Неспокійні часи: 2012-й обіцяє стати не менш доленосним за попередній

Новий рік може стати незвично важким для багатьох місць на земній кулі. Європа, не оклигавши ще від кризи в єврозоні, опинилася перед загрозою застою в економіці та чвар у політиці. Для великої частини арабського світу обіцяна весна перетворилася на зиму, і після минулорічних заворушень незрозуміло, чи можливе все-таки встановлення демократії в Єгипті, Лівії або ж Ємені. У Росії недавні масові демонстрації проти фальсифікацій парламентських виборів триватимуть, очевидно, до березневих президентських, коли Владімір Путін спробує повернутися на пост очільника держави. А в Сполучених Штатах вибори глави Білого дому в листопаді обіцяють довгі місяці неспокою: республіканці шукатимуть достойного кандидата, а країна намагатиметься уникнути рецесії в економіці.

Заклопотаний Захід

Це буде рік слабкого керівництва на Заході й нерішучої політики для урядів країн третього світу, які швидко розвиваються (як-от Індія), оскільки темпи розвитку там сповільнилися. Непевна ситуація в Східній Азії, що склалася після смерті північнокорейського вождя Кім Чен Іра та приходу до влади його молодого й недосвідченого сина, розбалансує ринки, що й так уже заразилися глобальною панікою. Протистояння між Іраном та країнами, що прагнуть не допустити розроблення ним ядерної зброї, особливо Ізраїлем і Сполученими Штатами, загостриться ще більша. А в гарячих точках на зразок Афганістану та Сомалі й зовсім примарними бачаться перспективи миру чи принаймні якихось варіантів гідного відступу для сил Заходу.

2012 року більша частина Євро­­пи буде заклопота­­на власними проблемами. Незважаючи на проведення дюжини самітів 2011-го, лідери 17 країн єврозони не змогли дійти переконливої згоди, що дало б змогу покінчити з ринковими спекуляціями й політичною непевністю. Країни, які потерпають від великих боргів та низьких темпів росту, особливо так звана група PIGS (англ. “свині”, але насправді PIIGS — акронім, утво­­рений початковими літерами англійських назв країн ЄС із найпроблемнішою економікою: Португалії, Італії, Ірландії, Греції та Іспанії. — Ред.), усе ще матимуть справу з високими відсотковими ставками, коли їм доведеться брати значні позики на міжнародних ринках. Можливо, в Італії буде більше довіри до нового прем’єра-технократа Маріо Монті, ніж до примхливого і скандального Сільвіо Берлусконі, але нові бюджети суворої економії швидше за все наражатимуться на дедалі більший спротив із боку профспілок та мільйонів виборців. Новий правоцентристський уряд Іспанії деякий час тішитиме­ться “медовим місяцем” і, можливо, проведе скорочення бюджетних видатків, але йому буде важко знизити високий рівень безробіття. Ірландія після короткого відновлення, схоже, знову вступає в рецесію. А перед Грецією постане майже екзистенційна проблема виплати величезних боргів. Цифри свідчать, що тягар, який ляже на кожну тамтешню сім’ю через скорочення заробітної плати й підвищення цін, дорівнюватиме тягареві репарацій за Версальським договором, який лежав на кожній німецькій сім’ї в 1920-ті. Чи зможуть Афіни уникнути величезних соціальних збурень? Чи зуміють вони залишитися в зоні євро, чи їх, зрештою, виключать? 2012 рік покаже.

Криза також завдасть тяжкого удару по ключових зв’язках між найбільшими гравцями Євросоюзу: Німеччиною, Франці­­єю та Великою Британією. Фра­н­­­­ко-німецька угода на останньо­­му саміті приховала збереження різких розбіжностей щодо ролі Європейського центробанку та майбутньої долі слабших південних членів єврозони. Париж не хоче коритися Берліну, тож президентові Саркозі, можливо, доведеться докласти більше зусиль у рік виборів для самоствердження в умовах утрати популярності всередині країни, ослаблення французьких банків і зростання рейтингу суперників-соціаліс­тів. Канцлер Німеччини Анґела Меркель теж відчує гнів виборців: багато німців звинувачують її в нерішучості, вони не бажають, аби Німеччина й надалі сплачувала борги слабших держав єврозони. Обидві країни незадоволені тим, що Лондон ветував зміни в договорі й не захотів узяти участі в жодному варіанті порятунку. Саму ж Британію її партнери по ЄС можуть дедалі більше усувати від ухвалення рішень, що призведе до її політичної ізоляції і підриватиме її економіку.

На сході Європи неспокій теж тільки наростатиме. Питання номер один — чи придушить Кремль протестний рух, який продовжує набирати обертів. Навряд чи ці виступи зможуть перешкодити Путіну повернутись у президентське крі­сло. Але вони здатні ослабити його владу або викликати спалах авторитарної реакції. “Російської весни” за арабським сценарієм не вийде, але перед РФ стоїть величезна проблема: подолання корупції та масового соціального незадоволення. Ізолювати інтернет-генерацію молодих росіян не вдасться, але офіційна Москва не знає, як протидіяти інтернет-лідерам протестного руху, таким як блогер Алєксєй Навальний. Очевидно, Путін піде на деякі тактичні поступки, звільнить кількох корумпованих міністрів і спробує зробити з Мєдвєдєва цапа-відбувайла, щоби потім усунути лідерів опозиції по одному й запровадити цензуру в інтернеті.

Авторитарні сусіди Росії теж матимуть проблеми з владою. Можливо, урядам середньоазійських країн і вдаватиметься придушити невдоволення молодшого покоління настільки, наскільки економіка буде на підйомі. Але будь-який щонайменший інцидент може спричинити сутички на етнічному й політичному ґрунті, особливо у нестабільних Киргизстані й Узбекистані. У Білорусі Аляксандр Лукашенка може якось пережити кампанію, розв’язану проти нього Заходом, поки матиме підтримку Кремля. Але він негайно вдасться до репресій, тільки-но протестний рух вихлюпнеться на вулиці Мінська. Що ж до України, яка постійно змінює вектори зовнішньої політики залежно від фракцій та регіональних інтересів, то їй буде важко триматися на рівновіддаленій дистанції і від Росії, і від Західної Європи, особливо якщо знову загостряться внутрішньополітичні протистояння.

Сполучені Штати теж будуть заклопотані власними виборами, і це заважатиме президентові Обамі успішно вирішувати проблеми за кордоном (особливо у мирному процесі на Близькому Сході та в Афганістані), а також мати справу з Іраном, Північною Кореєю і Китаєм, який нині почуваєтся на рідкість самовпевнено. Для всього Близького Сходу вирішальне значення матиме результат протестів у Сирії. Швидше за все, там триватиме кровопролиття: дискредитований режим Асада вдаватиметься до чимдалі відчайдушніших заходів для придушення опозиції. Але неспокій наростатиме: Вільна сирійська армія, до якої ввійшли дезертири з урядових сил, почне застосовувати зброю для протидії репресіям.

Непевна Азія

Як довго зможе протриматися режим Асада, залежатиме від двох чинників. Перший — позиція Туреччини. Якщо Дамаск даватиме притулок бойовикам із Курдської робітничої партії (КРП) або якось їх заохочуватиме, Анкара без вагань переведе свої війська через кордон. У будь-якому разі вона може погрожувати застосуванням сили, якщо громадянська війна в Сирії змусить тисячі біженців шукати притулку по інший бік кордону. Другий чинник — режим Башара Асада довго не протягне, якщо його перестане підтримувати Іран.

Скрізь в арабському світі надії на демократію стикатимуться з труднощами економічного й політичного характеру. Незграбний воєнний режим у Єгипті може й надалі придушувати виступи протесту на площі Тахрір, але, напевне, він незабаром поступиться цивільному уряду на чолі з “Братами-мусульманами”, який дозволить пізніше — цього ж таки року — провести президентські вибори. Очевидно, виграє кандидат із ісламістів, щó навряд чи порадує Вашингтон. У Лівії триватимуть напруження і протистояння між різними племінними угрупованнями, і лише потім може настати період стабільності. А в Іраку ситуація погіршиться: екстремісти спробують розпочати громадянську війну, використовуючи теракти смертників (причому як сунніти, так і шиїти). Саудівська Аравія та інші багаті країни Перської затоки можуть уникнути заворушень, але неспокій у сусідів триматиме в напруженні і їх.

Весь арабський світ, а також Ізраїль і Америка дедалі більше перейматимуться Іраном. Бо ротьба за владу в Тегерані між президентом Махмудом Ахмадінежадом і аятолою Хаменеї посилиться: республіканська гвардія, підпорядкована останньому — “верховному духовному лідерові”, — не допустить жодних спроб обмежити свою владу й контрольовані нею багатства. Обидві сторони можуть спробувати викликати міжнародну кризу, щоб відвернути увагу і придушити опозицію. Триватиме таємне шкідництво Ізраїлю на іранських ядерних об’єктах. Досі невідомо, чи може Америка відвернути відкритий військовий удар із боку Ізраїлю, чи здатен президент Обама санкціонувати такий хід, щоб завоювати голоси американських виборців у перебігу своєї кампанії. Якщо він це зробить, то по всьому мусульманському світі може прокотитися хвиля реакції, яка призведе до вибуху антизахідного тероризму.

Продовження світової економічної кризи 2012 року позначиться й на країнах, що раніше не відчували на собі впливу труднощів, через які проходить Захід, особливо на Індії та Китаї. Очікується різке сповільнення зростання економіки КНР; Пекін намагатиметься стимулювати внутрішнє споживання, щоб перекрити падіння експорту. Індія теж почне гальмувати, переважно через побоювання закордонних партнерів щодо нездатності слабкого уряду, очолюваного партією “Індійський національний конгрес”, подолати корупцію, а через свою неспроможність перейти до економічних реформ, украй потрібних для підтримки високих темпів зростання. Тож 2012-й може стати для Делі роком утрачених можливостей.

Непевні настрої продовжуватимуть панувати в Азії: почасти бо нова влада Північної Кореї може виявитися нестабільною, а почасти через відсутність ознак того, що Японія, колишній рушій розвитку азійської економіки, зможе одужати після довготривалого політичного й економічного паралічу.

Украй нестабільним залишатиметься Пакистан. Непопулярний і дискредитований президент Асіф Алі Зардарі буде, ймовірно, скинутий із посади або внаслідок військового державного перевороту, або через масові народні виступи під проводом Імрана Хана, колишньої зірки крикету.

Дрібка оптимізму

Можливо, найбільш оптимістичні прогнози на 2012 рік будуть для Африки. По всьому континенту вщухатимуть війни та чвари; в Сомалі з’явиться надія, що уряд візьме гору над ісламістами з “Аль-Шабаб”; у багатьох державах економіка різко набиратиме обертів. Деякі країни, як-от Гана й Мозамбік, вже досягли непоганих показників, а кілька інших теж значно покращать рівень життя. У Південній Африці політичні проблеми, викликані протистоянням між президентом Джейкобом Зумою і радикалами з-поміж членів владної партії “Африканський національний конгрес”, можуть дещо відлякати інвесторів із-за кордону, але широкі народні заворушення малоймовірні. А для Зімбабве період лихоліття ще триватиме. Президент Роберт Муґабе, якого дедалі більше покидають сили, оточив себе поплічниками, які маніпулюють ним і вже глибоко окопались у владі, і вони нізащо не допустять повстання проти свого лідера.

У деяких країнах світу, втім, спостерігатимуться стабільне зростання й нормальна демократична політика. По всій Латинській Америці не буде криз, які підірвали б політичну стабільність. Бразилія прагне продовжувати курс на зростання, а президент Аргентини Крістіна Кіршнер, схоже, впевнена в широкій підтримці після того, як її було переобрано на наступний термін. Якщо лідер Венесуели Уґо Чавес помре від раку або на Кубі піде з життя Рауль Кастро, ці країни можуть стати на шлях швидкої лібералізації. Єдиною темною плямою залишатиметься Мексика, де криваві війни наркобаронів уже забрали багато людських життів, викликали масові кровопролиття й небезпечне розчарування демократичною політикою.

Окрім політичних і економічних змін, 2012 року багато що може залежати від того, чи не завдадуть значних збитків природні катастрофи, чи не постраждає світ від посух та голоду, чи буде клімат на земній кулі сприятливим, і від того, наскільки успішно держави світу зможуть лібералізувати торгівлю, боротися зі злиднями, обмежувати демографічні вибухи на таких нестабільних територіях, як Пакистан, і співпрацювати в боротьбі проти наркоторгівлі та міжнародної злочинності. З’явиться небагато нових облич. Повторно оберуть Обаму й Путіна, Саркозі може обігнати своїх суперників-соціалістів. У Британії Девід Кемерон почуватиметься безпечно на своїй посаді, і навіть якщо Японія ще раз поміняє прем’єр-міністра, це ніяк не відобразиться на решті світу.

2011-й був роком доленосних подій; 2012-й обіцяє стати не менш важливим.

Майкл БІНІОН