Наслідки варварської війни Росії проти України — наша спільна європейська біда

Розв’язаною проти нас війною Росія власноруч зруйнувала міф, що Європа не зможе жити без її енергоносіїв. Україна подала приклад, із самого початку повномасштабного військового вторгнення від’єднавшись від енергосистеми агресора. Під нескінченими прицільними обстрілами ворога ми втримуємо роботу енергетичного сектору.Саме нечувані жахіття, скоєні російською армією, — масові вбивства мирних українців, тортури, знущання над дітьми, знищення наших міст і сіл — змусили європейських політиків подивитися правді в очі: мілітаристський монстр зі своєю машиною пропаганди, брехні і насильства, із зневагою всіх моральних і правових норм зміцнів на грошах, сплачених за російські вугілля, нафту і газ, частка яких в енергетичному балансі окремих країн ЄС донедавна досягала 70%.

Це також породжувало політичну залежність цих країн від путінського режиму через корупційні схеми, коли європейські лідери без жодних докорів сумління пересаджувалися з високих і поважних урядових посад у крісла членів наглядових рад російських енергокомпаній.

Ми надто дорого платимо за прозріння Європи, яка таки наважується зіскочити з нафтогазової голки російських трубопроводів.

Зміниться і українська модель енергетики в новій інфраструктурі.

За офіційними даними, пошкоджено майже два десятки енергоблоків теплових електростанцій, втрачено 75% потужності ТЕС, 33% блокових ТЕЦ і 44% атомної генерації. Захоплену найбільшу в Європі Запорізьку атомну електростанцію агресор зробив предметом шантажу і погроз усьому світові ядерним колапсом.

Проте Україна залишає в силі взяті раніше міжнародні зобов’язання з декарбонізації вироблення теплової й електроенергії. Хоча сьогодні виглядає фантастичним — зменшити до 2030 року на 65% викиди парникових газів за рахунок екологічно чистих джерел енергії.

Зараз неможливо порахувати наші втрати “зеленої” енергетики. Більша частина сонячних і вітрових установок розташовані на території південних областей — Херсонської, Одеської, Миколаївської, де наші Збройні сили ведуть із ворогом важкі бої. А також у тимчасово окупованих Донецькій, Луганській областях і Криму.

Нагадаю, що до війни ми активно розбудовували відновлювані джерела енергії. Безвуглецева генерація разом з електроенергією атомних станцій становила в Україні 70% у загальному енергетичному балансі. Це дуже високий показник навіть порівняно з деякими європейськими країнами.У невимовно важких умовах військового протистояння ми продовжуємо рухатися “зеленим переходом” — відмовою від викопних видів палива на користь генерації на атомі і відновлюваних ресурсах, включаючи “зелений” водень. Кліматично нейтральна енергетика надалі становитиме основу нашої оновленої енергетичної системи. Звісно, здебільшого ми відбудовуватимемо її вже після перемоги. Втім, уже цього року Міненерго планує ввести в експлуатацію до 500 МВт таких потужностей.

Екологічна безпека енергетичного сектору, як і раніше, серед наших головних пріоритетів.

Проте на цьому шляху наша країна потребує допомоги міжнародного співтовариства. Екологічні наслідки варварської війни Росії проти українського народу — це наша спільна біда.

Глобальні виклики постали не тільки перед Україною. Масові обстріли російськими окупантами української енергетичної інфраструктури призводять до масштабних руйнувань, пожеж і великої кількості викидів парникових газів.

Величезні обсяги метану потрапили в атмосферу після підриву російськими агресорами магістральних газопроводів у Харкові, тимчасово окупованому місті Лутугине Луганської області.

Сотні тонн продуктів згорання потрапили в довкілля після руйнівного обстрілу Кременчуцького нафтопереробного заводу і складів пально-мастильних матеріалів. Пошкоджено потужності Одеського і Лисичанського НПЗ.

В Україні загалом понад 20 тисяч промислових об’єктів і три тисячі складів, на яких зберігаються високотоксичні відходи. І саме вони стають мішенню для агресора.

Ми ще не знаємо справжніх масштабів техногенних катастроф, спричинених військовою агресією Росії. Конкретні дані відсутні через неможливість доступу на окуповані території, де тривають бойові дії. Зрозуміло одне: екологічні наслідки цієї варварської війни торкнуться і довгостроково вплинуть на всю європейську екосистему. Небезпечні речовини не знають кордонів, переносяться на тисячі кілометрів і осідають на території інших держав.

Україна вкотре наголошує, що весь цивілізований світ повинен повстати проти екоциду Росії, зробити все можливе для якнайшвидшої перемоги над агресором із припиненням його не лише воєнних, а й екологічних злочинів.

Ми вже маємо успішний досвід розв’язання надскладних екологічних проблем, коли завдяки науковій, політичній солідарності світової спільноти вдалося уникнути катастрофи планетарного масштабу, яку могла спричинити 2010 року одна з найбільших техногенних аварій в історії людства — вибух нафтогазовидобувної платформи в Мексиканській затоці. За 152 дні в затоку витекло п’ять мільйонів барелів нафти з жахливими наслідками для довкілля.

Війна Росії проти України так само несе екологічну загрозу всьому людству з високими ризиками невиконання поставлених кліматичних цілей. Адже глобальна кліматична стратегія ООН передбачає, що до 2050 року необхідно повністю припинити викиди парникових газів.

Зусилля дослідницьких центрів та університетів Європи необхідно об’єднати на вирішення проблем нафтогазової енергетики і подолання наслідків російського екоциду, а також для реалізації ухвал конференцій ООН зі зміни клімату.

Україна тримає енергетичний фронт. Разом із героїчним збройним спротивом наших військових це ще одна лінія боротьби з агресором за світові цивілізаційні цінності.

Ми віримо в наші Збройні сили, в нашу Перемогу. Ми вдячні світовій спільноті за підтримку, яка наближає розгром путінської Росії. Ми також сподіваємося на допомогу у післявоєнному відродженні України, відбудові її енергетичного сектору й очищенні довкілля всього Європейського континенту від наслідків цієї війни.