Ну зовсім непричетна до цензури влада

Багато хто за той час, що президентом України є Віктор Янукович, прем'єром — Микола Азаров, а в парламенті більшість становлять “стабільність-і-реформи”, встиг висловити жаль за Віктором Ющенком. Власне, після першого туру останніх виборів, коли Ющенко здобув світовий (я в цьому не певний, але так казали) історичний мінімум голосів, відданий за кандидата — чинного президента, його прибічники обіцяли тим 94,5% виборців, які віддали голос за інших кандидатів, що ті ще пошкодують.

Шкодувати чи ні — приватна справа кожного громадянина, але в розрізі нашої з вами медійної тематики є один показовий момент. Читаємо промову Ющенка на День Незалежності 2009 року — що в нас тут про медіа, свободу слова?

“Ми — вільна і демократична країна. У минуле відійшла система політичної цензури, переслідувань. Двічі на вільних виборах до влади приходила опозиція. Це — реальні докази і доконані факти існування демократії і свободи.

...найважливіший акцент треба зробити на новітній інформаційній політиці України.

Саме вона разом із заохоченням наших медіа, кіновиробництва і книговидання має стати головним інструментом для популяризації української національної ідеї — ідеї культурної і духовної єдності серед усіх верств нашої спільноти”.

2008 рік — рік пікової активності Ющенкової команди в особі Віктора Балоги у напрямку встановлення контролю над медіа. На нашу тему — нічого.

2007 рік — нічого.

2006 рік — нічого

2005 рік — перша промова Ющенка-президента на День Незалежності. Тут дещо є — ще за майданівською інерцією:

“Вперше ми можемо вільно висловлювати свої думки. Немає тем і осіб, закритих для ЗМІ. Журналіст, що критикує владу, вже не ризикує ні роботою, ні життям. Свобода слова — альфа і омега демократії — стала сьогодні в Україні реальністю. У нас з'явилася можливість дихати нею на повні груди. Всі ми вчимося жити в її високому просторі”.

А ось 2010 рік, промова нового президента — Віктора Януковича:

“Демократичний світ позитивно і з великою увагою сприймає процеси, які відбуваються в Україні останнім часом. В тому числі і в таких важливих сферах, як свобода слова. Я не виключаю, що забезпечення фундаментального права громадянина чи журналіста вільно висловлювати свою позицію через засоби масової інформації може наткнутися на певні перешкоди в окремих мас-медіа. Але я хочу з повною відповідальністю заявити, що держава жодним чином не причетна до таких випадків. Тут йдеться швидше про конфлікти інтересів в бізнес-середовищі власників ЗМІ, які опозиційні сили намагаються представити міжнародному співтовариству як спроби обмежити свободу слова в Україні. Ми відкриті для будь-якої громадської чи іншої організації, яка захоче вивчити стан справ із збереженням свободи слова в нашій державі, і це є свідченням того, що нам тут нічого приховувати. Зі свого боку як Гарант Конституції я зроблю усе можливе, щоб не допустити найменших проявів тиску на медіа, з чийого боку вони не чинилися б”.

У своєму першому виступі Янукович сказав на тему медіа і свободи слова більше, ніж Ющенко в усіх своїх “незалежнісних” промовах разом узятих. Він відкрито заяив про те, що проблеми у медійній сфері в Україні є, і вчинив відчайдушну спробу перевести стрілки з влади на власників ЗМІ і опозицію. Інакше кажучи, Янукович, висловлюючись молодіжним сленгом, попалився.

Зрозуміло, що Янукович каже неправду або напівправду — влада якщо не причетна до цензури і тиску безпосередньо, то є зацікавленою в них і стимулює їх своїм мовчазним схваленням. Як я вже неодноразово писав, для згортання цих процесів Януковичу чи керівникові його канцелярії було б достатньо зробити кілька дзвінків: “Валера, хватит”, “Витя, хватит”, “Игорь, хватит”, “Ринат, хватит”:) Ну, або щось у цьому роді.

Проблеми — значно менші за масштабом, аніж теперішні, але таки чималенькі, — із свободою слова, тиском на медіа, відносинами між владою і ЗМІ, чесністю медіа, замовними матеріалами, прозорістю медіавласності, — були протягом помаранчевої п'ятирічки практично весь час. Ющенко не заїкнувся про них у промовах до Дня Незалежності, характеризуючи ситуацію в Україні, ані словом — навіть тоді, коли це було б вигідно йому у позиційній війні з Януковичем і Тимошенко.

Я думаю, Ющенко або не знав про ці проблеми (бо його вікном в українське життя були “аналітичні записки”, з яких вичищалось те, що видавалось помічникам і вірам іванівнам “дрібницями”), або вважав це нісенітницею — в Україні-мрії, Україні Після Помаранчевої Революції ніяких проблем із ЗМІ не може бути за визначенням. Як пам'ятаємо, реакцією Ющенка тоді, коли журналістам таки вдавалось докричатись до нього із своїми претензіями (випадків було небагато), зводилась до “та як ви смієте, я ж дав вам свободу слова”...

Ну що, не могли Янукович і його спічрайтери просто не включати в промову цей пасаж, не говорити про проблему, в цілому далеку від широкого загалу, про проблему, існування якої сам Янукович періодично (це вже схоже на мантру) заперечує? Теоретично — ще й як могли б. Адже не говорить Янукович, наприклад, про ескалацію міліцейського свавілля. Або про ситуацію в Міністерстві охорони здоров'я. Або про “конфлікт інтересів” Хорошковського. Нема чого псувати народові свято. У Ющенка були свої фішки — історичні і націонал-патріотичні, у Януковича вистачило б своїх — про дабробут, паразуміння з Расією, дастойний ривень, і взагалі, як казав свого часу Кучма, “Україні патрибні лики”.

Та все ж президент цієї теми в своєму виступі не оминув. Я бачу в цьому добрий знак.

Зміст сказаного не має значення — Янукович уже давно не зворушливий недорікуватий опозиціонер із шахтарської глибинки, а чинна влада, а чинній владі наш народ цілком резонно не довіряє. Навпаки, багато хто, почувши, що влада до чогось там не причетна, зрозуміє, що таки-да причетна.

Разом із тим, із слів Януковича можна зрозуміти, що влада, по-перше, чудово усвідомлює ситуацію, що склалась у сфері медіа, і оцінює її абсолютно адекватно (зі свого, звісно, боку) — себто не є “жертвою” дезінформації. А отже, розуміє і свою відповідальність за те, що новини хором співають йому осанну і алілую, приховуючи при цьому важливі, але невигідні владі події. По-друге, міжнародний розголос і увага зарубіжних організацій дратує і лякає владу ще більше, ніж можна було уявити.

Янукович, отже, поки що виглядає менш непробивним, ніж його зациклений на собі та своїй вирішальній ролі в українській історії попередник. Якщо такими невеликими зусиллями нам удалося змусити його підгірчити солодку кашу святкової промови “ложкою дьогтю” на тему проблем із свободою слова, значить, є сенс працювати далі.

Отар ДОВЖЕНКО