Путінізм без Путіна. Чи можлива демократія у Росії завдяки зміні президента

У перші сім місяців так званої “спеціальної військової операції” в Україні Володимир Путін намагався не пускати війну в щоденне життя середньостатистичного росіянина. Насправді нещодавнє опитування показало, що інтерес росіян до війни падає.

Та все змінилося 21 вересня, коли президент Росії оголосив про мобілізацію 300 000 резервістів для поповнення розбитих в Україні військ.

Народна реакція на оголошення, яке Путін довго відкладав, не забарилася. Антивоєнні демонстрації прокотилися містами Росії, а соцмережі замайоріли фотографіями й відео чоловіків, які масово ринулися в аеропорти, на вокзали й до пунктів перетину кордону. На державних каналах почала лунати критика й незадоволення тим, що війна в Україні йде не так вже добре, і з цим треба щось робити.

 

 

Які перспективи на повалення путінського режиму та що нам можуть розповісти дослідження падіння попередніх автократичних режимів? Ось історія про те, як міф про міць, який Путін згодовував світу, розвалився завдяки війні в Україні.

Криза віри в Путіна

Легітимність путінської влади тримається на міфі про те, що він усесильний. Урядовий контроль над ЗМІ підтримує цей міф, щодня розповідаючи про те, як Путін упевнено керує державою. Його представляють як захисника російського народу від агресивного, ворожого Заходу.

І опитування громадської думки показують, що в цей міф росіяни вірять. Жодна інша політична постать у Росії (на волі чи у вʼязниці) навіть і близько не підійшла до рейтингу підтримки нинішнього президента РФ — станом на минулий місяць 83% населення підтримують Путіна.

Автократичні режими з культом особистості мають свої сильні сторони, але й слабких їм вистачає. До сьогодні Путін успішно придушував будь-яку опозицію. Політичні установи настільки обмежили, що вони аж ніяк не впливають на прийняття рішень президентом. Держдума відіграє майже виключно номінальну роль, автоматично схвалюючи пропозиції Путіна без запитань.

Та в цьому й корінь вразливості Путіна: брак інституціоналізації означає, що автократичний режим із культом особистості не може забезпечити успішне виконання законів і наказів. Це частково пояснює таку нездалу роботу російської армії в Україні. Корупція і нездалість, які захопили російську бюрократичну машину, перекинулися й на армію.

Путінська Росія, яка за останні 10 років пройшла серйозну широку модернізацію армії, на папері демонструє вражаючі технічну міць та озброєння. А от здатності все це ефективно використовувати заважають корупція й погана організація, формулювання й виконання законів. Незадовільні результати російської армії в Україні, особливо під час нещодавнього контрнаступу на Харківщині, загрожують розвіяти міф про всесилля Путіна, який допомагає йому утримувати владу.

Три шляхи від путінізму

Як помирають автократичні режими?

Є три основні шляхи.

1. Демократичний перехід: більшість громадян повалили автократичного лідера й обрали нових демократичних керівників.

2. Продовження режиму: еліта навколо автократа прибирає його або він помирає, і на його місце приходить хтось із його ж еліти.

3. Поява нової форми автократії: нова автократична еліта усуває поточного автократа та його еліту.

У сучасній історії дуже мало прикладів, коли від автократичного режиму йдуть першим шляхом і демократія встановлюється завдяки соціальній революції. Наприклад, дослідження Барбари Геддес показує, що з часу Другої світової менше 25% автократичних режимів здійснили демократичний перехід.

А от у 75% випадків відбулося продовження режиму (приміром, Ніколас Мадуро у Венесуелі замінив Уго Чавеса після смерті останнього у 2013-му) або заміна однієї форми автократії на іншу (Іран після вигнання шаха Мохаммеда у 1979-му і розквіт Ісламської Республіки). 

Російські топчиновники (зліва направо): Сергій Наришкін, директор зовнішньої розвідки; Володимир Путін;Валентина Матвієнко, голова Ради Федерацій; Сергій Іванов, спеціальний радник президента РФ; Микола Патрушев, очільник Ради Безпеки. Фото Getty Images

Один автократичний уряд Росії зміниться іншим

Попри раптове зростання протестів проти війни революція навряд чи найближчим часом призведе до кінця автократії в Росії. Продовження режиму — по суті, путінізм без Путіна на чолі — може принести ще більше внутрішніх репресій та агресивних дій в Україні.

Існує висока вірогідність того, що коли Путін помре (ходять чутки про те, що у нього рак чи хвороба Паркінсона), то група з його еліти буде керувати Росією як хунта. Тобто Микола Патрушев, очільник Ради Безпеки, Сергій Наришкін, директор зовнішньої розвідки, і Олександр Бортніков, очільник ФСБ, продовжать ключову політику Путіна.

Проте заковика буде в тому, що жоден із трійці не матиме авторитету й популярності Путіна. Тому в той час, як реальна влада буде зосереджена в їхніх руках, номінальним керівником держави вони можуть зробити когось, кого любить народ, наприклад, мера Москви Сергія Собяніна. По суті, автократичний режим продовжиться майже без змін путінської політики — це стосуватиметься й війни в Україні.

Сергій Собянін, мер Москви.

Порівняльне дослідження закінчення автократичних режимів також свідчить про те, що можливий сценарій із приходом на місце Путіна іншої, ймовірно, більш поміркованої, форми автократії, яку очолить інша еліта. Вона не буде заплямована провалами Путіна в Україні.

Така група може складатися з обурених олігархів, які більше зацікавлені в завершенні війни, щоб можна було дістатися до нерухомості та активів, які потрапили під санкції. Але мало що вказує на те, що така група захоче відмовитися від привілеїв, які давав їм режим Путіна, тому перехід до ліберальної демократії малоймовірний.

За такого сценарію найкращий варіант — це менш деспотична форма автократії і, можливо, скоріше завершення війни в Україні.

Тому, згідно з дослідженнями, шанси три до одного на користь того, що в Росії один автократичний режим змінить інший — просто не буде Путіна. Це найімовірніший сценарій попри те, що наразі збільшилася кількість протестів проти мобілізації.