А що ви, власне, розумієте під перезавантаженням? І чому ви впевнені, що більшість населення справді хоче правової держави, а не просто замінити злих начальників на добрих?
- Це “життя по-новому”.
Визнання, що всі ми жили у патологічній системі, до якої мусили тою чи тою мірою достосовуватись і в якій тою чи тою мірою доводилося щось порушувати. Але тепер ось підводимо грубу риску і починаємо з чистого аркуша. Граєм по-чесному, так би мовити.
Всі отримують умовну амністію, яка, зрозуміло, скасовується в разі нового порушення. Гадаю, більшість суспільства погодилась би з таким новим суспільним договором. Бо всім хотілося б жити у правовій державі, де все за законом, де не дають хабарів і не вимагають. Але для кожного договору потрібен ґарант. І цей ґарант мусить мати бездоганний авторитет. Щоб подати суспільству відповідний сигнал. І особистий приклад.
- І хто це мав би зробити? Яку ви бачите альтернативу сьогоднішній владі?
— Я б не хотів передчасно починати передвиборчу агітацію. Але вважати, що в сорокамільйонній країні “немає альтернативи” — це або наївність, або ж лицемірна хитрість. Досвід усіх посткомуністичних країн показує, що для радикального перезавантаження системи потрібні люди з-поза її меж. Не може барон Мюнхґавзен витягнути сам себе із багна за волосся. Тут річ не лише у бажанні чи вмінні. А й у системних чинниках. Кожен політик має оточення, яке формує його мислення й поведінку. Формує команду. Формує політику.
Найбільша проблема всіх реформаторів, а надто тих, які хотіли б подолати корупцію, — це зайняти рішучу, непримиренну позицію щодо свого власного середовища.
Щодо найближчих друзів і родичів. Жодних поблажок — нікому і ні за яких обставин. Щоб не було навіть найменшого натяку, найменшої підозри на кумівство чи корупцію. Наш теперішній президент це чудово окреслив на початку своєї кар'єри: “Жити по-новому”. Але ж таке життя слід починати з себе. Бо тільки тоді є шанс, що люди повірять. І теж спробують жити по-новому. Принаймні, у владців з'являться тоді не лише юридичні, а й моральні підстави цього вимагати. Натомість що можна вимагати від пересічних громадян, коли депутати парламенту, не соромлячись, голосують чужими картками? І навіть не розуміють, що це абсолютне дикунство й наруга над правом, над етикою й над здоровим глуздом? Або — коли ламають через коліно закон, щоб тільки зробити прокурором президентського свояка? Якщо це життя “по-новому”, то чим воно відрізняється від життя “по-старому”?
Поки що всі наші президенти були вихідцями зі старої системи і ні до чого доброго це не призвело. Тому я, звісно, волів би побачити на чолі країни когось зовсім стороннього. Кандидата, умовно кажучи, від громадянського суспільства, а не від прогнилого істеблішменту. Поки що всі три лідери соціологічних опитувань цим критеріям не відповідають. Тому варт уважніше приглянутись до наступної трійки. Чи навіть десятки. І подбати заздалегідь про консолідацію суспільства довкола одного такого, альтернативного щодо істеблішменту, кандидата.
- І як давно ви розчарувалися в чинному президенті?
— Та я ніколи особливо й не зачаровувався. Як і більшість співгромадян, я голосував за нього, розуміючи, що в умовах війни нам потрібно якомога скоріш обрати леґітимного президента. Ми не могли затягувати вибори ще на три тижні, маючи на Донбасі російські банди і стотисячну армію на кордоні.
Порошенко переміг як second best option — “другий найкращий варіант”.
Тому що “перший найкращий варіант” у кожного виборця свій, інакший, і досягти згоди було б важко. А ось “другий найкращий” виявився для всіх більш-менш однаково прийнятним. І Порошенко виявився справді найкращим, найпрофесійнішим президентом з усіх, які в нас досі були. Він зробив справді чимало доброго. Але парадокс полягає в тому, що й ситуація нині цілком інша, ніж у його попередників. Маємо нині непорівнянні виклики й непорівнянну ціну, заплачену за його президентство. А отже й вимоги сьогодні істотно інші. Я б дуже хотів помилятися, проте здається, що Порошенко зробив уже все, що міг. І вже навряд чи зробить те, що ще міг би і мусив би. Бо за всіма ознаками, і він, і його команда заклопотані нині куди дужче збереженням влади на наступні - Кажуть, якби Кравчук на початку 90-х наважився на ті реформи, які зробила Польща, то зараз ми б жили в іншій країні...
— Це “якби” передбачає не просто інші рішення політичного керівництва, воно також передбачає іншу якість суспільства. Рішення могли бути які завгодно, але суспільство було абсолютно неготове до незалежності, до вільного ринку, до ефективного самоврядування. На три четверті це було совєтське суспільство і очікувати від нього сприйняття реформ було нереально. Відповідно й еліта, яка була обрана до парламенту і керувала країною, теж відбивала стан такого суспільства і не могла поводитись так, як польська. Вона репрезентувала інше суспільство й іншу ментальність. Кравчук зробив майже все, що міг. Зважаючи на той час, стан суспільства і власні людські й професійні межі.
Можна, звісно, спекулювати про гіпотетичну перемогу Чорновола. Проте вона означала б лише, що в нас не українське суспільство, а польське. Або чеське. Котре заслужило на свого Валенсу і свого Гавела.
ми на свого Чорновола — не заслужили. І коли б навіть якийсь чарівник зробив його президентом, то він усе одно би нічого не вдіяв з нашим тогочасним суспільством, елітами, інституціями.
Отож ми й отримали Кравчука — саме те, на що заслуговували в той момент. Це жорстока формула, бо хтось заслуговував, може, кращого, а хтось гіршого, натомість усі отримали середньоарифметичне. Таку собі середню температуру по палаті.
За Кравчука не було істотних економічних реформ, вони почалися фактично за Кучми. І виявились досить специфічними. Кучма по суті створив олігархію. Найбільша проблема кучмівських непослідовних реформ полягала в тому, що вони не доводились до кінця, а гальмувалися в певній точці, найвигіднішій для тої чи тої корпоративної групи. Завершувати реформи, щоб від них мало вигоду все суспільство, не було потреби. Адже саме незавершеність, половинчатість ґарантувала олігархам і пов'язаним з ними службовцям максимальні зиски.
- Наприклад?
— Ринок землі, який у нас за 27 років так і не з'явився. Тобто він ніби й існує, але неформально, підживлюючи корупцію на всіх рівнях. І приносячи надприбутки аграрним баронам, які за безцінь жирують на нібито державній чи так званій пайовій землі. Звісно, з такими прибутками вони кістьми ляжуть, щоб земля ніколи не стала товаром. І пролобіюють мораторій на її продаж ще протягом 27 років.
- Але ж проти ринку землі не лише барони, а й представники громадянського суспільства, та й більшість населення, яке мало не в істерику впадає щойно почує про продаж землі...
— Від громадянського суспільства заперечень, даруйте, нема. Є застереження щодо прозорості, щодо правової бази, яку ніхто не квапиться розробляти. Але сама ідея — гіперактуальна. Інша річ — негромадянське суспільство, яке у нас справді значно чисельніше і значно піддатніше на пропаґандистські маніпуляції. Особливо коли вони накладаються на давні совєтські стереотипи — антизахідні, антипідприємницькі, антиприватновласицькі. Але ж минуло вже 27 років! І чи наші чільні політики або впливові мас-медіа бодай намагалися за цей час якось вплинути на громадську думку? Пояснити шахрайський характер так званого мораторію? Показати у цифрах, скільки ми, народ України, на цьому шахрайстві втрачаємо і скільки цілком конкретні аграрні тузи заробляють — цілком достатньо, між іншим щоб підгодовувати і медійну, і депутатську обслугу.“НДС” То невже ж за 27 років українське суспільство анітрохи не змінилося?
— Чому ж? Сьогодні ми маємо президентом не просто Кравчука, а Кравчука з англійською мовою. І це вже успіх! Якщо ж серйозніше, то сьогодні в Україні незрівнянно більше людей, здатних виконувати урядову роботу на доброму технократичному рівні. 27 років тому в багатьох галузях ми взагалі ми не мали мінімально підготовлених кадрів.
Головний польський реформатор Лєшек Бальцерович навчався у США, виїздив, як і чимало його колег, на престижні наукові конференції у Європі. Наші ж реформатори в найкращому разі навчались у Вищій партійній школі в Москві.
Галина ОСТАПОВЕЦ
Что скажете, Аноним?
[12:15 25 ноября]
[10:10 25 ноября]
[07:00 25 ноября]
21:00 25 ноября
16:00 25 ноября
14:30 25 ноября
14:00 25 ноября
13:30 25 ноября
12:30 25 ноября
12:00 25 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.