(Не)доторканний. У чому ГПУ звинувачує Новинського

Про саме подання в оточенні генпрокурора Луценка почали говорити ще з початку вересня, раз-по-раз відкладаючи дату його передачі в Раду. Але 4 листопада, коли Новинський полетів з України, цей документ нарешті з'явився у парламенті.

Як УП вже писала раніше, ГПУ звинувачує “православного олігарха” у тому, що він начебто допомагав Віктору Януковичу у 2013 році здійснити спробу фактично перевороту в Українській православній церкві (Московського патріархату).

Позиції потерпілого у цій справі митрополита Олександра (Драбинко) та самого Новинського уже були детально представлені на сторінках УП. Версія ж і трактування Генпрокуратури до останнього часу залишались невідомими через таємницю слідства.

Подання на притягнення до відповідальності нарешті прочинило завісу. Звертаючись до депутатів з проханням зняти недоторканність зі свого колеги, Юрій Луценко мусив викласти версію слідства і надати хоч описово докази, на які вона спирається.

У розпорядженні УП опинився повний текст подання генпрокурора. Тож ми пропонуємо читачам ознайомитись з версією слідства у “церковній справі” Новинського.

Операція “Наступник”

Новинський проходить у справі, яку відкрито ще 21 травня 2014 року за частиною 2 статті 146 ККУ (незаконне позбавлення волі або викрадення людини за попередньою змовою групою осіб) та частиною 1 статті 365 (перевищення влади або службових повноважень).

Фактично мова іде про нібито спробу Віктора Януковича з допомогою “сімейних” силовиків змусити нині покійного митрополита Володимира (Сабодана) зректися престолу і посадити на це місце “свою” людину.

Спосіб для цього обрали простий і дієвий — ізолювати найближчу до митрополита особу, яка єдина мала право відповідати за його лікування. Такою людиною був особистий секретар Володимира митрополит Олександр (Драбинко).

Мовою слідчих це звучить так: “Янукович у період з червня 2013 року по лютий 2014 року.., діяв у власних інтересах, намагався створити умови для узурпації влади (у тому числі призначення на вищі церковні посади лояльних до нього людей), зокрема шляхом здійснення тиску на Митрополита Київського і всієї України Володимра (Сабодана) у спосіб незаконного позбавлення мови Драбинка О.М.”

Для узурпації влади, йдеться у поданні, Янукович призначав людей із найближчого оточення “неофіційними керівниками” (”смотрящими”, “відповідальними”) за діяльністю органів держвлади, правоохоронними, судовими органами, а також церквою, у зв'язку з тим, що остання була досить впливовим інструментом на електоральні настрої українського суспільства”.

Саме таким “смотрящим” за церквою, за версією ГПУ, Янукович і призначив Новинського.

Але світська людина все одно не могла забезпечити реалізацію всіх завдань Януковича у церкві. Тому він вирішив посадити на київську митрополичу кафедру лояльного до себе єпископа Антонія (Паканича).

Слідчі стверджують, що знайомство Януковича і Антонія “відбулося у 2012 році під час їх паломництва на Новий Афон, одним зі спонсорів якого був Новинський”.

Антоній, начебто, мав бути більш зговірливим у питанні участі церкви в агітації за Януковича, на відміну від Володимира, який “жорстко дотримувався позиції, що священнослужителі не повинні брати участь у виборчих процесах”.

У ГПУ стверджують, що для втілення своєї ідеї Янукович дав команду своєму главі МВС Віталію Захарченку назбирати компромату на близьких до Володимира людей. До цього процесу була залучена й Служба безпеки: третій відділ управління “Н” вивчав настрої єпископату УПЦ МП на предмет того, які шанси в Антонія замінити Володимира.

Операція “Ізоляція”

Пошук компромату завершився дуже швидко. 14 червня 2013 року в Україні прогримів скандал із “викраденням монашок”, який пізніше отримає назву “справа Бута”.

В цій історії митрополит Олександр (Драбинко) проходив у якості свідка. Начебто саме до нього приїхали в Лавру згадані монашки, які потім на три дні зникли.

У поданні ГПУ на Новинського йдеться, що 17 червня Захарченко вирішив скористатися із цієї ситуації і притиснути Драбинка. Від цього моменту у справі з'являється начальник київської міліції Валерій Коряк.

Під час зустрічі із митрополитом Олександром глава МВС погрозами і залякуваннями начебто “змусив Драбинка написати заяву про застосування до нього заходів безпеки.., а також заяву у формі з'явлення з зізнанням”.

Фактично, ставлячи підпис під заявою про охорону, Драбинко прирік себе на 179 днів ізоляції під конвоєм “Грифону”.

Спершу, за вказівкою Коряка, Митрополита Олександра закрили на три дні разом з охороною в престижному готелі “Опера” в центрі Києва.

Після цього його перевезли на 10 днів у заміський комплекс “Гранд Адмірал Клуб” в Ірпені. А з 30 червня аж по 13 грудня 2013 року Драбинка утримували у Банному дворі “Вишгород” під Києвом.

При цьому, уже з липня постанови про продовження “охорони” приймались слідчим уже без самого митрополита Олександра.

І хоч на перший погляд, життя у престижних комплексах мало схоже на викрадення, але умови утримання там були досить жорсткими. Крім того, що Драбинка позбавили усіх засобів зв'язку із зовнішнім світом, на нього постійно чинили тиск, щоб він “вмовив” Володимира піти на спочинок.

За даними ГПУ, Драбинка мінімум чотири рази привозили в Київ на “бесіди” із Захаренком.

Крім того, 5 вересня 2013 року за ініціативою митрополита Володимира відбулась зустріч на Банковій. Слідчі стверджують, що ній були присутні сам Володимир, Янукович і Вадим Новинський.

Того ж дня уже ввечері відбулась інша зустріч у заміській резиденції Володимира, куди привезли і Драбинка. Слідчі твердять, що саме тоді “Янукович поклав відповідальність за подальше незаконне утримання Драбинка на Новинського, з чим останній погодився”.

Наступного дня, 6 вересня, у Києво-Печерській Лаврі начебто відбулась ще одна зустріч, де Новинський і митрополит Антоній заявили, що Володимир має піти на спокій, а Драбинко — виїхати з країни.

Слідчі ГПУ твердять, що з цього часу саме Новинський вирішував питання про пересування, можливість брати участь у богослужіннях чи ізоляцію митрополита Олександра. Депутат начебто особисто в телефонному режимі давав інструкції Коряку, який доносив їх до безпосередніх “охоронців” Драбинка.

Базуючись на цьому, ГПУ кваліфікувало звинувачення Новинського частиною 5 статті 27 (пособництво), частиною 2 статті 146 (позбавлення волі) та частиною 1 статті 365 (перевищення повноважень).

Докази

До останнього часу було незрозуміло, які докази має Генпрокуратура проти Новинського, окрім свідчень самого Драбинка.

У поданні Луценка в Раду йдеться, що усі вказані в ньому факти “підтверджуються показаннями потерпілого, свідків, фактами телефонних зв'язків, а також самим Новинським, який намагається їх тлумачити на свій розсуд”.

Щоправда, у спілкуванні з УП 7 листопада Новинський різко спростував свою вину, назвавши справу абсолютно брехливою.

Повну свою позицію щодо подання ГПУ депутат пообіцяв оприлюднити найближчим часом.

Які саме “телефонні зв'язки” є у розпорядженні слідчих, із подання не зрозуміло. Однак у ньому подано вичерпний список свідків, чиї свідчення начебто доводять і сам факт спроби церковного перевороту, і участь у ньому Новинського.

Текстів протоколів допитів свідків до подання не додано. Але базуючись на них, у Луценка стверджують, що “є підстави вважати, що Новинський Вадим Владиславович вчинив кримінальне правопорушення.., за який встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років”.

Як розповів УП сам Новинський, він разом із юристами готує письмову відповідь на подання Луценка.

Згідно з регламентом Ради, у депутата є п'ять робочих днів, щоб надати свої пояснення на звинувачення ГПУ. Тож уже наприкінці тижня стане зрозуміло, яку лінію захисту у “церковній справі” обере Новинський.

Саме ж голосування за зняття із нього недоторканності, за даними УП, може відбутись уже наступного пленарного тижня. Як переконують співрозмовники у фракціях коаліції, голоси за це в Раді знайдуться з легкістю. До того ж, мова про затримання чи арешт не йде.

Але це голосування, якщо й буде успішним, не стане перемогою Луценка. Навпаки, найважче для ГПУ тільки почнеться.

Слідчим і прокурорам доведеться довести в суді, що їхня версія, яка майже ідентична з показами одного з учасників справи, базується не лише на словах “Янукович”, “узурпація”, “смотрящий”…

У справах Онищенка, Клюєва, Мельничука чи Мосійчука, які починались досить гучно, слова прокурорів звучали теж дуже впевнено.

Роман РОМАНЮК