Опора гривні

...Ранок 2 вересня 1996 року. Черга на Центральному поштамті. Немолода жінка попереду з погано прихованою недовірою бере у касирки здачу — кілька одногривневих банкнот та блискучих жовтих монет. Якусь хвилю тримає це все в розкритих долонях, а потім повертається до свого супутника і якось сумно—ностальгійно каже: “Бачиш? Це — все, що залишилося від наших мільйонів...”.

Коли ціни були маленькими

Гривню запровадили у другий день осені одного з найважчих років для економіки та й держави взагалі. Утім люди тоді ще не знали визначення “буремні 90—ті” і тому просто жили. Харків’янка Оксана К. отримувала у касі свого заводу 1,7 мільйона купонокарбованців. Якщо зарплату видавали дрібними купюрами, Оксана була змушена носити зароблене — пачку грошей — у невеличкій сумці. Після другого вересня вона отримала вже 170 гривень. У перерахунку на тодішній курс нової національної валюти до американського долара виходило трохи більше, ніж 96 “баксів”. Але така смішна за нинішніми мірками сума тоді, у середині 90—х, дозволяла жити досить і досить безбідно. І якщо не їздити за кордон — а там із своїми заробітками українці почували себе громадянами навіть не третього, а четвертого світу, то всередині країни значно менші статки давали змогу жити шикарно.

“Поляки шалено дивувалися, що в Україні за комунальні послуги сплачують п’ять доларів, — розповідає про ті часи киянка Ірина. — У них же тільки вартість опалення двоповерхового котеджу становила щонайменше сотню “вічнозелених”. Щоправда, і зарплата 35 доларів, а багато працедавців розраховувалися американськими банкнотами, тоді вважалася досить пристойною”.

Кілограм масла тоді коштував 5—6 гривень. “Моя мама отримувала пенсію 58 гривень. За ці гроші вона могла купити десять кілограмiв вершкового”, — згадує ці часи киянка Марія. За еквівалент п’яти доларів можна було придбати двадцятилітрову каністру бензину: практично жоден водій не вирушав тоді в дорогу без цієї металевої тари у своєму багажнику. За один долар на ринку продавали найбільшого і найкращого індика. І абсолютно “дикі гроші” — цілу гривню! — коштувала в Закарпатті пляшка імпортного чеського пива.

Гривня чи рубль?

...Запровадженню національної валюти — і хто би нині міг подумати?! — передувала тривала дискусія у суспільстві та владі: чи варто Україні взагалі мати свої гроші, чи нам більше підійде спільна грошова одиниця з Росією. Утім державні оптимісти, а їх усе—таки виявилося більше, ще в 1992 році замовили друк українських грошей у Канаді. Тамтешні майстри того ж року виготовили матриці банкнот. Грошей за них Україна не платила: фінансові зобов’язання взяли на свої плечі діаспора та міжнародні фонди. Спочатку, в тому ж таки 1992 році, надрукували одногривневі купюри. До дво—п’яти і десятигривневих черга дійшла тільки через два роки. Весь цей час гроші лежали у сховищах цієї північноамериканської держави і терпляче чекали свого часу. “Дорогі” банкноти — номіналом 50 і 100 гривень — друкували вже у Британії. До речі, собівартість виготовлення тисячі купюр становила тоді 26 доларів — вдвічі менше, ніж друк німецьких марок.

Везли нові українські гроші з Канади дуже врочисто: двома пароплавами, які супроводжувала численна делегація нардепів. І хоча у перші дні обміну грошей люди з підозрою ставилися до ініціативи влади (ще не забулася пріснопам’ятна павловська реформа), трохи згодом українську грошову реформу назвуть однією з найвідкритіших та найліберальніших у світі. “Можливо, вона була найвдалішою”, — каже один з колишніх керівників Нацбанку Віктор Лисицький. Гривню міняли один до 100 000 без жодних обмежень чи конфіскацій. У перший же день за встановленим курсом перерахували всі ціни в магазинах, кафе, тарифи, зарплати тощо.

Грошову реформу ототожнюють з її ініціатором — тодішнім головою НБУ Віктором Ющенком. А самого Ющенка в перші роки називали “той, хто розписався на гривні”.

У касі тільки священики!

Художник Василь Лопата, який став автором усіх гривневих купюр, переміг у конкурсі п’ятьох своїх конкурентів. А екс—Президент Леонід Кравчук згадує, що головне питання, яке стояло тоді перед “батьками гривні”, — чиї портрети розміщати на банкнотах? “Особисто я виступав тільки за духовних осіб і був категорично проти політичних діячів, яких люди могли сприймати неоднозначно. Не хотів, щоби це (дизайн грошей. — Ред.) ставало предметом розбрату в суспільстві”, — каже Кравчук, автор фрази про ходіння поміж крапель. Коли його точка зору зазнала фіаско, й, скажімо, Іван Мазепа, якого частина росіян досі вважає зрадником, таки потрапив на десятигривневу банкноту, з’явилися інші проблеми. Так, не існувало прижиттєвих портретів того ж Мазепи та князя Володимира. Тому тільки опального гетьмана художник Лопата зобразив у 15 (!) варіаціях. Кольорову гаму гривні, розмір купюр спочатку визначав Президент, а потім затверджувала Верховна Рада.

Але якщо з Мазепою національно—патріотична частина урядовців та нардепів отримала перемогу, то із назвою розмінної монети програла. На обговорення винесли два варіанти — скопійована з радянсько—російського, а значить, звичніша для народу “копійка” або український “шаг”. Відповідальні особи вирішили, що шаг — надто екзотична назва для українців, він не приживеться і його вживання викликатиме плутанину. Тож перемогла “стабільність”, а перші українські копійки, коли ще не відкрили Монетний двір, чеканили на Луганському патронному заводі.

До речі, слово “гривня” також приживалося непросто. Спочатку нові гроші називали за звичкою карбованцями чи навіть рублями — і постійно робили помилки у написанні, коли назву нової грошової одиниці треба було відмінювати. “Запам’ятайте, друзі, “гривня” відміняються так само, як “пекарня”!” — вчили нас старші колеги по цеху.

Як нова валюта гіперінфляцію подолала

Незважаючи на тотальну доларизацію суспільства, суцільну тінізацію та загальний скепсис щодо нових грошей, гривня перші два роки міцно тримала свій курс щодо основних тоді валют: американського “бакса” і німецької марки. Досягалося це завдяки жорсткій монетарній політиці, яку тоді провадив Нацбанк. “Тимчасова валюта, карбованець, мала колосальний негативний вплив на економіку. А справжня національна валюта з’явилася аж через п’ять років після здобуття незалежності”, — згадує Віктор Лисицький. “Пам’ятаєте, в 1996 році у нас вирувала гіперінфляція? Тому запровадження національної валюти відіграло величезну роль. Це не тільки головна ознака незалежної країни, а й припинення деструкції економічної системи, формування стабільної економіки”, — сказав президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло.

Утім економісти стверджують: гривню тому й притримували упродовж чотирьох років — аж до 1996, що чекали, коли уряду вдасться трохи вгамувати інфляцію: “батьки” нацвалюти хвилювалися, що хвиля знецінення зведе хорошу ідею нанівець, і від гривні залишиться тільки назва.

Гривня “народилася” на світ у співвідношенні до долара 1:1,76. Цікаво, що вона на той час дорівнювала голландському гульдену. Стійкості й незламності гривні завадила тільки азійська криза у 1998 році: як і більшість “нетвердих” валют, гривня обвалилася. І надалі продовжила повільне планування донизу, щоправда, з деякими стрибками — до сьогоднi.

Боїмося інфляції, а не обвалу

Найсильнішим провалом нашої грошової одиниці вважають минулий рік: готівкова гривня обвалилася щодо долара до позначки 1:10. Утім доволі швидко зуміла відіграти це падіння. Сьогодні ж наша національна валюта почуває себе доволі впевнено: нещодавно НБУ навіть виходив на міжбанк та підтримував на цих торгах ... долар. Поліпшення торговельного балансу та збільшення експорту могло ще сильніше посилити гривню. А нашій державі нині не вигідна надто міцна національна валюта: через неї ми значно менше отримуватимемо від експорту. А нині це одна з головних статей валютних надходжень.

Утiм не вигідна для економіки і надто слабка гривня. “Найкраще — золота серединка”, — стверджують аналітики. За словами експерта аналітичного департаменту “Ікс—Трейд брокерс Юкрейн” Володимира Олексюка, “до кінця 2010 року долар зможе закріпитися на рівні 7,85 грн. У євро є шанси поновити позиції та зафіксуватися на позначці 1,3300. В Україні в цьому випадку курс гривня/євро становитиме 10,80 грн.”.

Інша річ інфляція. Процес знецінення наших рідних грошей в Україні відбувається значно швидше, ніж в економічно розвинених державах. Особливо під час кризи. Після тимчасової дефляції, яка панувала в липні та становила 0,2%, восени експерти прогнозують сплеск інфляційних процесів. Це пов’язано з подорожчанням газу, а також зростанням цін на продукти харчування. На думку експертів “ІНГ Банк Україна”, ми найгостріше відчуємо інфляційний зашморг уже у вересні—жовтні, після завершення жнив. Відсотки, які до кінця року “додасть” інфляція, на думку різних аналітиків коливаються від 5% до 7,2%. Незалежні експерти прогнозують, що річна інфляція становитиме 10,3%. Це навіть суттєво менше, ніж прогнозував уряд — 13,1%. До речі, у проекті Держбюджету 2011 року показник інфляції зафіксовано на рівні — 10,8%.

Україна — у трійці призерів!

Гривня сьогодні є лідером зростання серед країн СНД: разом із вірменським драмом, молдавським леєм і казахським тенге.

Динаміка валют країн СНД і східної Європи щодо долара з початку 2010 року:

1. Вірменський драм — +3,03%

2. Українська гривня — +1,19%

3. Молдавський лей — +0,83%

8. Російський рубль — —2,39%

9. Британський фунт — —3,86%

13. Чеська крона — —6,65%

14. Грузинський ларі — —8,0%

15. Норвезька крона — —8,93%

16. Польський злотий — —9,33%

17. Євро — —11,28%

Стояти “на смерть” не завжди добре

Стабільність грошової одиниці не є однозначним плюсом для держави. Скажімо, найстабільнішими є національні валюти Туркменістану, Азербайджану, Таджикістану. “Це свідчить про вкрай консервативну політику центробанків цих країн, нерозвинутість валютного ринку та неготовність до переходу на гнучкий валютний курс”, — каже старший аналітик групи компаній “Форекс Клуб Україна” Микола Івченко. Найбільше ж унаслідок кризи постраждали валюти балтійських держав, а також Угорщини та Румунії. “Причина цьому — бюджетні дефіцити цих країн, які сформувалися під впливом “безрозмірного” кредитного капіталу, — веде далі Івченко. — Досвід показав, що такий шлях — помилковий. І девальвація нацвалют — це намагання цих держав збалансувати торговельний баланс”.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ, Марія БОЙКО