Що приніс Україні рік Тигра і чого чекати від Кроля?

Якщо відповідати стисло і визначити тільки найголовніші, то це:

— концентрація влади в руках Президента;

— занепад українського парламентаризму;

— початок формування української моделі “керованої демократії” (замість демократії вільної конкуренції);

— формування системи двох урядів — політичного (адміністрація Президента) і господарського (Кабінет Міністрів), посилення ролі АП;

— посилення ролі силових структур і силових методів впливу на політичний процес;

— суттєве збільшення проблем для розвитку демократії та свободи слова в країні;

— формування нової багатовекторної зовнішньої політики (підтримання балансу інтересів між Заходом і Росією, позаблоковість, демонстрація лояльності до США, розвиток відносин із Китаєм);

— відновлення стратегічного партнерства з Росією;

— початок структурних реформ на тлі посилення конфліктів інтересів та соціальної напруги навколо заявлених змін (найбільш помітно це проявилося під час конфлікту навколо Податкового кодексу);

— криза політичної опозиції;

— прояви громадянської опозиції (“підприємницький Майдан”, студентські протести, рух “Стоп цензура!” тощо);

— посилення суспільної недовіри одночасно і до влади, і до опозиції; посилення одночасно і протестних настроїв, і політичної апатії населення України.

Згортання демократії — чи видно край?

Суспільні й політичні зміни в помаранчевій Україні не стали незворотними. Демократія з приходом Президента Януковича згортається. Де межа цього згортання? Тобто чи це буде сповзання до умовного “російського”, “білоруського” сценарію поводження з опозицією, чи існує якась точка, яку “Регіони” перейти не повинні?

Здається, що навіть у верхівці Партії регіонів нема єдності у цих питаннях, немає і якогось “плану згортання демократії”. Хтось у владі хоче відтворення донецької системи влади і володарювання у масштабах всієї країни, комусь подобається російська модель керованої демократії, а хтось таємно жалкує про згортання конкурентної демократії. Але визначає розвиток нинішніх політичних процесів в країні не абстрактна Партія регіонів, а головна зараз державна фігура — Президент Віктор Янукович, і певною мірою — його найближче оточення.

Схоже на те, що в питаннях демократії інтереси Януковича мають суперечливий характер. З одного боку, він зацікавлений у тому, щоб максимально концентрувати владу у своїх руках (що наразі і відбувається в країні), а з другого боку, йому важливо зберігати цивілізоване і демократичне обличчя перед своїми західними колегами. Януковичу подобається, коли його приймають у Вашингтоні, Берліні, Парижі, тому він не хоче стати нев’їзним до Європи та США, як сусід Лукашенко. Проте як гнучко й ефективно поєднати демократичний фасад і авторитарний зміст? Навіть у Росії це не завжди вдається, хоча російським керівникам багато чого прощають (або просто на щось заплющують очі), враховуючи геополітичне значення Росії.

Так чи інакше, саме модель керованої демократії (демократичний фасад і авторитарний, або напівавторитарний зміст системи влади) найбільше відповідає сьогоднішнім інтересам Президента Януковича.

Давайте не забувати ще одну принципову річ. Доля демократії у будь якій країні залежить не тільки від влади, а й від опозиції — її впливу, популярності, рішучості. І ще більше — від суспільства, яке і робить остаточний вибір, хай іноді в мовчазній формі. Опозиція зараз у кризі, суспільство — пасивне.

“Регіонали” не подолали розкол України

Дві перемоги Партії регіонів на виборах — президентських і місцевих — за певних умов можна було б сприймати як передумову повного панування “регіоналів” в Україні. Теоретично, дехто називає просування виборчих успіхів ПР на Захід засобом до подолання розколу України на Захід і Схід. Проте з перемогою “синіх” 31 жовтня не все так просто. Суттєве розширення впливу Партії регіонів дійсно спостерігалось на цих місцевих виборах, зокрема в областях Центральної України. Але цьому сприяло і масштабне застосування адміністративного ресурсу, і особливості виборчого законодавства. Перемога “Свободи” у галицьких областях — це і протест проти нової влади, і прояв збереження регіональної політико—ідеологічної поляризації українського суспільства. Крім Галичини, Партія регіонів програла місцеві вибори на Волині (формально програла і на Закарпатті, але там цей програш компенсований перемогою “Єдиного центру”), а також у цілій низці обласних центрів, зокрема містах Рівне, Хмельницький, Житомир, Вінниця, Черкаси, Чернігів, Суми, Полтава.

Впадають в око великі розбіжності у результатах виборів в обласні і міські ради деяких обласних центрів Центральної України. Наприклад, на Полтавщині за Партію регіонів проголосувало 47,5%, а в Полтаві — всього 10%. У Сумській області — 50%, а в Сумах — 11,8%. Вам не здається дивною така велика різниця у політичних уподобаннях жителів області та обласних центрів? Раніше в цих регіонах таких значущих електоральних розбіжностей не спостерігалося.

Слід враховувати і певну мінливість політичних симпатій багатьох мешканців центральноукраїнських областей, яка спостерігалась на всіх останніх виборах. Так що з висновком про подолання регіонально—політичного розколу України за підсумками місцевих виборів поспішати не треба. Тут усе лишається на своїх місцях, що показують дискусії навколо питань історії, спільних із Росією освітніх програм та ін.

“Медовий місяць” із Росією вже закінчився

На 2010 рік припав “медовий місяць” у стосунках України й Росії. Але перші ознаки його закінчення проявилися вже у травні під час візиту російського президента Медведєва в Україну. Особливо це помітно в економічних питаннях, де “дружба дружбой, а табачок врозь”. Янукович хоче бути таки господарем своєї країни, а не звичайним васалом Москви. Проте Москва тисне, і в обмін на нові поступки в газовій сфері може вимагати і об’єднання НАК “Нафтогаз України” з “Газпромом”, і приєднання до Митного союзу Росії, Білорусі й Казахстану, а можливо, і поступок у питаннях розмежування кордону у Керченській протоці.

Навіщо переслідують опозицію

Завершення року ознаменувалося масовим кримінальним переслідуванням опозиції. Чому “донецькі” взялися мстити?

Здається, у цих питаннях тут більше психології та емоцій, ніж раціональної політичної логіки. Спочатку справи проти колишніх урядовців Юлії Тимошенко виглядали як кампанія з розкриття зловживань у діяльності попереднього уряду та одночасно як спосіб політичної дискредитації попередників нинішньої влади і її головних опонентів. Були припущення, що врешті—решт до цих справ можуть прив’язати і саму Юлію Володимирівну, щоб через судимість виключити її з публічної політики, юридично позбавити права претендувати і на посаду президента і навіть на депутатський статус. Але арешт Тимошенко створить серйозні проблеми для нинішньої влади. По—перше, це буде величезний міжнародний скандал. Тимошенко — всесвітньо відома політична фігура, і її арешт буде сприйматись як репресії проти лідера опозиції. Це створить серйозні іміджеві, репутаційні проблеми для Президента Януковича на Заході.

З іншого боку, арешт може сприяти політичній реанімації Юлії Тимошенко. Діяльність лідерки БЮТ зараз не підтримують (за даними останніх опитувань Центру Разумкова) близько двох третин громадян України. Натомість арешт Тимошенко зробить з неї жертву режиму Януковича, викличе співчуття до неї як до жертви політичних переслідувань і одночасно посилить критичне ставлення до влади. Тому арешт лідерки БЮТ був би серйозною помилкою режиму.

Але останні арешти (Євгена Корнійчука, Георгія Філіпчука, Юрія Луценка) свідчать про те, що в діях нинішньої влади не завжди домінує раціональність. Ці арешти дають підстави і для версій про мотиви особистої помсти, і про певне політичне підґрунтя цих дій. Загалом, це нагадує полювання, коли кожна нова здобич розпалює мисливські інстинкти. Проте і на полюванні, і ще більше — в політиці не можна керуватися тільки інстинктами та емоціями. Інакше мисливець та його потенційна здобич можуть помінятися ролями.

Нова опозиція постане неминуче

Звісно, зміна ролей можливе за умови, якщо опозиція оговтається і влаштує хоч якийсь камбек. Та чи можливо це в близькому майбутньому?

У цьому світі все минуще. Надмірні самовпевненість і жорсткість, помилки влади, яких стає все більше, можуть зіграти проти влади Януковича. Питання лише в тому, коли і як? Країна наша різнорідна, з дуже специфічними історичними традиціями. Прихильникам силових методів варто пам’ятати, що на насилля дуже часто відповідають також насиллям. І це був би найгірший сценарій розвитку нашої політичної ситуації.

В Україні неминуче буде народжуватись нова опозиція. Це вже відбувається. І “Фронт змін” Яценюка, і “Свобода” Тягнибока чималою частиною виборців сприймаються як нові політичні сили. Майже на рівному місці, практично без проявів помітної політичної активності зростає рейтинг партії Кличка. Можливо, не всім подобаються ці претенденти на роль нових лідерів. Але маємо те, що маємо. Попит на нову опозицію є. Потрібна помітна, адекватна й ефективна пропозиція. Думаю, ми ще побачимо і нові громадянські рухи, і нові політичні обличчя.

Володимир ФЕСЕНКО, політолог,

керівник Центру прикладних політичних досліджень “Пента”

Про новий Майдан

Нові “майдани” можливі, але — не прогнозовані. Показово, що збереження спрощеної системи оподаткування цілком задовольнило дрібних підприємців, які показали на Майдані—2 свою силу. Вони згорнули протести, відмовившись від політичних вимог, і це дуже показово. Зараз людей хвилюють у першу чергу соціальні та економічні проблеми. Набагато менше їх турбують політичні питання — зокрема і захист демократії. На жаль, це так.

Це підтверджують і соціологічні опитування. Політичний протестний потенціал суттєво зменшується також настроями недовіри одночасно і до влади, і до опозиції.

Цікавими є дані останнього опитування соціологічної служби “Рейтинг” (11—18 грудня 2010 р., опитано 2000 респондентів). Майже 45% опитаних громадян погодились із тезою, що в Україні назрівають революційні настрої. Більш як третина опитаних громадян (37%) вірять, що вже найближчим часом революційні настрої можуть вилитися у масові акції протесту на зразок подій листопада 2004 року. Звичайно, що переважно такі настрої характерні для прихильників опозиційних сил (особливо “Свободи” і “Батьківщини”), але назрівання революційних настроїв відчувають навіть 27% прихильників Партії регіонів. Також показово, що більшість опитаних (47%) переконані, що такі масові акції протесту в Україні скоріше можливі на соціальному ґрунті.

Це опитування і події у листопаді (Майдан—2) свідчать, що значна частина українців пам’ятає про дивовижну силу “помаранчевого” Майдану. Соціально—економічне невдоволення може каталізувати політичні протести.

Позитив—2010

В українській політиці позитиви, як правило, пов’язані і з певними негативними тенденціями.

Достатньо демократично і без кризи на межі розколу країни відбулися президентські вибори (на відміну від дуже проблемних місцевих виборів у жовтні). Це визнали і в світі. Але результат президентських виборів навряд чи сподобався приблизно половині активних виборців.

Подолано безглузде протистояння Президента й уряду — і це позитив. Але надмірна концентрація влади в руках Президента та посилення ролі силових структур створює проблеми для демократії в країні.

Позитивом є оголошення й початок структурних реформ. Інша річ, як вони готуються і реалізуються. Історія з Податковим кодексом має стати уроком для влади.

Позитивом є і Майдан—2. Це реальна і результативна спроба самоорганізації представників певної соціальної групи на захист своїх інтересів.

У зовнішній політиці позитивне значення має збереження європейської інтеграції як головного пріоритету, а також поліпшення україно—російських стосунків (але якою ціною?)

Та головні позитивні новини все ж таки пов’язані з економікою, яка поступово одужує. Не було другої хвилі економічної кризи, якої багато хто побоювався.