Наступ, а не відступ

Великі кризи можуть призводити до значних політичних збурень. Згадайте світову економічну кризу початку 1930-х років і її наслідки: піднесення ідеології фашизму в Європі та “новий курс” в Америці. Прикметною ж рисою фінансової кризи 2008 року є порівняно помірні наслідки.

Вона допомогла зміцнити позиції лівих і правих протестних політсил, однак останні здобули владу лише в Греції. Найбільшою політичною зміною в результаті тієї кризи стало запровадження кількісного пом’якшення — це технічна зміна, яка майже не викликає обурення громадськості.

Така інертність розчаровує лівих, бо 2008 рік, на їхню думку, мав би пророкувати крах капіталізму. Хтось, зокрема автор нової книжки “Посткапіталізм” Пол Мейсон, досі плекає таку надію. Теоретики на кшталт нього вважають, що “спільна економіка”, за якої пряма власність товарів втрачає актуальність (приклад — спільноти, де учасники разом подорожують на чиємусь авто чи безплатно обмінюються меблями, що були у використанні), свідчить про неминучий крах капіталізму. Джеремі Ріфкін у своїй книжці “Суспільство нульових граничних витрат” говорить про “інтернет речей, кооперативні громади і занепад капіталізму”.

Проте, якщо розуміти капіталізм як взаємодію індивідів із ринковою економікою, то ця система не занепадає, а розвивається. Сайти нової економіки на кшталт Airbnb і Etsy дають людям змогу заробляти гроші по-новому: здавати власне помешкання на час відпустки або власноруч продавати художні та ремісничі вироби. У минулому домовласникам часто було проблемно шукати квартирантів, а майстрам-аматорам — покупців. Тепер сайти, де зібрана інформація і про тих, і про інших, значно полегшують це завдання.

Щоправда, деякі з цих нових сайтів підточують наявні моделі бізнесу подібно до того, як обмін файлами завдає збитків компаніям, що продають музику. Проте, зважаючи на вартість акцій таких новачків, інвестори сподіваються, що більшість із них зрештою стануть прибутковими. Компанія Google, приміром, створювалася як безплатний пошуковик в інтернеті, але знайшла спосіб монетизувати свої масштаби контакту з користувачами. Перехід від економіки фізичних товарів до економіки програмного забезпечення та інтелектуального продукту, здається, дає змогу заробляти на капіталі більше, ніж раніше. Масове користування інтернетом триває лише два десятки років, а корпоративні прибутки, якщо рахувати у відношенні до ВВП США, вже наближаються до високого повоєнного рівня.

Зробивши інформацію доступнішою, інтернет знищує деякі моделі бізнесу. Але не всі. Паралельно з’являться нові, а люди завжди бажатимуть платити за статусні товари: розкішні годинники, швидкісні авто чи одяг від модних фірм. Вони можуть слухати музику задарма, проте дорого платитимуть за можливість послухати живий виступ рок-гуртів.

Ще одним наслідком нової економіки є відмирання давнього уявлення про працю протягом усього життя на одному місці. Більшість людей тепер віддаватимуть перевагу “набору кар’єр”, переходячи від одного працедавця до іншого, ба навіть із однієї галузі в іншу відповідно до змін економіки. Відтак їм із віком доведеться не лише опановувати нові професії, а й стежити за розвитком економіки у пошуках нових можливостей.

Значно більше людей, напевне, будуть самозайнятими та надаватимуть широкий діапазон послуг. У певному розумінні вони стануть ремісниками, а не найманими робітниками. За діяльність на кшталт продажу, маркетингу й бухгалтерського обліку (раніше цими функціями опікувалися фахові колеги) відповідатимуть самі. Ці нові робітники будуть більш, а не менш чутливі до ринкової економіки, ніж типовий офісний нероба.

А ще є пенсії. Два десятиріччя тому багато хто міг собі жити з патерналістської системи, за якої компанії забезпечували робітникам пенсійний дохід на рівні, прив’язаному до їхньої останньої зарплати. А нові робітники приватного сектору просто накопичують заощадження, які потім мають витрачати оптимально, щоб коштів вистачило на пенсійні роки.

У Британії ці заощадження зазвичай перетворювалися на ануїтет — гарантований регулярно виплачуваний довічний прибуток. То була одна із патерналістських систем. Натомість тепер британці повинні розраховувати, скільки, ймовірно, проживуть після виходу на пенсію, скільки витратять протягом двох десятків років, а то й довшого періоду на пенсії, і при цьому брати до уваги інфляцію, вирішувати, куди інвестувати свої активи, оцінювати переваги конкурентних посередників і враховувати розмір їхньої комісії. Усе це може збити з пантелику навіть найкмітливішого інвестиційного менеджера. Отже, людям знову-таки доведеться ще чутливіше реагувати на найменші нюанси ринків, ніж раніше.

Цілком може статися, що цей процес підштовх­не робітників у бік лівих поглядів і вони вимагатимуть більшого захисту держави від циклічності економіки. А може й інакше. Піонери нової економіки можуть бути лібералами в соціальних питаннях, проте їхні економічні погляди матимуть праволібертаріанський нахил. Люди, що продають щось через eBay або здають свої помешкання через спеціальні сайти, теж капіталісти, хоча, можливо, не вважають себе такими. І вони аж ніяк не схвалюють посилення державного регулювання чи підвищення податків на свої заробітки.

The Economist