EPA-EFE/DAVID MAXWELL
На Банковій, де політику адміністрації Байдена щодо України та Росії оцінюють критично, упевненість у перемозі Трампа на президентських виборах після 13 липня зміцніла. Однак із пострілом Томаса Метью Крукса зросла й невизначеність стосовно подальшої політики Вашингтона в українському питанні — військової та фінансової допомоги США нашій країні, а також підтримки членства України в НАТО.
Адміністрація Байдена нерішуча. Однак Білий дім погодився з фіксацією в декларації Вашингтонського саміту заяви про “незворотність шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включно з членством у НАТО”, виділив додаткові засоби ППО, ініціював створення місії НАТО з координації військової допомоги Україні, схвалив зобов’язання Альянсу надати Києву на 2025 рік військову допомогу на суму в 40 млрд євро.
Проте відсутність запрошення Україні вступити до оборонного клубу — це політичний сигнал Путіну про те, що Кремль має право вето на прийом до НАТО нових членів, демонстрація того, що членство Києва в Альянсі може стати розмінною монетою в майбутніх мирних переговорах. Рішення НАТО не надавати запрошення Україні продемонструвало слабкість організації, члени якої бояться брати на себе відповідальність, побоюючись прямого збройного зіткнення з Росією та ядерної війни.
Тому хоч які заяви, що ефектно звучать, записували б у деклараціях самітів, для Києва перспектива членства не стає ближчою. А це позначається не лише на нашій безпеці, а й на майбутньому економічному розвитку: чи багато інвесторів захочуть вкладати гроші в країну, що будь-якої миті може знову зазнати нападу з боку Росії? Чи багато українських громадян захочуть повертатися до країни, змушеної жити під постійною загрозою нової агресії?
“Що стане з Україною, якщо вона в найближчі роки не буде прийнята до НАТО?” — поцікавилися ми в українців у межах соцдослідження, проведеного на замовлення ZN.UA Центром Разумкова 20—28 червня. 19,8% респондентів вважають, що в такому разі майбутнє України — сіра буферна зона між Росією та Заходом (у такий сценарій більше вірять у центрі країни — 21,3% і на сході — 26,5%). Ще 17,2% вважають, що Україна стане нейтральною країною (на півдні України так думають 27,7%).
Кожен одинадцятий українець налаштований песимістично: без членства в НАТО наша країна поступово увійде до зони впливу Росії. Водночас найбільше в реалізації такого сценарію впевнені на півдні України — 14,7%.
Утім, 39,8% опитаних залишаються оптимістами, бо вважають, що Україна продовжить свій шлях до НАТО й вступить до нього у віддаленішому майбутньому. Примітно, що такі сподівання більше плекають на заході України (51,2%), ніж на сході (27,8%).
Та чи є підстави для очікувань, що наша країна ввійде до НАТО? На жаль, якщо й за каденції Байдена надії на прийняття Києва до оборонного клубу були занадто оптимістичними, то ще сумнішими для нашої країни виглядають перспективи членства в Альянсі в разі повернення до Білого дому Трампа.
Витоки інформації з оточення кандидата від республіканців про його плани щодо НАТО та України, вибір ним сенатора Джея Ді Венса кандидатом у віцепрезиденти дають змогу припустити, що за каденції Трампа наша країна вже точно не ввійде по “мосту” у “відчинені двері” Альянсу. Під сумнівом і фінансова, й військова допомога Вашингтона Києву: американський президент має достатньо інструментів якщо не заблокувати підтримку, то всіляко її затримувати.
Трамп неодноразово стверджував, що зможе завершити війну в Україні за 24 години, якщо стане президентом. За інформацією Politico, він обмірковує план, згідно з яким НАТО може відмовитися від розширення на схід і розпочати переговори з Путіним про те, яку частину окупованої української території може зберегти за собою Москва. Раніше Bloomberg писав, що Трамп збирається примусити Україну до переговорів із Москвою під загрозою припинення військової допомоги, а Росію — пригрозивши збільшити постачання Києву.
Трамп — джокер, непередбачуваний гравець. Можливо, багато його заяв є наслідком гострої внутрішньополітичної боротьби в США й у разі перемоги він займе прихильнішу позицію в питанні підтримки України. Принаймні експрем’єр Великої Британії Борис Джонсон після зустрічі з Трампом на з’їзді Республіканської партії заявив, що, на його переконання, Трамп у разі обрання президентом підтримуватиме Україну. На чому ґрунтується ця впевненість, Джонсон не пояснив.
Та є велика ймовірність, що Україні все-таки доведеться упродовж багатьох років вибудовувати свою безпеку поза “щитом” НАТО. Не можна сказати, щоби цей сценарій виявився для Києва несподіваним.
Українське керівництво робить ставку на членство країни в Альянсі. Та ще від початку минулого року українська влада активно працювала й над реалізацією “стратегії дикобраза” — підвищенням обороноздатності України. Ключовим елементом цієї стратегії є угоди про співробітництво у сфері безпеки, які Київ укладає на двосторонньому та багатосторонньому рівнях. На сьогодні підписано 25 таких документів.
Ці домовленості не захистять нас у майбутньому від нової агресії Росії. Але вони підвищують ціну вторгнення для агресора. Втім, як випливає з даних соцопитування, українські громадяни досить скептично ставляться до цього “щита”.
Лише 23,2% українців розраховують на те, що сукупність двосторонніх угод у сфері безпеки зупинить Кремль від нової війни з Україною. Найменше в дієвість цього інструмента вірять на півдні (17,7%) та заході країни (19,6%), а найбільше — в центрі (27,1%).
ZN.UA
Ще менше — 22% — вважають, що таким стримувальним чинником стануть угоди про “гарантії безпеки” з країнами “Великої сімки”. Серед респондентів були й ті, хто вірить в угоду про “гарантії безпеки” з Росією: таких 4,3%. (Та якщо на сході та півдні України повірити РФ готові 7,5 і 6,1% респондентів відповідно, то на заході — лише 1,9%.) Трохи більше — 5,4% — переконані в силі аналогічної угоди з Китаєм. (І в цього “гаранта” більше вірять на сході та півдні — 7,8 і 6,2% відповідно, і менше на заході та в центрі України — 3,7%.)
Водночас 23,5% українців схиляються до думки, що ніщо не завадить Росії здійснити повторний напад на Україну. (Так, на заході країни в цьому переконані 34% респондентів, тоді як у центрі — 18%.) А кожен третій респондент упевнений, що бар’єром на шляху до нового вторгнення буде опора на власну потужну економіку, сильну армію, некорумповану владу, інтелектуальне посилення керівництва країни.
Однак кожен другий опитаний українець вважає, що лише вступ до НАТО здатний втримати Росію від повторного нападу на Україну за кілька років після підписання мирної угоди. (В “натовський щит” найменше вірять на півдні України — 34,1% респондентів, тим часом на сході на нього покладаються 43,6%, а на заході та в центрі — 54,6 і 54,1%.) Водночас ті, кому за шістдесят років, традиційно скептично ставляться до Альянсу: в можливості стримування НАТО вірять лише 46,6% людей похилого віку. А найбільше в силу “клубної картки” Альянсу вірять українці віком 18—29 і 30—39 років — 54,8 і 52,2% відповідно.
Ці результати соцопитування демонструють, що українські громадяни залишаються прихильниками вступу країни до НАТО. Тож якщо хтось на Заході або в Україні вважає, що відмова Києва від політики євроатлантичної інтеграції минеться безболісно для української влади, то це ілюзія: офіс президента, уряд, парламент зазнаватимуть сильного тиску суспільства, оскільки саме в НАТО українці вбачають гарантію тривалого миру та безпеки.
Опитування проводила соціологічна служба Центру Разумкова на замовлення ZN.UA з 20 до 28 червня 2024 року. Опитано 2027 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
