Примусовий похорон кризи

На кожному кроці тут радісно повідомляють, що рецесія закінчилась, а вже до кінця року розпочнеться ріст. І оскільки падіння було стрімким, таким само стрімким має бути і підйом.

Однак американські експерти не радять українцям із завмиранням серця спостерігати виключно за станом першої економіки світу, коли йдеться про темпи відновлення власної. Так, скажімо, провідний експерт Інституту Петерсона з міжнародної економіки Андерс Аслунд, який однаково добре знає ситуацію як в Україні, так і в США, у розмові з “Главредом” висловив думку, що перший позитивний сигнал Україна отримає не з Америки, а з Китаю, на якому зав’язано багато українського металургійного експорту, і в якому зараз явно спостерігається економічне пожвавлення.

А криза де?

Якщо говорити відверто, то особливі ознаки другої “великої депресії”, яку в чорних кольорах змальовують у пресі, складно побачити в американських містах і зараз. Ресторани переповнені, люди активно подорожують (у Лас-Вегасі чи на Великому каньйоні — 90% власне американських туристів); у супермаркетах, де продають дорогу органічну їжу, у час пік покупців не набагато менше, аніж у прославленому під час фінансових потрясінь за рахунок дешевих цін та не менш дешевої робочої сили Wall Mart-і. Авіалінії вигадують все нові й нові доплати, і тепер на внутрішніх американських рейсах беруть $15-20 ще й за одиницю багажу. І поки одні ресторани чи торгівельні мережі закриваються або скорочують кількість філій (як, скажімо, відомий у Штатах шопінг-мол Macy’s), інші, навпаки, нарощують кількість. Скажімо, днями мережа Bascin Robbins оголосила про відкриття 35 нових об’єктів лише в межах Вашингтону та його околиць.

Водночас у деяких американських штатах (наприклад, Іллінойсі чи Неваді), в чому автор цих рядків могла переконатись особисто, повним ходом іде будівництво транспортних розв’язок і мостів — так виглядають перші реальні ознаки стимуляційного плану Обами в дії.

Як і в Україні, паніка тут спостерігалась у перші місяці фінансового безладу. Тепер страхи пересічного американця у столиці Америки зводяться до того, чи варто йому за умови економічної невизначеності в країні щодня обідати та вечеряти поза домівкою (не враховуючи ранкову каву приблизно за п’ять доларів із традиційним мафіном в улюбленій кав’ярні Starbucks), чи краще відмовитись від цієї розповсюдженої серед американців звички і удосконалити власні кулінарські здібності. Відбиваються ці страхи й до того, що замість комп’ютера Apple, можливо, доведеться купити звичайний лептоп. Крок, який заощадить гроші, але може засвідчити відсутність смаку у його володаря.

Чи до того, що під час відпустки улюбленого собаку треба буде віддати не до комфортабельного готелю для тварин, а в будинок до родичів. Думаєте, спрощую? Анітрохи — всі ці переживання доводилось чути від реальних людей, які мешкають в реальній американській столиці, і деякі з них наразі навіть не мають постійної роботи. Просто вони настільки звикли до певних стандартів життя, що навіть найпотужніший економічний шторм неспроможний примусити від них відмовитись.

Більше того, деякі наші співбесідники, неначе змовившись, радісно доповідають, що під час кризи майже вдвічі подешевшав бензин і стала більш доступною нерухомість, бо знизились відсоткові ставки кредитів. Якщо раніше вони складали близько 6% на тридцятирічну позику, то тепер можна знайти і за 4 з половиною.

Нерухомість зарухалась

Власне, це і є однією з головних відмінностей американської та української кризи, стверджує Андерс Аслунд. Адже, якщо взяти до уваги падіння цін на нерухомість, то воно не таке значне, як у Києві чи інших українських містах. Так, за словами ріелтера зі штату Нью-Джерсі Петера Рябчука, ціни на будинки вартістю близько 400 тисяч в околицях Нью-Йорка впали лише на 5-10%. Щоправда, йдеться виключно про райони, незаплямовані “кримінальною репутацією”: в “чорних” кварталах ціни впали вдвічі, а часом і втричі. Тобто будинок, який коштував 300 тисяч, тепер можна купити за 150, а то й за 100. Приблизно така сама ситуація і в американській столиці: у благополучних районах Вашингтона ціни на нерухомість знизились у середньому на 8,7%.

Дешева нерухомість, тобто будинки ціною в $300 тисяч, наразі продається добре, як каже наш співрозмовник Петер. І пояснює це тим, що падіння відсоткових ставок та цін на нерухомість позбавило багатьох американців сенсу винаймати житло. Проста арифметика демонструє, що для сім’ї різниця між орендою (яка в Америці, на відміну від України, не впала у ціні) та кредитним житлом зазвичай становить близько трьохсот доларів (2000 треба виплачувати позику за будинок, 1700 — за оренду). Якщо йдеться про квартири в американській столиці, то така різниця, стверджують місцеві ріелтери, коливається в межах 100-150 доларів. “Дешеву нерухомість купувати в США зараз вигідно, дорогу — ні”, — стверджує ріелтер.

Наразі в штаті Нью-Джерсі з його чотиримільйонним населенням (тобто приблизно — як у Києві ) продається щодня близько 150 будинків — це значно менше, аніж було в найкращі часи, коли можна було збути 500; але й приблизно вдвічі більше, ніж в минулому році, під час фінансових потрясінь. Дехто сподівається, що стимуляційний план уряду, який передбачає повернення податків на суму в 7,5 тисяч для сім’ї, яка до першого грудня цього року вирішить придбати власне помешкання, ще більше пожвавить торгівлю.

Поки що набагато більш значне пожвавлення викликала серед пересічних американців інша пропозиція зі стимуляційного плану. А саме — проект під умовною назвою “готівка за старі авто”. Суть його полягає в тому, що кожен, хто має старе авто, може його здати за суму від $3,5 до $4,5 тисяч доларів і потім обміняти з доплатою на нове, менш шкідливе для навколишнього середовища. Таким чином, нова адміністрація має намір вбити відразу двох зайців: привести до тями автомобільну галузь і привчити людей думати при виборі машини не про її розмір, а про кількість викидів у атмосферу.

Але якщо моду на екологічно дружні авто стимуляційний план Обами лише починає запроваджувати, то попит на певні марки він вже, здається, сформував. Опитування, проведене днями компанією Rasmussen Reports, демонструє, що 46% респондентів при виборі нового засобу пересування зупинились би на продукції компанії Ford, тому що вона, на відміну від General Motors (яку в народі називають не інакше, як Government Motors, тобто “урядові авто”), не отримує коштів від уряду. І це, власне, доказ того, наскільки неадекватними пересічні американці вважають напрямки 787-мільярдного стимуляційного плану, за якими надходить допомога уряду. І наскільки неактуальним — слоган про те, що “компанія занадто велика, аби зникнути”.

Безробіття псує ідилію

Хоча загалом кризова картинка виглядає у Штатах значно оптимістичнішою, аніж в Україні (рівень падіння ВВП наприкінці року тут прогнозують на рівні не більше 3%, тоді як в Україні близько 14—15%), один нюанс ніяк не дає забути американцям, що йдеться дійсно про найглибшу після “великої депресії” кризу. Це рівень безробіття, який, за офіційними оцінками, сягнув 9,5%, а за неофіційними —коливається в межах 15—16%. Більше того, днями президент Обама змушений був визнати, що впродовж найближчих місяців ця цифра продовжуватиме зростати.

І це при тому, що стимуляційний план його уряду мав передусім попіклуватись саме про створення робочих місць. Щоправда, як “Главред” уже згадував напередодні http://www.glavred.info/archive/2009/07/24/164913-1.html, економісти Обами вдались до невеликих хитрощів і поруч зі словом “створити” наполегливо фіксують словосполучення “зберегти робочі місця”. Відтак, навіть якщо план із подолання безробіття виконано не буде, президент завжди зможе заявити, що завдяки стимуляційному документу новій адміністрації вдалось відвернути справжню катастрофу на ринку праці. Невтомний на всіх фронтах віце-президент Байден уже обмовився у своїй авторській статті в The New York Times, що лише завдяки стимуляційному плану вдається уникнути масових звільнень вчителів (яких в одному Нью-Йорку налічується 14 тисяч), пожежників та поліцейських.

Адвокати урядового документа не забувають постійно нагадувати і про те, що план розрахований на понад два роки, і робити якісь висновки з приводу його ефективності вже зараз — те саме, що судити марафоніста після того, як він пробіжить лише дві милі.

Так чи інакше, рівень безробіття від таких пояснень не знижується. “Я змушений братись за будь-яку роботу, яка тільки є, хоча раніше не доводилося. Моя знайома працює в ресторані і каже, що щодня 15—20 нових людей заповнюють аплікаційні форми. А раніше вони обіймали посади в банках та інших поважних структурах. Серед моїх знайомих вже вісім чи дев’ять осіб втратили роботу, і постійно чую про нові випадки звільнень”, — ділиться враженнями пересічного американця документаліст із Нью-Йорка, 32-річний Деміан Колодій. Його слова підтверджують й інші американські співрозмовники “Главреда”, які помітили, що в багатьох ресторанах та магазинах у часи кризи дедалі більше стало з’являтись білих офіціантів чи продавців, хоча раніше сфера послуг була майже повністю “монополізованою” темношкірими американцями чи латиносами.

“Раніше було достатньо мати диплом і, можливо, кілька якихось стажувань, аби отримати роботу, тепер роботодавці відбирають найкращих”, — розповідає один із тих, кому під час кризи якраз вдалося знайти достойну роботу. 29-річний консультант із Вашингтона Едріен Ерлінгер почав працювати на поважну компанію у січні цього року, відразу після обвалу фінансових ринків. Попри те, вважає, що його поколінню доводиться зіштовхуватись із найгіршим ринком праці, починаючи з 1980-х років. До того ж, багато представників цього покоління зазнають додаткового тиску через десятки, а то й сотні тисяч доларів кредитів, які треба якось гасити.

Пікантність нинішньої ситуації в Америці полягає ще й у тому, що найбільше від кризи постраждав ключовий електорат президента Обами — темношкірі американці (95% із них голосували за першого темношкірого президента, тоді як білі виборці віддали йому 43% голосів). Серед них навіть офіційний рівень безробіття становить 15,6%. Щоправда, передусім це стосується темношкірих чоловіків. Не в останню чергу тому, що вони були зайняті у сферах, які найбільш постраждали від кризи. Як і в Україні — це будівництво, металургія та автомобілебудування. Однак на руку Штатам суттєво зіграло те, що ці галузі в Америці репрезентують значно менший відсоток ВВП, аніж в Україні.

Наразі невідомо, як відобразиться удар нинішньої кризи на підтримці чорним населенням обраного ними президента (деякі експерти скептично зауважують, що афроамериканці переживають перманентну рецесію), проте від кількох темношкірих співрозмовників уже доводилось чути скептичні ремарки з приводу того, що Обама вже й зараз не дуже задовольняє їхні потреби, оскільки, по-перше, призначив недостатню кількість чорних на ключові посади в уряді, а, по-друге, виявився не настільки “лівим”, як вони сподівались під час передвиборної кампанії.

Що ж, Барак Обама все ще має достатньо кредиту довіри, аби навіть незрозумілу для багатьох американців політику “трильйон сюди, трильйон туди” було визнано єдино правильною на виборах до конгресу наступного року, якщо йому вдасться приборкати безробіття. Тим паче, з іншим пріоритетним завданням на внутрішньому фронті — медичною реформою — особливого прогресу теж поки що не спостерігається.

Альона ГЕТЬМАНЧУК