Росія: шок влади невдовзі мине

Надто важко втриматися, щоб не провести історичну паралель із царським Найвищим маніфестом Про удосконалення державного ладу, що був проголошений 17(30) жовтня 1905 року та відомий як Жовтневий маніфест. У ньому були визначені основні громадянські права та свободи. Цар мусив піти на такий крок. Власне текст документа написав граф Сергій Вітте, щоб втихомирити хвилю протестів та страйків.

Ліберальна громадськість радо зустріла маніфест, що відобразив на картині “17 жовтня 1905” великий російській художник Ілья Рєпін. Однак у такому нестримному захопленні перебували аж ніяк не всі. Майбутній незмінний голова Партії народної свободи (кадети) Павєл Мілюков у Москві на засіданні Літературного гуртка висловився аж надто неочікувано: “Ніщо не змінилося, війна триває”. В ті часи і з’явилася популярна епіграма: “Цар злякався, видав маніфест: мертвим — свободу, живих — під арешт!”

Якщо і надалі проводити паралель, то шоковий стан російської влади не варто переоцінювати. Так само, як і запропоновані зміни щодо політичної реформи. Внесений президентом законопроект про спрощення реєстрації політичних партій та майбутні вибори губернаторів, що супроводжуватимуться пильним контролем з боку президента, є такими самими обіцянками, що були заявлені в царському маніфесті. У розпал протестів та поступок, на які пішла влада, як-то кажуть, для годиться, судова влада продовжує переслідувати політичних супротивників. Лівий політик Сєрґєй Удальцов після звільнення з-під арешту одразу ж потрапив за ґрати за новим звинуваченням. І це попри голодування, яке він оголосив, і поганий стан здоров’я. На судовому засіданні йому стало зле, довелося викликати швидку. Проте і це не завадило судді Боровковій засудити його до 10 діб адміністративного арешту. Тобто місця для добросердості катма. Навпаки слід готуватися до складнішого та сильнішого опору.

Читайте також: Російська опозиція боїться революції

Головною проблемою влади нині є президентські вибори в березні 2012 року. І тут потрібна не лише перемога Путіна, а перемога виключно в першому турі. Другий же тур смертельно небезпечний з багатьох причин. По-перше, між етапами перегонів протестні настрої можуть набрати чималих обертів, відповідно і виграш у другому турі стане доволі проблематичним, зважаючи на те, що можливостей для підтасувань та фальсифікацій бракуватиме. Гасло “Жодного голосу Путіну!” може матеріалізуватися. По-друге, важка перемога з мінімальною перевагою у другому турі поставить під сумнів легітимність ВВП-президента та закриє питання про можливий другий термін. По-третє, і це найвагоміший та найнебезпечніший доказ для чинної влади, що бюрократія отримає предметне свідчення слабкості вертикалі влади та всього режиму.

Останнє ускладнюється для влади тим, що аж надто помітним є розкол владного істеблішменту. Союз чекістів, технократів та просунутої номенклатури неабияк похитнувся. Певною мірою можна вести мову про розрив других і третіх з першими. Свідченням цього є приєднання колишнього міністра фінансів Алєксєя Кудріна до протестувальників на проспекті Сахарова. Так само, як і після царського маніфесту, триває активний процес створення правої ліберальної партії — виразника інтересів великого та середнього бізнесу, просунутої номенклатури та частини регіональної бюрократії, незадоволеної московським централізмом. Розкол наразі не набув для кризи необхідної глибини, проте тенденція його наростання яскраво помітна. Під час та після революції 1905 року найбільшу небезпеку для царської влади становили насамперед кадети і так званий Прогресивний блок у Державній думі, так само і нині ми спостерігаємо таку тенденцію.

Водночас саме з цією політичною силою, що дуже швидко формується, Путін і Ко намагатимуться піти на перемовини, щоби вирішити два питання: знайти спосіб продовження свого політичного життя і, відповідно, перебування при владі та домовитися про гарантії особистої та матеріальної недоторканності, якщо таки доведеться відмовитися від влади.

Нині важко сказати, яким надалі буде перебіг подій. В рівнянні російського політичного життя дуже багато невідомих. Тим не менш, Путін та його клан накоїли чимало всього, тож домовитися буде нелегко. Перш за все при наростанні протестної хвилі ніхто не матиме бажання зв’язувати себе з одіозним правителем. До того ж віроломним, котрому через його чекістські звички та психологію довіряти надто небезпечно.

Друга проблема. Дуже багато награбовано, чимало шанованих у ділових колах людей було ображено, а когось, як Ходорковского та Лєбєдєва, запроторили до в’язниці. Звісно, всі вони захочуть повернути те, чого їх підступно позбавили, звідси і складність переговорів. Компроміс навряд чи можливий.

Третя проблема, що вже має особистісний характер Можна якось і відійти від влади, якщо, звісно, не повалять, захопивши Кремль, утім, де сховатися від можливого міжнародного ордеру, виданого новою владою під тиском народних мас. Доля Мубарака, Каддафі, зрештою, Юлії Тимошенко на ліричний лад навряд чи налаштовує. Царю Ніколаю ІІ було трохи легше. Був би він розумніший, зрікся би вчасно та й тихо відправився до близьких родичів у Данію, у крайньому разі до далеких в Англію. Але все думав, що богоносний народ у захваті від нього, а усі ці заколоти зчинили інородці й агенти центральних держав.

Тому клан Путіна усвідомлює, що потрапив у безвихідь і мусить триматися за владу будь-що, не гребуючи навіть кримінальними способами. Відповідно на Росію очікують аж надто скрутні часи. Лишень би без кривавих неділь.

Юрій РАЙХЕЛЬ