Маріуполь у скорботі. В місті почався період поминок за загиблими

“Сьогодні ходила на поминки сусідки тьоті Лізи. Вона загинула 8 березня, була на дворі, біля костра, коли прилетіло. Я допомагала її поховати біля дитячого майданчику. Потім росіяни її перепоховали. А вчора ходила на поминки Степана Григоровича. Він помер через брак інсуліну. Так і залишився в своїй квартирі, а ми його просто на балкон витягли, бо не було сил ані спустити його вниз з 7 поверху, ані поховати”, — розповіла 0629 пані Ольга Р.

Жінка каже, що останніми днями сусіди тільки і роблять, що ходять один до одного, поминають.

“Воно ж як було. Родичів поруч не було. Люди втратили зв’язок один з одним, тож ховали сусіди. Тепер ось поминаємо. Такі сумні часи”, — каже Сергій Т., який зараз мешкає в Маріуполі.

“Були на кладовищі. Вперше поїхали після 24 лютого. Відвідати старі могили, подивитися на стан кладовища. Були шоковані. Немає слів. Поле хрестів, без імені, тягнеться, наскільки можна побачити. Скорботовське кладовище в нормальному стані. Все ціле, слава Богу. А на Старокримське ми не пішли. Кажуть, там небезпечно. З того боку заходили на позиції танки, стріляли по Західному. Ми не бачили цього, але побоялися йти. Хоча люди кажуть, що за балкою — все нормально, стоять могили, не порушені”, — розповіла маріупольчанка Вікторія.

Наразі дістатись кладовища в Маріуполі непросто. Окупаційна адміністрація не надає транспорт.  Приватні автівки є у невеликої кількості людей. Тож люди кооперуються, возять один одного, йдуть пішки або викликають таксі, які працюють в Маріуполі.

Нагадаємо, що за різними даними в Маріуполі під час килимових бомбардувань, які російська армія здійснювала протягом майже трьох місяців, загинуло від 22 до 120 тисяч чоловік. Ще тисячі людей померли в окупації через брак ліків і медичної допомоги.

Експерти порахували, що росіяни скинули на Маріуполь стільки бомб та ракет, що в тротиловому еквіваленті дорівнює двом атомним бомбам, скинутим на Хіросіму.

Цей вірш написала людина, яка зараз знаходиться в Маріуполі і чекає на українську весну. Присвячено маріупольцям — живим та загиблим…

Наш город пушками разбит,

Лежат везде куски бетона

Подобием могильных плит,

На месте взорванного дома.

Гуляет ветер пустырем,

Как-будто он кого-то ищет.

И небо серое с дождем

Над сиротливым пепелищем.

Нет ни единого следа

От тех, что здесь когда-то жили,

Их за границей города

Пока, на время, приютили.

Над пустырем печаль кружит,

Лежат везде куски бетона

Подобием могильных плит,

Над памятью исчезнувшего дома.