Підпільники освіти. Як діти на окупованих територіях потайки навчаються в українських школах

Більшість українських онлайн-шкіл, які наразі є єдиною альтернативою живій українській школі в окупованих містах, відмічають відтік учнів.

Зокрема в Миколаєві, за даними видання “НикВести”, кількість місцевих школярів, які відвідували українські онлайн-школи, за рік зменшилася більш як на 3300 учнів, і ці цифри лише зростають. Нині лише 400 дітей на все місто навчаються в українських онлайн-школах. У Мелітополі, Бердянську та інших містах ця тенденція ще сильніша... Що ж змушує проукраїнських дітей вступати до російських місцевих шкіл усупереч власному бажанню?

Свого часу Володимир Зеленський радив батькам, які проживають на окупованих територіях, віддавати дітей до українських онлайн-шкіл і, якщо можливо, взагалі не відвідувати російських навчальних закладів.

Або ж, якщо такої можливості немає, президент давав пораду сім’ям таких дітей переїхати до контрольованих ЗСУ українських міст. Проте чи реально втілити це в життя? І якщо переїзд — це вибір, на який зважиться далеко не кожен, то з онлайн-школами, здавалося б, усе мало бути простіше. Ми зібрали основні проблеми, що заважають утіленню такого сценарію.

Фінансове питання

Усі ми, разом із жителями непідконтрольних територій, чекали на контрнаступ ЗСУ, проте реальність внесла свої корективи. Нині, очікуючи звільнення наших міст, жителі тимчасово окупованих регіонів України розуміють, що цей процес не буде швидким, і намагаються вибудувати своє життя і життя своїх дітей у теперішніх реаліях невизначеності.

І насамперед невизначеність стосується фінансової сфери. Адже за те, щоб діти скористалися послугами українських дистанційних шкіл, які можуть забезпечувати навчання в асинхронному режимі, потрібно заплатити. Та якщо батьки беруть це на себе й усе-таки зважуються віддати дитину до платної української дистанційної школи, постає питання: як їм її оплатити? У цих людей, які живуть на окупованих територіях, нині ходять лише рублі, гривні практично немає. Доступу до українських банків немає також. Звісно ж, Україна не може приймати платежі в рублях, це заборонено законодавством. Так по суті й складається ситуація, за якої діти вимушено йдуть у лоно російської школи і як наслідок — піддаются впливу їхньої культури та пропаганди.

Наразі в Україні є можливість безкоштовно навчатися тільки в онлайн-форматі, тобто з живими уроками, які вчителі проводять у режимі реального часу. І якщо на початку повномасштабного вторгнення це було непоганим рішенням, то нині, на жаль, не є опцією. Банально через те, що діти змушені відвідувати заняття в місцевій окупаційній школі, тож графіки уроків накладаються один на інший. Якщо ж не відвідувати місцевої школи, можна стикнутися з важкими наслідками з боку російських адміністрацій.

Пропозиція ворога, від якої “неможливо відмовитись”

Може скластися й інша ситуація, як уже було в Донецьку, Луганську та Криму 2014 року. Тоді Україна дозволяла студентам вступати без ЗНО до українських вишів, а школярам — знайти нову школу на підконтрольних територіях із певними поступками під час вступу. Проте чимало дітей однаково обирали місцеві російські школи, а студентам часто легше було поїхати до умовного Ростова, бо той видавався їм ближчим територіально. Там вступ був простішим і зрозумілішим за їхніми вже російськими документами, тож багато хто обирав саме такий шлях — найменшого спротиву. Наслідки зрозумілі — за певний час діти починали навчатися там і адаптуватися в системі Росії.

Нині є дуже великий ризик, що так само ми втратимо й дітей із Херсонської та Запорізької областей. Цілком імовірно, що їм “промиють мізки” й вони підуть навчатися до російських університетів і поїдуть туди на постійне проживання. Та є й значна кількість свідомих українських пасіонарних сімей, діти з яких принципово готові та хочуть навчатися українською й бути українцями. Що ж спиняє їх?

Страх фізичної розправи

Якщо вірити повідомленням проросійської влади на територіях Запорізької області, цього року там до школи пішли 40 тисяч учнів. У окупованих районах нині діють 123 школи, в яких, згідно з політикою Росії, діти мають навчатися за російськими стандартами. За відмову від навчання батьки отримують регулярні погрози — від застосування системи штрафів до позбавлення батьківських прав і навіть відібрання дитини!

До того ж радянська практика стукацтва відродилася на окупованих територіях із новою силою. Згідно з розповідями очевидців, прислужники російської влади часто стежать за сусідами й дітьми на їхніх подвір’ях — чи вийшов хлопчик або дівчинка зранку з рюкзаком до школи? А якщо ні, то чому місяцями сидить удома? Поширена практика серед батьків, які наважилися віддати дитину до української онлайн-школи, — дослухатися біля вікна або дверей під час онлайн-уроку: чи не йде раптом вулицею хтось сторонній, хто може почути українську мову й донести в міліцію.

Багато батьків і справді бояться за здоров’я і життя своїх дітей, і тому вимушено віддають їх до місцевих зросійщених шкіл. Проте є остання причина таких дій, і вона не менш важлива.

Самотність у мережі. Один у чотирьох стінах

Психіка дитини тільки формується до повноліття, й у такий час особливо важливим є спілкування та соціальні контакти. Часто батьки обирають офлайн-школу, бо не впевнені, що дитина “висидить” стільки уроків онлайн, що ці уроки будуть змістовними й цікавими. Постає питання — що ж робити тим, хто попри всі ці труднощі однаково твердо відчуває себе українцем і хоче дати своїй дитині українську освіту?

Два типи дистанційного навчання — який обрати?

Нині Україна пропонує дітям два види онлайн-навчання: синхронне та асинхронне. В чому різниця? Синхронне навчання передбачає живі онлайн-уроки, коли вчитель викладає предмет через Зум у режимі реального часу. Саме так зараз почасти намагаються вирішити питання щодо навчання дітей на окупованих територіях. Такий спосіб неефективний, адже дитина може відвідувати уроки лише в цій українській школі. А батьки часто змушені комбінувати дітям онлайн і місцеву офлайн-освіту, адже розуміють: якщо дитина не ходитиме до місцевої російської школи, це може призвести до страшних наслідків. Якою ж є альтернатива синхронному навчанню?

Це популярне асинхронне навчання — коли на спеціальній освітній онлайн-платформі вже є весь необхідний контент, а дитина навчається у власному темпі, тоді, коли їй зручно. Усі великі дистанційні школи України пропонують саме таке навчання. Дитина виконує завдання, й учитель потім просто перевіряє його. Немає прив’язки до якогось конкретного розкладу, графіку тощо. Тобто для дітей із тимчасово окупованих територій саме асинхронний формат навчання є найкращим рішенням, бо, по-перше, можна навчатися в будь-який час із будь-якого місця. А по-друге, це банально безпечніше. Батькам не потрібно робити вибір між власним життям і українською освітою для дітей.

Ми в Unicorn School, так само, як і інші колеги з провідних дистанційних шкіл, робимо все для того, щоб діти на тимчасово окупованих територіях мали змогу здобути українську освіту. У нас навчаються діти з усіх непідконтрольних регіонів, навіть є учні з Криму та Севастополя. Проте ми розуміємо, що без цілеспрямованої державної політики в цій сфері наші зусилля не зможуть забезпечити вагомих результатів із причин, описаних у цій статті. І ми як суспільство нині справді постаємо перед важливим вибором: залишити все як є і втратити покоління українців — або ж знайти дієвий механізм, що допоможе зберегти українську ідентичність на тимчасово окупованих територіях. 

Володимир СТРАШКО, директор дистанційної школи Unicorn School