Для прикладу, отримати допомогу через гуманітарну програму ООН може лише сім`я внутрішньо переміщених осіб, якщо має трьох і більше дітей, при цьому молодшій дитині має бути обов’язково менш як два роки. Запитання: а якщо одній дитині з цих трьох більше двох років, чи означає це, що їм уже не потрібна допомога? Невже усі п’ятеро осіб, включно з дітьми, можуть виходити й шукати роботу на новому місці? По суті, це просто знущання над багатодітними сім’ями і, на наш погляд, корупційна міжнародна схема отримання коштів на благодійність із подальшим їхнім невитрачанням за призначенням.

Також пропонується забюрократизована і знущальна система отримання коштів від програми Всесвітньої продовольчої програми ООН (United Nations World Food Programme, WFE). Для отримання цієї допомоги внутрішньо переміщеним особам необхідно ставати в черги до центрів надання адміністративних послуг (ЦНАП), щоб отримати відповідний сертифікат, який після його впровадження дає можливість три місяці отримувати допомогу на рівні 2200 грн на особу. При цьому значна кількість переселенців-пенсіонерів і сімей переселенців із дітьми не можуть фізично годинами стояти в цих чергах або кожен день приїжджати з села в районний центр, щоб прочитати об’яву, що сертифікати закінчилися.

Аналогічно складними, незрозумілими, з погано функціонуючими сервісами, з майже неможливістю пройти верифікацію (якщо ви, звісно, не є фахівцем з ІТ) пропонуються й інші гуманітарні програми від міжнародних організацій, які, навпаки, мали би бути націлені на дієву та швидку допомогу.

На практиці, як виявилося, страждання переміщених осіб, що вже перебувають у стані стресу бо втратили житло і роботу, лише додатково множаться чергами, процедурами, різними ускладненнями в умовах отримання коштів.

Крім того, деякі програми реалізуються через партнерів Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні, а саме: БФ “Право на захист” і громадські організації “КримSOS”, “Регіон Карпат NEEKA”, ГО “Неємія” (Nehemiya). Тобто збір даних і реєстрація людей на фінансову допомогу від УВКБ ООН виконуються співробітниками та волонтерами цих організацій. Кожна з організацій-партнерів відповідає за окремі регіони України. Це також ускладнює, занадто бюрократизує процес надання допомоги біженцям, додає йому людського дискретного фактора. Прикро, але й запроваджена “єДопомога” не допомога насправді, а дублююча систему “Дію” аналогічна система, що тільки посилює електронну бюрократію, краде час осіб, що потребують допомоги, і відписує тижнями, якщо не місяцями: “Заявка в процесі верифікації”.

Зазначимо, що при цьому суми коштів, які мають ці міжнародні організації, просто колосальні. Так, лише за однією програмою Всесвітньої продовольчої програми ООН щомісяця протягом трьох місяців в Україну, за умови повного покриття всіх переміщених осіб, надходило б приблизно 0,6—0,7 млрд дол. США! Ці кошти могли б значною мірою не лише вирішити соціальні проблеми переміщених осіб, а й також знизити тиск на валютний ринок України. До того ж завдяки цим коштам міг би значно і швидшими темпами відновитися вітчизняний підприємницький сектор. Велика кількість переміщених осіб відчули б додатковий захист і можливість реалізувати себе в складних умовах війни, але більшість відчули лише розчарування або й розпач через неможливість оформити та отримати вчасно ці кошти.

Наведені ситуації та підходи до реалізації гуманітарних ініціатив на території України зумовлюють потребу переосмислити роль Міністерства соціальної політики України та Міністерства цифрової трансформації України у вирішенні позначених проблем. Потрібно відходити від практики, коли переміщена особа сама знаходить відповідну програму допомоги, верифікується, намагається вирішити супутні проблеми, пов’язані з реєстрацією, має кудись їхати, відстоювати черги і, якщо пощастить, отримувати додаткові сертифікати, довідку на право отримання допомоги й чекати тижнями або місяцями на таку допомогу.

Тільки активна переговорна позиція цих міністерств із міжнародними організаціями щодо спрощення умов надання виплат, допомоги, грантів тощо, а також запровадження прозорості, логічності й фокусування на усуненні бюрократичних перешкод гуманітарного характеру мають перспективу у розв’язанні цієї проблеми. До того ж нагального реформування на рівні міністерств соціальної політики і цифрової трансформації потребує система отримання допомоги, а саме — її цифровізації та спрощення.

Оптимальним було б через сервіси “Дія”, “Приват24” або “Ощад24/7”, якими користується абсолютна більшість населення України, і прив’язану до цих сервісів платіжну картку заводити всі міжнародні програми, гранти та фінансову допомогу автоматизовано, без зайвих процедур, централізовано вирішивши з відповідними міжнародними гуманітарними організаціями механізм перерахування коштів і звітності.

Повноцінна реалізація цієї ініціативи дала б Україні можливість як мінімум на 1,5—3 млрд дол. щомісяця покращувати соціальне забезпечення постраждалого від війни населення і значно знизити тиск на вітчизняний валютно-фінансовий ринок.

Розробка на рівні Міністерства соціальної політики та Міністерства цифрової трансформації нових підходів та інструментів залучення у соціальну сферу коштів міжнародних донорів і організацій для якнайшвидшого, ефективного й стратегічно вивіреного соціального забезпечення постраждалого від війни населення дасть можливість виграти фінансово-економічну війну, навіть в умовах, коли війна набуде затяжного характеру. Як зазначає Міністерство фінансів України, дефіцит бюджету під час війни в Україні становить приблизно 5 млрд дол. на місяць, що є екзистенціальною загрозою не тільки для фінансово-економічного розвитку, а й для подальшого виживання країни. Тому потрібно діяти вже зараз, оперативно і з націленістю на залучення державними органами влади максимальної кількості коштів міжнародних організацій для постраждалого населення України. 

Євгеній РЕДЗЮК, кандидат економічних наук (Інститут економіки та прогнозування НАН України)