Скасування паралельного балотування: Литвин, Симоненко і Тягнибок стають заручниками “великих” партій

Від учора шукачі депутатських мандатів не мають права йти на вибори в партійному списку, і одночасно висуватись у мажоритарному округу. Законом, прийнятим іще торік спільними зусиллями Партії регіонів і БЮТ, це дозволялося. Але 10 квітня Конституційний суд визнав це правило таким, що не відповідає Основному Законові.

Під час прийняття закону багато говорили про нібито взаємний обмін послугами між опозиціонерами та “партією влади”. Мовляв, БЮТ “в режимі вільного голосування” дасть голоси, що дозволить владі показати Заходу згоду з документом усіх політичних сил. Натомість норму про паралельне балотування за списками і в округах вважали вигідною опозиції, адже це давало їй можливість зберегти найперевіреніших бійців у складі списків, водночас “накриваючи” ними округи, де інакше перемагали б лояльні до влади кандидати.

Проте уже в лютому до ЗМІ потрапила інформація про наміри Банквої переграти ситуацію. Каталізатором стала “спецоперація” БЮТівця Романа Забзалюка , що вдарила по “тушках” із депутатської групи “Реформи заради майбутнього”. В групі почався розлад, і один з її депутатів розповів журналістам, серед іншого, що незабаром члени групи повинні, за вказівкою адміністрації президента, звернутись до КС із приводу паралельного балотування.

В підсумку до КС подали спочатку Уповажений в Україні Європейського комітету з прав людини Вадим Гальченко, а потім — 51 депутат від більшості. Ніякого іншого рішення, крім скасування норми про подвійне балотування, ніхто не чекав із самісінького початку. Адже, крім того, що це було в інтересах влади, КС мав і залізобетонний публічний аргумент: точно таке ж рішення щодо виборів нардепів він приймав іще 1998 року. І хоча наші конституційні судді зазвичай не бачать особливої проблеми в тому, щоб суперечити власним же попереднім рішенням (як було, скажімо, з питанням “тушок”, які КС заборонив за Ющенка і знову дозволив за Януковича), це був не той варіант.

Ситуація, що склалася, вчергове демонструє безмежний цинізм провідних парламентських сил як від влади, так і від опозиції. Про “регіоналів” годі й говорити: проголосувати за завідомо неконституційне рішення, а потім “спохопитися” й вимагати його скасування — цілком традиційний прояв можновладної “правосвідомості”. Але не можна не згадати й опозиціонерів, котрі пішли на угоду з опонентами, чудово знаючи і про рішення КС від 1998 року, і про звичку опонентів до “кидалова”.

Утім, не для всіх усе так сумно. Адже найсильніше заборона паралельного балотування б’є по найменш рейтингових партіях. Тобто по тих, хто не певен у проходженні 5 % бар’єру. У нинішній ВР це не так опозиційні сили, як сателіти “регіоналів” — комуністи та партія Литвина. За межами Ради це — в першу чергу “Свобода”. Тепер лідерам цих політсил доведеться остаточно визначатись між гарантованим проходженням до парламенту в мажоритарному окрузі та ризиком пролетіти повз крісло, очоливши список, котрий не набере 5 % голосів.

Якщо Литвин уже давно зробив вибір на користь “прирученого” мажритарного округу на рідній Житомирщині, то, скажімо, лідеру “Свободи” Олегу Тягнибоку не так легко буде пояснити своїм екзальтованим виборцям, чому він має відмовитись від першого місця в партійному списку. А головний комуніст Петро Симоненко взагалі не має вибору. І вся надія — що підконтрольні “регіоналам” виборчкоми та суди на Сході таки допоможуть кораблеві під червоними вітрилами пройти крізь виборчу бурю. Хоча з якої б це радості?..

Очевидно, проблеми “міноритаріїв” вигідні рейтинговішим партіям. Звісно, опозиція стикається і з іншим боком медалі: кого пустити в прохідну частину списку, а кого відправити на “мажоритарку”, де треба витримувати виснажливі битви з адмінресурсом, витрачаючи свої кревні. Але наївно було б думати, що в “об’єднаному комітеті начальників штабів” БЮТ та “Фронту змін” над цим питанням почали сушити голови лише з учора. Як уже було сказано, рішення КС було цілком передбачуваним. І нинішні заяви опозиціонерів про те, що вердикт “сповільнить” роботу зі створення спільних списків — лише зручне виправдання.

Інше питання — яке продовження матиме сага. Суто теоретично, після вердикту КС Верховна Рада повинна привести у відповідність йому закон про вибори. Проте в опозиції серйозно побоюються, що “приведенням у відповідність” справа не обмежиться. Зокрема, раніше в ЗМІ з’являлась інформація про нібито готовність Банкової під шумок провести й зміни до закону, котрі значно спростять зняття кандидатів з реєстрації — що полегшить непросту працю адмінресурсу. Обговорювалось і питання зниження прохідного бар’єру — що може нівелювати описані вище переваги “китів” над дрібними партіями. Очевидно, такі ініціативи стануть справжнім, а не позірним “кидком” опозиції.

Олександр МИХЕЛЬСОН