Скільки гранат мало прилетіти в парламент 31 серпня

Сьогодні і президент, і секретар РНБО озвучили версії трагічних подій, які мали місце під-час позачергового засідання Верховної Ради 31 серпня. І все б нічого, але розповідях глави держави та Олександра Турчинова виявились суттєві відмінності, зокрема в кількості гранат, які мали полетіти в Раду, та в можливому подальшому розвитку подій. В підсумку все виглядає так, що два ключові центри влади, які відповідають за безпеку держави, не володіють достовірною інформацією на цю тему. Що створює російським телеканалам та проросійським силам в Україні чудові аргументи на користь розкручуваної Кремлем версії про те, що цей теракт був організований Банковою. Крім того, неузгодженість даних щодо розслідування заворушень 31 серпня породить новий виток недовіри до влади з боку громадян.

Отже, відповідно до версії Петра Порошенка, граната, яку міг кинути підозрюваний “свободівець” Ігор Гуменюк мала лише відвернути увагу правоохоронців та посіяти паніку. Друга ж граната, начинена 700 фрагментами ураження, мала бути запущена трохи пізніше, під прикриттям димових шашок просто у вікна Верховної Ради, поблизу яких у цей час скупчилося чимало журналістів та народних депутатів. Ця версія узгоджується з даними, відповідно до яких підозрюваний Гуменюк мав при собі на час затримання ще один невикористаний смертоносний набій. Так це чи ні, має встановити суд.

Що ж до версії Олександра Турчинова, то вона, зважаючи на хроніку розвитку подій 31 серпня під Радою, виглядає дещо фантастичною. Так, секретар РНБО стверджує, що всього гранат мало бути 7. Тобто та, яка полетіла в бік Ради і вбила трьох та поранила близько сотні правоохоронців, і ще 6, які чомусь так і не полетіли в ті ж таки вікна парламенту. При цьому, за даними Турчинова, нацгвардійці, а основна маса з них, нагадаємо, складалася зі строковиків, за планом терористів мали використати проти демонстрантів зброю, що в результаті привело б до масштабної бійні. Хоча, за даними “Деловой столицы” у строковиків з Нацгвардії вогнепальної зброї не було взагалі.  

Крім того, відомо, що на кожній акції протесту в натовпі завжди перебувають десятки так званих “тихарів” — правоохоронців в цивільному, які відстежують, контролюють та при необхідності “ведуть” до затримання найбільш “буйних” учасників акції. Очевидно, що саме завдяки їхнім зусиллям і вдалося так швидко відстежити та впіймати підозрюваного Гуменюка. І, зважаючи на малу чисельність тих, хто атакував 31 серпня правоохоронців під стінами Ради, версія про можливе застосування зброї виглядає голослівною. Зрештою, як показує досвід Євромайдану, сотня-дві добре підготовлених екс-беркутівців може запросто розігнати на відкритій площі 500-1000 демонстрантів та завдати їм достатньо легких та не дуже поранень. І зброя в цьому випадку не потрібна взагалі. А те, що такий підрозділ силовиків був напоготові і лише чекав відповідної команди, але так і не отримав її, оскільки в цьому не було потреби, — теж очевидно.

Але не будемо вдаватися у всі деталі стратегії і тактики розгону демонстрантів. Нас цікавить інше — чому версії секретаря РНБО та президента різняться? Швидше за все, один чи обидва центри влади трохи поспішили, озвучивши погано засвоєну інформацію, що й привело до розбіжностей в оприлюднених даних. І було б добре, щоб з відповідною доповіддю виступили ті, хто, власне, і займається розслідуванням цієї справи — керівництво СБУ та МВС. Але цього не сталося і в результаті маємо відмінні свідчення, що в багатьох може зародити серйозні сумніви щодо озвучених версій. І тепер Олег Тягнибок, який вів своїх соратників на ряди нацгвардійців з палицями, а тепер розповідає, що бійню спровокувала влада, отримав додаткові аргументи на користь своєї версії.

В той же час, Арсен Аваков, який міг би виправити ситуацію та уточнити і узагальнити дані, обнародувані секретарем РНБО та президентом, продовжує публічну дискусію з лідером “Свободи” з приводу того, хто з них швидше подасть позов на свого опонента до суду. В кінцевому підсумку отримуємо повний інформаційний хаос у справі, яка є дуже важливою, як для влади, так і для громадськості. Хаос, який веде до втрати й без того невисокої довіри серед виборців до керівництва країни.

Дмитрий БУКОВСКИЙ