Проколи протоколу

Депутати приїхали на зустріч до Лівії в тапочках.

Імпровізація на межі зі зневагою

Один із випадків, коли було порушено протокольні правила, стався зовсім недавно. Щоправда, до цих порушень причетний глава сусідньої держави, який вирішив з’ясувати стосунки з українським колегою, надіславши листа.

Листування між главами держав у протокольній практиці – доволі звичне явище. Інша справа, що такі листи завжди залишаються таємними. Крім того, президент Росії звернувся з посланням через Інтернет, в якому знову «проїхався» по Україні. Росіяни і тут довільно поставилися до протокольних правил.

Звісно, розробники засад дипломатичного протоколу навряд чи могли спрогнозувати, що з часом можна буде поливати брудом інші держави через «живі журнали» чи відеоблоги, як повівся, приміром, російський президент. Звідки було знати бідолашним делегатам Віденського конгресу в 1814–1815 році, які й розробили протокольні правила, що наука зробить такий величезний поступ?
«Правила протоколу і етикету не потребують регламентації, вони загально визнані і відомі. Головною засадою дипломатії є повага до партнерів. Саме тому й було прийнято певні принципи поведінки в міждержавних відносинах. Однак існують також жести, знаки, які необов’язково прописувати. Вони просто говорять самі за себе», – розповідає «Главреду» Інна Новак, директор Міжнародного центру протоколу й етикету.

Говорячи про відеовиступ Дмітрія Медвєдєва, вона звернула увагу й на його одяг – похмуро-войовниче чорне вбрання, погрозливий вигляд загалом, розстебнутий верхній ґудзик на сорочці. Виступ на тлі моря можна інтерпретувати двояко. Правда полягає в тому, що російський президент перебував у відпустці, а тому міг собі дозволити почуватися вільніше у підборі гардероба. Водночас він все одно залишається державним службовцем, і подібна розхристаність може свідчити про зневагу як до того, про що ви говорите, так і до людей, до яких ви звертаєтесь.
«Політики, державні службовці мають пам’ятати, що чим вищою є їхня посада, тим меншу ступінь свободи у поведінці вони мають. Такі люди повинні бути відповідальними завжди. Не може так бути, що вдень я – міністр, а ввечері я не посадова особа. І можу дозволити собі розслабитися, забувши про відповідальність. Посада – це плата за свободу», – наголошує Новак.

Вона, до речі, звернула увагу, що Віктор Ющенко, який звертався до українців із відповіддю своєму російському колезі, виглядав більш протокольно. Президент був одягнений у класичний костюм, зберігав спокійний, миролюбний тон, виступ відбувався на тлі державної символіки. Зрештою, Віктор Андрійович, за словами експерта-протоколіста, правильно витримав паузу – таким чином він продемонстрував, що його відповідь не була поспішною. Цим була підкреслена відмінність звернення українського лідера порівняно з російським.

«Український Президент обрав правильну лінію поведінки. Україна не мала давати симетричної відповіді. Симетрія (тобто точно така ж за тоном заява) могла б призвести до подальшого нагнітання ситуації, навіть до дискредитації нашої держави на міжнародній арені. Україна повинна була показати світу, що вона живе за іншими цінностями, поводиться по-європейськи», – зазначає Інна Новак.

Екс-міністр закордонних справ Анатолій Зленко також звертає увагу на те, що російський президент порушив протокольні правила. «Зміст листування ніколи не розголошується. Просто повідомляється, що надійшов лист від такого-то керівника. Оприлюднений лист – це не дипломатія, тут на порядок денний уже стає піар-політика. Напевно, російська сторона мала на меті піддати якомога більшому розголосу лист президента», – каже дипломат.

Усе за протоколом. Ні кроку в бік

Сьогодні в Україні найпотужніші протокольні служби існують при Секретаріаті Президента, Кабінеті Міністрів, МЗС та Верховній Раді. Після розвалу Радянського Союзу українських протоколістів можна було перелічити на пальцях. Вони існували лише при Міністерстві закордонних справ. До протокольної служби за президентства Леоніда Кравчука спочатку входила лише… одна людина. Це вже зараз служба розрослася до масштабів справжнього управління.

Для підготовки закордонних візитів перших осіб України справді докладається надзвичайно багато сил. За тиждень до поїздки політичного VIPа до іншої країни вирушає так звана передова група. До неї входять: експерти, які готують відповідні документи (так би мовити договірники), протоколісти, охорона... Президенту, прем’єру чи спікеру працівники групи постійно підказують, що і як робити: до якого автомобіля в кортежі сідати, де місце за столом під час обіду, як слід поводитись під час спеціальних церемоній – покладання квітів до меморіалів, прохід біля почесної варти…

Звичайно, відступи від протоколу бувають. Але, як кажуть протоколісти-старожили, для того, щоб імпровізувати, варто добре знати усталені норми протоколу. Екс-міністр закордонних справ Анатолій Зленко, приміром, розповів «Главреду», що екс-канцлер Німеччини Гельмут Коль під час візиту до Києва неочікувано захотів випити пива. Довелося терміново виконати забаганку гостя. Протоколісти згадують, що Коль переполохав усю охорону – адже вони були змушені за лічені хвилини подбати про безпеку канцлера, який вирішив попити пивка у барі біля «Бесарабки». «Імпровізація допустима в протоколі, коли цього хоче гість», – розповідає Анатолій Максимович.
Є і зовсім свіжі приклади. Нещодавно в Києві перебував із візитом віце-президент США Джозеф Байден. Українським протоколістам було вкрай складно вести переговори з американською передовою групою, яка готувала візит. Так, приміром, упродовж тривалого часу вони відмовлялися від влаштування спільного обіду віце-президента і Віктора Ющенка. І це попри те, що Джозеф Байден перебував в Україні три дні – тобто часу для спільної трапези було цілком достатньо. Зрештою американці погодились на сніданок: кажуть, Байдену в результаті дуже сподобались українські вареники.

Під час цього ж візиту сталася й інша імпровізація. Йдеться про відвідини Байденом і Ющенком кав’ярні одразу ж після вшанування жертв Голодомору. Увесь світ потім облетіли фотографії, де два політики ведуть бесіду за столом із пляшечками «Кока-коли». Організатори візиту просто не врахували, що на вшанування знадобиться набагато менше часу, ніж внесли у графік. Далі було заплановано зустріч Байдена із прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, яка ще не була до цього готова. Протоколістам довелося терміново вирішувати, чим заповнити паузу. Нібито тоді й виникла ідея: запросити Байдена до кав’ярні. Звісно, ані кави, ані будь-яких місцевих страв віце-президент не міг куштувати – такі суворі правила американської охорони. Тому вони й обрали американський безалкогольний напій. Спонтанна імпровізація виявилась безпрограшною у плані піару візиту: ця зустріч показала, що між двома політиками встановилися дружні, неформальні стосунки. Для української сторони це було вкрай важливо – з огляду на постійні чутки, нібито США роблять ставку на відносини з Росією і готові поступитися підтримкою України.

Винуватий, виправлюсь…

Іноземні дипломати, з якими бесідував «Главред», розповідають, що українські протоколісти ні чим не гірші, ніж французькі чи німецькі. Якщо і трапляються проколи, то, швидше, з вини керівників України, а не відповідних служб.

І проколів в українців було справді чимало. Приміром, у червні 2005 року Віктор Ющенко відвідував Японію. Тоді про Президента України ще ходили легенди у всьому світі, його радо приймали всі світові лідери, намагались всіляко виявити свою гостинність. Вирішили зробити це і японці, запросивши Віктора Андрійовича на пасіку. Яким же було здивування прем’єр-міністра Дзуньїтіро Коїдзумі, коли Президент сказав, що японські бджоли в п’ять разів ледачіші від українських, до того ж, вони менші, аніж українські. Звісно, Віктор Ющенко навряд чи хотів образити сторону, що приймала. Але вийшло незручно…

Ходять легенди і про колишнього прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. Він був дуже розчарований грою української футбольної команди з хорватами – наші програли. У результаті зустріч з іноземними гостями, переповідають очевидці, він присвятив обговоренню матчу. Гостей дещо вразила така відданість футбольним справам глави українського уряду.

Екс-міністр закордонних справ Геннадій Удовенко переповідає про проколи на депутатському рівні. Дипломат згадує, що недавно делегація українського парламенту перебувала з візитом у Лівії. «Вони були одягнені в шорти, теніски, тапочки на босу ногу. Здивуванню лівійців не було меж. Перед вечерею їм підказали вдягнутися відповідно до етикету. Один із делегатів усе-таки прийшов не в туфлях, а в тапочках. Це було виявом неповаги», – зазначає Удовенко.
Є у його запасі й історії більш давні. Під час візиту до Києва восени 1982 року прем’єр-міністра Індії Індіри Ганді стався доволі прикрий і недопустимий випадок. Наші протоколісти поставили індійський прапор догори ногами. «Гостя вдала, що нічого не помітила», – розповідає Геннадій Йосипович.
«Прапорові» скандали, напевно, в українському протоколі траплялися найчастіше. Так, під час одного з візитів до України Білла Клінтона поряд із американським прапором стояв український – наш стяг виявився значно меншим за розмірами. Журналісти потім жартували: український Президент побував у гостях в американського.

Під час відвідин Києва Гельмутом Колем на резиденцію посла вивісили бельгійський прапор замість німецького – кольори ж ті самі. «Але кортеж трохи затримали і встигли вчасно поміняти», – згадує колишній керівник Управління державного протоколу МЗС України Юрій Лазуто.
Він же розповів, що одразу після здобуття Україною незалежності до нас завітала делегація однієї з арабських країн. Випадково гостей пригостили стравою зі свинини. «Потім ще, викручуючись, розказували їм, що це начебто по-особливому приготоване куряче м’ясо», – зазначає Лазуто.
За словами чиновника, йому було доволі легко працювати з більшістю керівників держави. Проте не завжди до протоколу прислухався Віктор Ющенко. «Йому – кажи не кажи, а він робить своє. Я супроводжував Ющенка в Ужгород, де той мав зустрітись зі словацьким прем’єр-міністром. Перед тим Президент спілкувався з місцевими студентами. Коли час зустрічі добіг кінця, я йому і так, і сяк киваю, мовляв, час іти, а Ющенко й уваги не звертає. Тодішній закарпатський губернатор Віктор Балога його під столом коліном штурхав, а мені мало не довелось із-під Ющенка висмикувати стілець. Думаю, протоколістам із ним важко», – каже Лазуто.

Пунктуальність, до слова, один із головних показників поваги до того, з ким зустрічаєшся. Вікторові Ющенку доволі часто дорікають через його запізнення. Не можна сказати, що їх стало менше і зараз. У червні в Україні перебували з візитом міністри закордонних справ Німеччини і Польщі. Протоколу й охороні довелося терміново вносити правки у графік перебування гостей, оскільки Президент не міг з ними вчасно зустрітись. Міністрів одразу повели на прогулянку до Києво-Печерської лаври. Усі наступні зустрічі довелося змістити фактично на півгодини. Переговори в МЗС України взагалі було виключено з графіка.

Експерт із питань протоколу Інна Новак визнає, якщо ви запізнилися спеціально, то це один сигнал, а якщо пояснили серйозність причини запізнення, то партнер цілком вас може зрозуміти, але краще цього уникати.
До слова, аби образити людину, не потрібно вдаватись до якоїсь публічної агресії чи просто демонстративного вияву неповаги. Творчі протоколісти знайдуть можливість дошкулити небажаному гостю. Так було восени 2002 року під час Празького саміту НАТО, коли господарі не хотіли бачити на своєму заході Президента Леоніда Кучму. Коли ж той усе-таки вирішив приїхати, натівські протоколісти почали мізкувати, що зробити, аби Леонід Данилович принаймні не сидів біля Джорджа Буша і Тоні Блера. Зазвичай учасники таких зустрічей сідають відповідно до англійського алфавіту. Тому лідери України, США, Британії мали б сидіти поруч – Ukraine, United States of America, United Kingdom… Натівські протоколісти згадали, що в Альянсі, крім англійської, робочою мовою також є французька. США французькою буде ETATS-UNIS, Великобританія – Royaume-Uni. «Французька розсадка» тоді серйозно вдарила по іміджу України – про неї писала, напевно, преса всього світу. Хоча саме цей саміт став символічним для країни вже тому, що на ньому розпочався процес зі вступу до НАТО.

Неформально про головне

У протоколі, звісно, значну роль відіграють чіткі правила, відступ від яких може загрожувати дипломатичним скандалом. Проте протокольні правила передбачають достатньо заходів, аби між людьми зав’язалися дружні стосунки. Власне, йдеться про найприємнішу частину в дипломатії – частування, обіди, прийняття тощо.

Хоча не завжди такі заходи легко даються їх безпосереднім учасникам. Як, приміром, пити під час прийняття з усіма гостями, але при цьому не напитися? Юрій Лазуто згадує: «У Києві працює багато посольств та консульств, і мені як шефу протоколу доводилось бути присутнім на багатьох їхніх заходах. Усі іноземні представники знали мене й хотіли зі мною почаркуватися. Але навіть якщо пригубити з кожним послом по 5 г, то вже набирається півлітра». Хоча Юрій Кирилович знаходив вихід із ситуації. «Доводилось вдаватись до різних хитрощів. У другій руці в мене була склянка із водою, в яку я виливав алкоголь. Багато хто лише робить вигляд, що п’є, а насправді – ходить і цокається бокалами весь вечір. У цьому немає нічого ганебного, – каже Лазуто. – А взагалі-то в мене одна порада – уникати в цьому надмірності. Якось жартував, що в протоколі я навчився їсти стоячи та працювати випивши».

Геннадій Удовенко розповідає, як у його дипломатичній практиці трапився справжній алкогольний скандал. «Після того, як у 1985 році в СРСР ухвалили так званий сухий закон, подавати спиртні напої на дипломатичних прийомах радянські представники перестали. Я тоді був постпредом України при ООН і влаштовував вечерю, під час якої не відійшов від установленої в ООН практики – і все-таки подав алкогольні напої. Це отримало великий розголос у пресі. Але в Україні до цього нормально поставились», – розповідає Геннадій Йосипович.
Це на перший погляд може здатися, що протокол покликаний ускладнити людині життя: того не роби, туди не стань, так не одягайся… Насправді всі протокольні правила було вигадано для того, аби люди з різних країн почувалися рівними. Часто сухий протокольний захід може перерости в просту дружбу, а тому потім цілком можливе і більш неофіційне спілкування.

Анатолій Зленко згадує, як у 1998 році українці вирішили організувати вечерю на честь французького президента Жака Ширака під Києвом, на природі – з багаттям, шашликами. «Це дало можливість французькому гостю відчути українську природу, українську музику, українську гостинність», – зазначає Анатолій Максимович. Щоправда, це ніяк не посприяло, приміром, підтримці Францією наших прагнень приєднатися до НАТО.

Не полюбляв протокольних заморочок колишній президент Росії Борис Єльцин. Це він був ініціатором так званої «безкраваткової» дипломатії у відносинах між Україною та Росією. Анатолій Зленко зауважує, що «безкраваткова» дипломатія зараз стала доволі поширеним явищем, вона існувала не лише у відносинах між Україною та Росією. Анатолій Максимович розповідає, як запропонував колишньому генсеку ООН Кофі Аннану вирушити на прогулянку Дніпром без краваток. «Йому це дуже сподобалось. Особливо пропозиція щодо краваток. Це підкреслювало дружній характер зустрічі», – каже екс-міністр.

За «безкраваткову» дипломатію, проте, доволі часто критикували українського екс-президента Леоніда Кучму. Мовляв, він на подібних заходах може поступитися національними інтересами… Інколи, до речі, такі побоювання справджувалися. 23 лютого 2003 року Леонід Кучма відбув до Москви – очевидно, прийом у єльцинського наступника Владіміра Путіна виявився дуже щиросердним. Тоді в російській столиці чотири пострадянські лідери – Росії, України, Білорусі та Казахстану – мали нагоду відзначити такий рідний для них День захисника вітчизни. Яким же було здивування, коли четверо президентів згодом оголосили про утворення нового інтеграційного об’єднання під назвою ЄЕП. Ось так – ні сіло ні впало – вступаємо в ЄЕП! Жодних аналізів, досліджень, обговорень в Україні не було – рішення ухвалювалось без відома ключових українських міністрів. Уже потім українські відомства дали вердикт: багато положень базових документів про ЄЕП суперечать Конституції України, а також намірам країни в майбутньому вступити до Євросоюзу. Сьогодні про нього вже ніхто й не згадує.

Не такий страшний протокол

Останній приклад якраз свідчить про користь протокольних правил. Їх дотримання інколи дозволяє уникнути неприємних наслідків. До слова, незнання протоколу – не така вже й велика біда. Якщо вам випадково пощастить потрапити на дипломатичне прийняття, то необов’язково одразу штудіювати всю літературу з етикету та протоколу.

«Головне правило протоколу – просто бути толерантним», – резюмує фахівець із протокольних норм Інна Новак. Таку толерантність добре ілюструє розповідь Геннадія Удовенка: «Колись радянські моряки на крейсері завітали до Великобританії. На їхню честь було організовано прийом. На столі стояли піали з водою, в яких гості могли сполоснути руки після куштування морепродуктів. Радянські моряки подумали, що це – напої…». Напевно, вже всі здогадалися, в чому полягав конфуз – гості почали пити з піал. Проте найцікавіше – як повелася в цій ситуації британська королева, яку не можна запідозрити в незнанні етикету чи протоколу. Вона також пригубила із піали – аби не поставити в незручне становище моряків. Бувають і такі імпровізації задля вияву поваги до гостей…

Сергій СОЛОДКИЙ

Юрій ОНИШКІВ