Металургія з портфелем замовлень

І саме металургія забезпечує третину національного ВВП та понад 40 відсотків валютних надходжень. Тому серед перших антикризових заходів, ужитих урядом для порятунку вітчизняної економіки, були конкретні дії задля збереження цієї стратегічної галузі. Так, ще наприкінці 2008 року Кабінет Міністрів, підприємства гірничо-металургійного комплексу та профспілки підписали Меморандум про порозуміння, згідно з яким для підприємств ГМК було знижено ціни на залізничні перевезення, коксівне вугілля та електроенергію. Ці та інші заходи дають змогу галузі поступово долати кризу й нарощувати виробництво.

Металургійна галузь Донеччини є базовою і для регіону, і для України в цілому. Її основні виробничі фонди оцінюються майже у 25 мільярдів гривень. Саме вона впродовж усіх років державної незалежності була головним наповнювачем держбюджету інвалютними надходженнями. Oскільки продукція нашої металургії була на 83-85 відсотків зорієнтована на закордонного споживача, то не важко уявити, що пережили донбасівські творці металу, коли тонна чавуну, сталі, прокату на світовому ринку подешевшала вдвічі. Саме тоді вони усвідомили: щоб бути конкурентоспроможними, потрібно вкладати кошти в оновлення виробництва.

Минулої осені маріупольські та інші металурги звернулися за допомогою до уряду, який її вчасно надав. Пільги на забезпечення підприємств енергоносіями, стабілізація залізничних тарифів на перевезення металургійної сировини і продукції, а також інші підтримуючі механізми дали змогу підприємствам ГМК утриматися на плаву. Металурги зі свого боку здійснили чимало удосконалень, що підвищило рівень рентабельності виробництва.

Фактично половину української сталі забезпечила саме Донеччина. Тоді як Дніпропетровщина дала 30 відсотків і по 12 відсотків луганчани та запоріжці. Майже ті самі пропорції стосуються виробництва чавуну та прокату.

А ще донецькі металурги забезпечили сорок відсотків обласного обсягу реалізації промислової продукції, що голова Донецької облради Анатолій Близнюк відзначив як перший здобуток у період, коли регіон починає виходити зі стану рецесії.

На металургійних заводах і комбінатах найбільшої області України нині працюють 130 тисяч трудівників. Хоч як було скрутно, але й на початку року і тепер вони одержували і одержують зарплату без затримок. Щомісяця темпи роботи підприємств прискорюються, хоча намітилася не зовсім прогресивна тенденція збільшення частки напівфабрикатів у загальній структурі нашого експорту.

Сьогодні металурги Донеччини щодоби виплавляють в середньому по 35 тисяч тонн чавуну. Це майже вдвічі більше, ніж було на початку року.

Як коментує начальник управління стратегії розвитку та координації роботи підприємств металургійного та хімічного комплексу Донецької обласної держадміністрації, кандидат технічних наук Віктор Кисіль, у липні порівняно з червнем виплавка чавуну збільшилася на 20 відсотків, сталі - на 17, прокату - на 15. Зросло й виробництво коксу. Тут відбулися деякі зміни в технології, можливо, вимушені: металурги фактично відмовилися від використання у доменному процесі дорогого природного газу. Це зумовило збільшення витрат коксу і позитивно вплинуло на роботу коксохіміків.

- Вважаю, що нинішнє збільшення обсягів виробництва визначається кон'юнктурою на зовнішньому ринку, - каже він.- Справа в тому, що Китай традиційно був великим споживачем продукції металургійного регіону, але він уже перетворився з імпортера в експортера металу. Йому не вистачає власної залізорудної бази, і він завозить сировину з Бразилії, Австралії, України.

Оскільки ціна на руду в 2008 році різко зросла, а Бразилія й Австралія не бажають робити жодних знижок, то Китай купує і ще купуватиме чавун в Україні.

Збільшення обсягів виробництва і споживання металу забезпечили підприємствам базової галузі портфель замовлень аж до жовтня. Вже у другому кварталі ціни на українські напівфабрикати зросли на 15-20 відсотків. Якщо у першому півріччі ціна заготовки становила 350-370 доларів за тонну, то зараз 400-410 доларів.

Для стабілізації роботи нашого металургійного комплексу треба розвивати внутрішній ринок і перш за все машинобудування, залізничний транспорт, систему житлово-комунального господарства, будівництво. Адже усе це, підсумував В. Кисіль, - потужні резерви нашого металургійного злету, який обов'язково відбудеться.