Що насправді думають про вступ України до ЄС Париж і Берлін

8 листопада Єврокомісія опублікувала пакет розширення ЄС, у якому рекомендувала розпочати переговори про вступ України до Євросоюзу. Рішення ЄК свідчить про те, що виконавчий орган ЄС — на боці України й пришвидшуватиме процедуру вступу України (як і Молдови) там, де це можливо. Президентка ЄК Урсула фон дер Ляєн заявила, що Єврокомісія готова розпочати підготовку рамки переговорів і скринінг українського законодавства, щойно отримає “зелене світло” від Європейської ради в грудні цього року. Оскільки саме рішення Євроради, яку формують лідери країн-членів ЄС, є вирішальним, Український центр європейської політики нині здійснює серію адвокаційних поїздок до країн ЄС, аби сприяти позитивному рішенню ЄР.

Париж і Берлін із очевидних причин стали першими в списку наших зупинок, оскільки рішення передусім цих країн буде ключовим для просування України переговорним процесом. Обидві столиці погоджуються з тим, що розширення, як і реформа ЄС, є неминучим, але все ж таки існують відмінності у сприйнятті та розумінні України. Видається, що Париж наразі лише пізнає Україну, натомість Берлін дивиться критичним поглядом і ставить гострі запитання. Ці візити ще раз підкреслили, що важливо працювати з кожною країною окремо й наводити аргументи, дотичні до певного контексту. Інший висновок — емоційні заклики щодо членства України в ЄС уже не діють, європейці вимагають конкретної інформації.

А тепер детальніше. Під час візитів ми зустрілися з французькими та німецькими політиками, урядовцями й експертами та намагалися донести три головні меседжі. По-перше, Україна зараз входить у фазу затяжної війни. Підхід до нашої країни має бути іншим, ніж до решти країн-кандидатів. До України треба застосовувати заходи, що допоможуть підтримувати нашу економіку. Найкраще для цього буде забезпечити можливість для посекторального доступу до внутрішнього ринку ЄС. Здійснила Україна прогрес у цифровій сфері чи поштових послугах, досягла максимального рівня наближення — можна надати доступ саме для конкретного сектору. Хоча Угода про асоціацію передбачає обмежену секторальну інтеграцію, практичних кроків досі не було зроблено (наприклад, війна загальмувала укладення Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (Agreements on Conformity Assessment and Acceptance of Industrial Products — ACAA), а до війни європейці відкрито казали, що досвіду надання часткового доступу до ринку не мають, адже країни повністю вступали до ЄС і ставали частиною внутрішнього ринку). По-друге, для проведення реформ Україні необхідні відчутні стимули. Надання кандидатського статусу стало таким стимулом, і внаслідок цього під час виконання семи рекомендацій Єврокомісії було реалізовано реформи, що відкладалися роками. По-третє, під час переговорного процесу Єврокомісія має виробити для України чіткі та вимірювані умови (benchmarks), аби звузити простір для їх подальшої інтерпретації як із боку ЄК і країн-членів, так і України. Це зробило б переговорний процес ефективним і зменшило ризики його затягування.

Реакція на ці посили була різною. Якщо в Парижі погоджувалися зі сказаним і не намагалися дискутувати щодо цих питань, то німецькі експерти та політики уточнювали деталі й пояснювали позицію Німеччини. Склалося враження, що Париж, на відміну від Берліна, наразі має обмежене розуміння євроінтеграційного контексту України. З одного боку, французькі політики й експерти розуміють, що Україна — не Чорногорія і ЄС має адаптуватися, щоб прийняти Україну, бо лише за цієї умови наша інтеграція може бути успішною. Франція наголошує на підході на основі заслуг (merit based approach) щодо розширення та просуває підхід “регати” — протилежний підходу вступу країн до ЄС групами. Для України це — сприятлива позиція, оскільки в разі групування країн рух до ЄС однієї країни-кандидата може гальмуватися через проблеми іншої. Та водночас у Франції є наративи щодо повсюдної корупції в Україні й мало хто згадує про зусилля в антикорупційній сфері, яких доклала Україна. Це, безперечно, необхідно бороти, наголошуючи, що попри виклики Україна все ж таки здійснює реформи для запобігання та боротьби з корупцією.

Також звучало питання, чи зменшиться в разі приєднання України до НАТО її прагнення вступу до ЄС. Тому варто пояснювати, що членство України в обидвох організаціях є взаємодоповнювальним: якщо НАТО — це про безпеку, то ЄС — про подальший шлях розвитку України.

Інша проблема — Україна поступово зникає зі шпальт французьких передовиць, натомість домінують внутрішні питання. Відповідно, українським експертам і громадським активістам треба досягати ширшої французької публіки. І це необхідно робити постійно, аби заповнювати вакуум обізнаності достовірною інформацією та запобігти втручанню російської пропаганди.

Варто зазначити, що диспути навколо української агропродукції, а також майбутній доступ України до спільної сільськогосподарської політики ЄС змусили нервувати й французьких фермерів — чи будуть вони змушені скоротити свої посівні площі, що буде з використанням добрив і пестицидів. Проте, як показала наша зустріч із французькою депутаткою, котра представляє інтереси фермерів, французи не налаштовані вороже, натомість готові співпрацювати й вести комунікацію.

Німеччині, здається, не бракує обізнаності щодо України. Показовий факт — у німецькому МЗС департамент, який опікується нашою державою, має назву “Україна, Молдова, чорноморська співпраця”, у французькому — департамент із питань Росії та Східної Європи. Це свідчить про те, що німці більш сфокусовані на питаннях України. Та водночас Берлін скептично налаштований щодо поступової секторальної інтеграції України до внутрішнього ринку, допоки не буде здійснено реформи у сфері верховенства права. Берлін прискіпливо стежить за якістю виконання євроінтеграційних реформ в Україні, а тому навряд чи заплющуватиме очі на половинчасті кроки, як це було під час виконання Угоди про асоціацію.

Обидві столиці не поділяють думки, що Україна буде готова до повноцінного вступу до ЄС за кілька років. Експерти й політики наголошують, що важливо управляти очікуваннями суспільства, аби уникнути розчарування, а відтак зменшення підтримки. Ми ж натомість пропонували, щоб ЄС запровадив проміжні етапи на шляху до вступу, результати яких були б відчутними для України. Позитивні новини з євроінтеграційного фронту могли б перекрити тривожні новини з фронту воєнного.

Наш візит до Берліна збігся з конференцією щодо реформи ЄС, організованою німецьким МЗС. Франція та Німеччина нині виступають локомотивами реформування інституцій і політик ЄС. А позитивною новиною є те, що в обох столицях розуміють, як небезпечно поєднувати розширення та реформи Союзу. Та все ж таки країнам-членам іще потрібно буде узгодити бачення стосовно обох питань — чи буде внесено корективи до методології розширення і як виглядатиме ЄС у майбутньому.

Україні, щоб не сходити з порядку денного обох країн, необхідно показувати прогрес реформ і комунікувати з кожною країною, особливо там, де російська пропаганда може компенсувати брак інформації. 

Любов АКУЛЕНКО, виконавча директорка Українського центру європейської політики

Сніжана ДЯЧЕНКО,  молодший аналітик Українського центру європейської політики