Металобрухт не в ГТС, а в голові

Але бувають й інші заяви, які навіть класифікувати важко.

Приміром, як заявив голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, якщо ГТС України не віддати Росії, то “через якийсь час ГТС України почнуть займатися не газовики, а збирачі металобрухту”.

Причинами такого кошмару, народженого партійною уявою Єфремова, він назвав будівництво Росією “Північного” і “Південного” потоків транзиту газу.

Між тим, що говорять факти? А вперті факти таки говорять, що цього року, незважаючи на введення в дію “Північного потоку”, транзит газу по території України зріс на 8%, до 95 млрд кубометрів газу за 11 місяців цього року.

Далі більше, проект “Південний потік”, який так жахає Олександра Єфремова, нині фактично перебуває в багатообіцяючій стадії переходу від занепаду до колапсу.

Як заявив міністр енергетики Росії Сергій Шматко, переговори Росії з ЄС щодо можливої зміни “Третього енергопакету” зайшли в глухий кут. За його словами, Єврокомісія відмовилася враховувати інтереси Росії. Євросоюз відмовив “Газпрому” в особливому правовому статусі для газопроводу “Південний потік”.

Крім того, Росія досі не домоглася згоди від Туреччини на проходження “Південного потоку” її економічною зоною. А нащо Туреччині давати таку згоду, якщо нині саме ця країна — монопольний претендент на роль вузла торгівлі газом і нафтою в регіоні.

Додайте сюди надзвичайно дорогу вартість “Південного потоку”, постійне зростання пропозиції дешевого скрапленого газу, розробки родовищ сланцевого газу та альтернативної енергетики, помножте це усе на нестримне бажання ЄС диверсифікувати джерела постачання і побачите очевидне — і не лише те що проект “Південний потік” спіткав колапс, а й більш вагому річ — українська ГТС стала для російського Газпрому завданням № 1, а правляча українська верхівка підіграє росіянам. І зараз навіть не важливо, роблять вони це через професійну непридатність, або змову з нашими російськими “партнерами”. Вони це роблять і це головне. Вони впевнено крокують до здачі стратегічного активу України — газотранспортної системи.

Але повернемось до Єфремова, адже його вустами влада озвучила, як саме будуть виправдовувати цей злочин. І “страхіття” “Північного потоку”, в купі з примарою “Південного потоку” — це, судячи з усього, аргумент перший.

Аргумент другий — катастрофічна зношеність української ГТС. Здогадуюсь, що Єфремов, говорячи про металобрухт, мав на увазі саме це. Безумовно, експлуатація зношує основні засоби і модернізація є вкрай необхідною. Але ГТС заробляє і може заробляти в рази більше, якщо вийти на адекватні ринкові умови, а не дотувати Газпром за рахунок пільгових ставок транзиту. Цих грошей цілком може вистачити і на поточний ремонт, і на суттєву модернізацію.

Тему зношеності та аварійності української ГТС Росія піднімає щоразу коли є необхідність дискредитувати надійність України, як партнера та збити ціну. І коли голова фракції правлячої в Україні Партії регіонів виступає бек-вокалістом Газпрому — це викликає навіть не запитання, а відразу. Перед тим, як лементувати про катастрофічний стан української ГТС та безальтернативність російських обіймів, Єфремову варто би було знати, що в Україні за останні роки була лише одна аварія на магістральному газопроводі, та й то не через зношеність, а через те, що через розмивання під трубою просів грунт.

А в той час в Росії відбувається в середньому по 10 аварій на рік лише на магістральних газопроводах. В окремих з таких “феєрверків”, які щедро показували російські ЗМІ, в тому с числі навіть у Москві, полум‘я сягало 200-метрової висоти.

Може, давайте розпиляємо на брухт російську ГТС, вона, принаймні, цього заслуговує більше, ніж українська. Але, о диво! Росія не збирається здавати свою ГТС на металобрухт. Більше того, вона її всіляко захищає від будь-якої приватизації, не кажучи про іноземців. Нема на них Єфремова та Партії регіонів зі своїми апетитами та “патріотизмом”.

Аргумент третій: Росія дотиснула Білорусь і нас дотисне. Краще домовлятись зараз, і віддати частину, аніж потім вмовляти Росію забрати все та ще й за дешево.

По-перше, позиції України істотно відрізняються від Білорусі. Україна перебуває в ситуації, близької до монополії на транзит газу в Європу. У Білорусії таких можливостей не було. Адже вона перекачувала тільки пару десятків млрд кубметрів, тоді як Україні понад 100 млрд кубометрів на рік — це близько 70% російського газу, що йде в Європу.

По-друге, Україна має унікальні газові сховища, яких немає ніде! Підкреслюю ніде, тим більше у Білорусії. І наші сховища цікавлять Росію нітрохи не менше за саму трубу. Вони дозволяють накопичувати газ, коли вигідно. І витрачати, коли це економічно і політично вигідно. А це додаткові мільярди в кишеню Газпрому.

У порівнянні з українською ГТС, наявні в “Газпрому” за межами Росії підземні газосховища — сущі карлики. Нагадаю, в Україні загалом 13 підземних газосховищ загальною активною місткістю 32 млрд куб м.

Для довідки: зараз у “Газпрому” в Європі є два газосховища: “Банатський Двір” в Сербії активною місткістю 0,45 млрд кубометрів і “Хайдах” в Австрії — 1,9 млрд кубометрів.

Щоправда, до 2015 року Росія планувала збудувати підземне сховище газу ПСГ “Катарина” в Німеччині (на 0,6 млрд кубометрів), але, схоже, це будівництво може спіткати така ж доля, як ПСГ “Бергермеєр” в Нідерландах (де Газпром мав би 1,9 млрд). Але суд зупинив це будівництво через екологічні проблеми.

Нещодавно “Газпром” відмовився від будівництва великого підземного газосховища на півночі Бранденбургу в Німеччині. Причиною тому стали виявлені геологічні тріщини в районі передбачуваного сховища, що поставило під сумнів його герметичність.

По-третє, росіяни педалюють питання через те, що швидше за все в наступному році ціни на нафту (а отже,і газ) впадуть. Такі прогнози озвучив МВФ. Про це також свідчать дані про рецесію в багатьох країнах, включаючи Єврозону. Крім цього — спостерігається серйозне уповільнення зростання економік в США і Китаї. Отже, ціни на енергоносії, швидше за все падатимуть.

Міжнародне енергетичне агентство знизило прогнози зростання світового споживання нафти в 2011 і 2012 роках. Перегляд було проведено з урахуванням перегляду прогнозів розвитку світової економіки. Прогноз зростання споживання в 2011 році був знижений на 170 000 барелів на добу, а в 2012 році — на 40 000 барелів на добу. Таким чином IEA знизило прогнози попиту на нафту в 2011 і 2012 роках на 210 000 барелів на добу.

До усього сказаного можна ще раз нагадати президенту Януковичу, його партії та бізнес-партнерам, що ГТС — це не просто 37,5 тис км металевих труб та 13 глибоких дірок вартістю багато-багато мільярдів — це основа економічного суверенітету, національної безпеки та геополітичного авторитету країни. Спробуйте назвати суму, за яку сьогодні слід продати незалежність України та право наших дітей самих визначати своє майбутнє, а питання слід ставити саме так!

І нарешті, висновок — об’єктивних підстав здавати українську ГТС немає. Бажання бізнесменів від влади поживитись та збудувати ще одну схему збагачення кількох провладних родин за рахунок країни — є. Ситуація, що вимагає відповідального, професійного та державницького підходу — є. Постійні намагання наших російських партнерів стати нашими російськими господарями — є.

А от підстав, повноважень та нагальної необхідності відчуження української газотранспортної системи — немає. Якщо б президентська команда подумала головою, а не кишенею, то усвідомила б усе це та зрозуміла — спішити здаватись в полон не треба. Знижка — це не перемога, це неминучість, але для цього потрібно попрацювати на державу та згадати, що ти президент України, а не директор СП.

Що ж, насправді, потрібно робити так це:

По-перше, скорочувати споживання газу. До прикладу, польська економіка в 3 рази більше, ніж українська, а споживає газу в 4 рази менше.

Тобто на одиницю продукції Польща витрачає в 12 разів менше газу, ніж Україна. Варто не просто базікати та без кінця говорити про енергозбереження та диверсифікацію, а активно просувати процес використання альтернативних видів енергії. У Німеччині на альтернативні джерела уже припадає 22% всього енергоспоживання.

По-друге, розвивати власний видобуток та створити прозору схема залучення, якомога ширшого кола інвесторів.

По-третє, перемовини, щодо умов експлуатації української ГТС вести в “форматі чотирьох” — Україна, Росія, ЄС та США.

По-четверте, не забувати про Стокгольмський арбітраж і уважно вивчати прецеденти зниження вартості газу в судовому порядку.

І останнє, і головне, зрозуміти, що зовнішньополітичний статус країни не повинен бути заручником внутрішньополітичного страху її керівників. Щоправда для цього ці керівники мають бути хоча б демократами-початківцями, а не диктаторами-самоучками.

Андрій ПИШНИЙ