ПроФорми економічної реформи

Реформи і Україна

Зазвичай, необхідність проведення реформ в України обґрунтовують у достатньо схематичний спосіб. Приблизно так, як у задачці для учнів середньої школи.

“Іван Петренко живе у великих злиднях. Мешкає в комуналці, отримує 500 гривень допомоги з безробіття. Але потенційно може заробляти вісім тисяч і жити значно краще. Запитання: що йому заважає?” Ні, відповідь “Відсутність закордонного паспорта, щоб поїхати на заробітки в Італію” — неправильна. Просунуті “школярі”, вочевидь, скажуть — пан Петренко повинен бути ініціативнішим, захотіти змінити власне життя і хоча б розпочати пошуки роботи.

Відлік економічних реформ в Україні починається з парламенту 1-го скликання, коли Верховна Рада ухвалила постанову “Основні напрями економічної політики в умовах незалежності”. Відтоді ще не було виборчої кампанії, під час якої не згадувалася б необхідність проведення економічних реформ. Втім, враховуючи дивну особливість українських політиків спочатку змагатися за депутатські мандати та найвище крісло в державі, а вже потім готувати програму реформ, не слід дивуватися, що суспільство втомилося від порожньої риторики. Тож політичний вимір цього питання навряд чи є настільки цікавим. Цікавіший суто економічний зміст пропонованих реформ. Поширеною є думка, що досі робилися чи то не ті реформи, чи то не так.

Чи є кому їх написати зараз?

Представники українського наукового середовища не так уже й часто з'являються на сторінках провідних світових часописів. Втім, “високочола” економічна полеміка в країні є. Приміром, надзвичайно змістовне обговорення, яке на сторінках журналу “Економіка України” цього року розпочав академік Валерій Геєць. Академічна дискусія про сучасний стан лібералізму та шляхи модернізації України, безперечно, не дає відповідей про пільги та преференції для промисловості, пенсійну реформу чи який відсоток ВВП потрібно перерозподіляти через податки. Але без неї справжні реформи неможливі.

Більш практичними пошуками зараз займається Комітет з економічних реформ з президентської адміністрації. Він залучає провідні українські аналітичні центри та консультантів з компанії зі світовим іменем McKinsey & co. Авторитетніших радників із практичного втілення змін годі й шукати.

Чи є кому прочитати?

Наскільки бурхливим може бути обговорення економічних кроків уряду, показав проект податкового кодексу. Чиновникам з міністерства фінансів навіть не потрібно було б збирати круглі столи в регіонах, щоб влаштувати “всенародне обговорення”. Прочитати тисячі різних думок про цей документ можна на численних форумах та у блогах. Достатньо забити у пошук слова “податковий кодекс”.

Також за останні роки в Україні сформувався прошарок освічених молодих людей, що працюють в інвестиційних фондах, компаніях з управління активами, банках та фінансових компаніях. Вони чудово знають англійську, володіють інструментами для аналізу економічної політики уряду, а їхній світогляд не обмежується вітчизняними підручниками з економічної теорії. Ще приклад — один з українських блогерів, який хоче об'єднати прихильників лібертаріанської ідеї. Він сам перекладає праці представників австрійської економічної школи та створює інтернет-майданчик для суперечок на цю тему.

Середній та малий бізнес — ці люди, здається, вже не чекають від уряду ніяких “подарунків”. Втім, це саме та цільова аудиторія, яка чи не першою на собі відчуватиме результати дій виконавчої влади.

Було б дивним стверджувати, зокрема, що більшість пенсіонерів шукатиме якісь додаткові джерела інформації про пропозиції уряду, окрім центральних каналів телебачення. Але принаймні соціально активна частина українського суспільства готова до змістовної суперечки. В країні є люди, які здатні почути і проаналізувати аргументи.

І наче вже час поставити запитання: “Але чи справді уряду так уже потрібні реформи?” Хоча тут ми знову повертаємося до політичного дискурсу. І знову стає нецікаво...

Олександр БОНДАРЕНКО,

ВВС