Повернення блудного комбінату

На найбільшому вітчизняному підприємстві з виробництва алюмінію грядуть великі зміни. Свого часу “Україна молода” низкою публікацій привертала увагу читачів і фахівців до складної ситуації, що склалася після вельми непрозорого проведення конкурсу з продажу контрольного пакета акцій Запорізького алюмінієвого комбінату. Автор цих рядків спілкувався з багатьма поінформованими посадовцями — зокрема, з тодішнім керівником підприємства—монополіста Іваном Бастригою, представниками Фонду держмайна України. Тоді позалаштункові домовленості переважили здоровий глузд i національні інтереси, відтак український алюміній на старті тисячоліття “заблукав на Волзі”: понад 68 відсотків акцій ЗАлКу у 2001—му продали російському “АвтоВАЗІнвесту”. Його власник Віктор Вексельберг у 2006—му перепродав контрольний пакет запорізького підприємства кіпрській компанії “Велбей Холдінгс”, яку контролює Олег Дерипаска.

Побавилися і досить!

Днями в інтернеті з’явилася інформація про те, що Генеральна прокуратура України хоче “врізати” алюмінієвий актив пана Дерипаски і повернути ЗАлК у державну власність. Сьогодні, як відомо, російському мільярдеру належить гігант “РусАл” — один із трьох найбільших виробників алюмінію у світі. Рішення щодо націоналізації підприємства, за версією ЗМІ, буде ухвалене Господарським судом Києва вже у жовтні. Генпрокуратура вимагає визнати недійсними як договір купівлі—продажу акцій запорізького комбінату, так і подальший їх перепродаж. Основна мотивація позивача — те, що покупці не виконували інвестиційні зобов’язання.

Упродовж останніх років ЗАлК є збитковим підприємством. Свого часу російські власники, аби поліпшити економічні показники заводу та почати отримувати прибутки, вимагали в уряду пільгових тарифів на електроенергію. Проте влада після численних внутрішніх дискусій таки відмовилася дотувати пана Дерипаску, і нині собівартість продукції запорізького підприємства перевищує показники конкурентів. Тож український алюміній виявився не потрібним на світових ринках.

Звідси й фінансові проблеми виробника. За підсумками 2008 року збитки склали 356 млн. грн., у 2009—му — вже 487 млн. грн. А цьогоріч загальні борги комбінату зросли на більш як 350 млн. — до майже мільярда гривень. Дефіцит фінансів — відчутне гальмо виробництва: маючи потужності для щорічного продукування 113 мільйонів тонн алюмінію, запоріжці торік, скажімо, одержали тільки 50 тисяч тонн, а нинішнього року з чотирьох плавильних агрегатів працює лише один...

Третина дьогтю у бочці меду

Сторона—позивач апелює до того, зокрема, факту, що інвестор де—факто відмовився виконувати дане у 2001 році зобов’язання щодо погашення в повному обсязі боргів з іноземних позик. Зокрема, росіяни не проводили виплат за кредитом, який комбінат узяв у 1997 році (йдеться про 76 млн. доларів, використаних на купівлю обладнання в Італії, профінансував цей захід державний “Укрексімбанк”). Сторона—відповідач стверджує, ніби закуплене обладнання дійсно було на балансі ЗАлКу на момент його продажу, однак невдовзі було переведене до статутного фонду державного заводу алюмінієвої фольги. До того ж, нагадують юристи “РусАлу”, цей пункт договору купівлі—продажу новий власник опротестував, і в 2006 році Київський госпсуд де—юре скасував дану кредитну угоду. Генпрокуратура наполягає на своєму: невиконання зобов’язання є достатньою підставою для розірвання загального договору про купівлю—продаж запорізького комбінату, оскiльки комбінат відмовився платити за кредитом “Укрексімбанку”.

Проте якщо “жовтнева революція” з переділу алюмінієвих активів на користь України таки станеться, все одно “РусАл” матиме вплив на відторгнений ЗАлК, адже правоохоронці можуть вимагати повернення лише 68 відсотків акцій. Інші 32 відсотки в підконтрольних Олегу Дерипасці компаній залишаться. І російський мільярдер матиме можливість блокувати прийняття невигідних для себе рішень на зборах акціонерів комбінату — таких, скажімо, як зміна керівників підприємства.

Влас КОРЧИК