ПАРТНЁРЫ
Він емоційно описує ситуацію як катастрофічну і закликає міжнародні організації допомогти домовитися з Росією про “зелені коридори” для евакуації.
Зараз звідти неможливо виїхати.
До того ж, каже мер, росіяни закривають шляхи виїзду для українців з Росії і влаштовують там для примусово депортованих “ГУЛАГИ”.
Відновлення знищеного Маріуполя, за словами мера, займе роки, а люди гинуть там без води, їжі та через хвороби вже зараз.
Вадим Бойченко попереджає про спалахи інфекційних хвороб і говорить про десятки випадків холери. При цьому лікарні зруйновані, а лікарів вбили.
Міський голова не каже, де перебуває зараз і розповідає, що його родина ледь не загинула у маріупольському драмтеатрі.
Про те, яку роль у руйнуванні міста відіграли депутати міськради і про те, чому не було евакуації, він розповів в інтерв'ю ВВС News Україна.
Води немає
ВВС: Є повідомлення, що люди у Маріуполі по кілька днів стоять у чергах за водою й її дають лише в обмін на те, що людина розбирає завали. Це правда? Наскільки критичною є ситуація з водою?
Вадим Бойченко: У перший тиждень війни росіяни перебили два великих водогони, які забезпечували місто питною водою.
У нас і так була не зовсім сучасна система водовідведення, її треба було ремонтувати. Але зараз її взагалі нема. Вони її зруйнували. Відновлення займе роки. Якщо росіяни сьогодні намагаються подати цю воду, а не працює водовідведення, то це все без очищення виливається назовні.
Ту воду, якщо вони її дають, вона розмиває всі кладовища і створює ще більше біди. Вони завозять воду, а привезти води на всіх неможливо. Її не вистачає.
Тому і є ці черги, люди чекають на воду. І вони знущаються з людей. На нашу “гарячу лінію” ми отримуємо сигнали, що людей залучають до прибирання вулиць, розбирання завалів, щоб вони отримали воду. Тобто люди у Маріуполі працювали за воду.
Сьогодні вода — головна проблема міста. Люди йдуть до криниць, але там вода забруднена. Одна жінка мені розповідала, що вода була прозора, а зараз вона вже якогось білого кольору. І люди не розуміють, чи її можна пити.
Взимку також буде лихо
ВВС: Про те, що Маріуполь на межі катастрофи, ми чули з березня. Зараз там немає води, немає комунікацій. Куди далі гірше? Наскільки може розвиватися ситуація в місті, якщо його не звільнять найближчим часом?
Вадим Бойченко: Ми стоїмо на порозі страшної епідемічної ситуації, спалаху інфекційних захворювань. За оцінками лікарів, цього літа в Маріуполі буде жах. І це може забрати тисячі життів. Як війна забрала кілька тисяч населення, так і ця інфекція має забрати тисячі маріупольців.
Не працюють лікарні, немає лікарів. Вони крадуть вціліле обладнання з лікарень. Ми розуміємо, чому — тому що воно працює від електропостачання, а його в місті нема. Вони вивозять його в так звану “ДНР”, ставлять помітку, що це подарунок від Росії.
Вони не готуються до зими. Газова мережа розбита. Фахівці кажуть, що якщо кожного дня 20 бригад будуть працювати над відновленням газової мережі, це займе півтора року такої праці. А зараз вони не працюють над цим, тобто газу не буде. Відновити електропостачання також буде дуже важко — вони досить щільним вогнем попрацювали над мережею у Маріуполі.
Тобто взимку також буде лихо. Люди замерзнуть. А людей у місті залишається багато.
Треба створити сьогодні на рівні міжнародних партнерів ініціативу, де об'єднати Червоний хрест і ООН для “зеленого коридору”. Щоб маріупольці мали змогу виїжджати з міста. Там немає умов для життя. Вони там не живуть, вони виживають.
Навколо міста створили гетто, звідки не випускають нікого. Людей залишають вмирати.
У людей закінчилися гроші. Приїжджають якісь торгаші, які щось там виторговують, але у людей грошей немає. Є якісь там волонтери, якісь гуманітарні місії, але їх недостатньо. Люди б'ються за їжу.
Люди у пастці
ВВС: Чи є зараз шляхи втечі для людей з Маріуполя?
Вадим Бойченко: Майже немає. Люди, які були у Бердянську чи у селищах навколо Маріуполя, і повернулись, почувши російську пропаганду, вони там і залишилися. Їх не випускають вже з міста.
Це пастка. Їх заманюють різними речами. Наприклад, “прийдіть засвідчити своє майно”, “прийдіть оформити якісь папірці для відшкодування”. Люди приїжджають, далі їх не випускають.
Коли люди приїжджають у свої квартири, їх називають мародерами, проганяють. Люди у розпачі не розуміють, куди далі йти. А вже приїхали до Маріуполя.
Інші приїжджають оформити ці папірці, їм кажуть “підписуйте, що ці руйнування створила не РФ, що це зробили Збройні сили України. І ми вам дамо в майбутньому компенсацію”. Просять свідоцтво про право власності на квартиру. А де взяти його, якщо квартира не збереглася? Вони граються з людьми.
ВВС: Як ви тримаєте зараз зв'язок з містом? Звідки до вас надходить інформація і наскільки можна їй довіряти?
Вадим Бойченко: Дякую нашим шановним маріупольцям, що ми маємо з ними зв'язок. Кожного дня ми спілкуємося з тими, хто залишився там. Маємо інформацію. Перевіряємо дані щоразу у кількох джерелах. Якщо підтверджується, даємо.
ВВС: Була інформація, що у місті зносять будинки разом з тілами під ними. Викидають їх на смітник? Скільки таких випадків вам відомо? Де таке сталося?
Вадим Бойченко: Це вулиці Московська і Володимирська. Лівобережжя нашого міста. Там вони дуже щільно попрацювали вогнем. Знищили ці будинки, а у кожній будівлі ховалися люди.
Як ми бачимо, і на фронті, і в Маріуполі, росіяни працюють виключно в межах якихось дат. Тобто їм поставили завдання прибрати ці зруйновані будинки до певних дат. І вони працюють. А якщо розбирати ці завали — це дуже довго. Спочатку для цього залучали мешканців. Коли люди розбирають завали, бачать кількість вбитих, вони дають нам інформацію. Тоді вони прибрали мешканців. Почали залучати виключно МНС. І вони почали розбирати ці будівлі, вивозити зруйнований бетон разом з тілами на смітник.
ВВС: Які останні дані про кількість загиблих у місті?
Вадим Бойченко: Ми досить обережно говоримо цифру. Ця цифра — понад 20 тисяч місцевого населення. Це те, що безпосередньо фіксували наші керівники.
Але ми маємо розуміти, що 50% багатоповерхових будинків Російська Федерація перетворила на попіл. Тобто кожна друга будівля — зруйнована. Вони зруйнували 1 356 будинків. Якщо ми обережно скажемо, що в кожному будинку було 50 людей, то уявіть, яка то цифра.
Тому 22 тисячі — це оптимістична цифра. Там набагато більше. І росіяни самі про це свідчать. Вони показували, що з одного укриття дістали 200 людей, які загинули, з іншого — 70.
Чому не було евакуації?
ВВС: Від мешканців Маріуполя, яким вдалося виїхати, часто лунає критика про те, що їх не попередили в перші дні, в перші години війни, що потрібно негайно тікати з міста? Чому не була організована евакуація?
Вадим Бойченко: А хто має оголосити евакуацію? До кого це питання?
ВВС: Міська влада, спільно з військовою адміністрацією?
Вадим Бойченко: Військова адміністрація має всі повноваження оголошувати евакуацію. Коли почалася війна, була збільшена кількість евакуаційних потягів, які ходили до міста. І всі, хто мав бажання, їхали. Але в цей час потяги були завантажені, на жаль, на 20-30%.
ВВС: Люди не знали, що потрібно виїжджати, тому їм зараз здається, що їх не попередили.
Вадим Бойченко: А хто знав, що потрібно виїжджати?
23 лютого ми проводили сесію міської ради і говорили лише про розвиток нашого міста. Був депутатський день, ніхто не розумів, що буде відбуватися, якою жахливою, руйнівною буде війна. Ніхто в державі не розумів.
ВВС: А як ви особисто вважаєте, чи потрібно було в перші дні це організувати? Чи потрібно було казати людям, що виїжджайте негайно?
Вадим Бойченко: Я особисто, не мав такої інформації. І я не маю повноважень, щоб це оголошувати. Зараз, коли вже пройшло три місяці, ми можемо давати оцінку. Але війна ще не завершилась. Тому, коли завершиться війна, потім треба розбиратись, що було правильно, а що неправильно.
Чи мали ми інформацію, що буде щось відбуватись? Я — ні.
Родина мера була у драмтеатрі
ВВС: Як довго у місті залишалася ваша родина? Як ви для себе ухвалювали рішення про евакуацію?
Вадим Бойченко: Моя мама і тато залишалися у місті до 15 березня. Вони разом з моїм братом і його родиною десять днів жили були у драмтеатрі. Виїхали звідти за день до того, як на нього скинули бомбу. Я в цей час був у Бердянську, ми зі священниками там зустрічали перші евакуаційні колони. Ми зустрілися у школі у Бердянську 15 березня. Вони були дуже змучені. Всі плакали. До цього я з мамою не розмовляв з 3 березня. З нею не було зв'язку.
ВВС: А коли ви виїхали?
Вадим Бойченко: Коли з'явилася інформація, що до міста зайшла ДРГ з важким озброєнням, я зателефонував голові військовій адміністрації Павлу Кириленку. Він сказав, що рекомендовано виїхати на ніч.
Я виїхав 25 лютого, а 26 повернувся у місто. Потім знову виїхав. А 27 лютого хотів повернутися, але вже не зміг. Місто взяли у кільце. Ми потрапили під обстріли, нам не дали проїхати.
Я залишив вдома свій паспорт, всі мої речі, весь одяг.
ВВС: Ви розповідали, як росіяни з самого початку війни били по об'єктах критичної інфраструктури. Тобто вони знали, куди бити? Було багато зрадників, які давали координати? Чому так сталося, що у перші дні війни найважливіші для міста об'єкти були знищені?
Вадим Бойченко: Все, що ми мали, все, що вважається критичною інфраструктурою міста, було зруйновано за перших сім днів. Є 15 підведень електропостачання до міста. Навіть міський голова не знав, де вони всі є. А вони знали і за тиждень знищили всі 15. Місто залишилося без світла. Вони розуміли, де пункти водозабезпечення, і зруйнували їх. Місто залишилося без тепла. Знищили сотові станції і залишили місто без зв'язку. Ми підігнали дизель-генератори, щоб працювали дві станції зв'язку, які залишилися. Вони знали і знищили ці генератори. На десяту добу і газ перебили.
ВВС: То чому так сталося?
Вадим Бойченко: Сьогодні ми розуміємо, хто це все зробив. Це майже вся фракція ОПЗЖ — місцеві депутати. Це Іващенко, Хармишев й інші ватажки, які перешли на бік ворога. До цього вони мали доступ до інформації — працювали у муніципальній сфері, на держпідприємствах. Вони надали їм цю інформацію.
(У квітні СБУ повідомила про підозру депутату Маріупольської міської ради від ОПЗЖ Костянтину Іващенку, який перейшов на бік російських загарбників, якого окупанти оголосили “мером” міста. Депутата ОПЗЖ Євгена Хармишева в окупованому місті призначили секретарем ради)
ВВС: У вас є докази?
Вадим Бойченко: Доказами є те, що вони залишилися і проголосили себе владою. Спочатку ми не розуміли, чому так швидко все руйнується. У кожному підприємстві була людина, яка давала локації мереж, щоб їх руйнувати.
Наприклад, раніше у водоканалі працював такий собі Сергій Коваль, якого звільнили через розкрадання. Він надав їм інформацію, як місто забезпечується водою. Під час війни він був у Покровську, а потім переїхав до окупованого Маріуполя, щоб там працювати. Зараз він очолює водоканал.
На початку війни ми зробили величезний склад з запасами продуктів і ліками, й вони вдарили артилерією по цьому складу. Вбили тих людей, які там працювали.
Потім у двох школах готували їжу для людей з бомбосховищ, і вони зруйнували ці школи. Вони знищили наш комунальний транспорт. На 10 березня у нас вже не було автобусів на евакуацію.
Я військових просив на початку березня відкрити місто, щоб розпочати евакуацію. Військові відкрили, а росіяни ввели у місто танки.
ВВС: Скільки зрадників могло бути у міськраді?
Вадим Бойченко: Дев'ять осіб — це депутати ОПЗЖ. Ці покидьки перейшли на бік Росії. Вони надавали інформацію. Коли ми брали продукти з ринку, вони і ринок цей знищили. Потім зруйнували й останній магазин з продуктами. Ми мололи зерно на муку, щоб пекти хліб. Вони знищили це виробництво. Кожного дня вони давали цю інформацію, ворог працював по цих точках.
Жодна людина з керівників міста не перейшла на сторону ворога. Не перейшов міський голова, заступники мера, керівники департаментів, жоден з директорів шкіл. Але вони залучили людей з нижчих рангів, якихось спеціалістів, і вони зараз на них працюють.
ВВС: Ви говорили, що за оцінками, близько 47 тисяч людей насильно вивезли в Росію. Чи є інформація про долю цих людей? Куди їх вивезли, що з ними сталося?
Вадим Бойченко: Літніх людей вивозять до так званої ДНР. Працездатних людей вивозять туди, де не хочуть працювати росіяни. Путін створив “ГУЛАГИ” і відправив українців туди працювати — це Далекий Схід, Сибір. Але і там люди не знайшли роботу, яку обіцяли у цих пропагандистських листівках. Як фашисти це робили у Другу світову, так рашисти роблять зараз — обіцяють, що людям там буде добре. Але часто там роботи люди не знаходять. Вони залишились без грошей, часто без документів і не знають, як повернутися.
Часто люди дзвонили нам, і ми підказували, куди йти. Але зараз росіяни почали закривати ці переходи, українцям все важче потрапити з Росії, наприклад, до балтійських держав. Єдиний перехід, який залишився, — це Білорусь.
У людей, яких вивезли так далеко, немає грошей на квитки. Є волонтери, але їх небагато. Вони за раз у бус можуть забрати лише кілька родин. Я дякую всім, хто підтримує українців там.
Моя хрещена мама пройшла цей шлях фільтрації. Її вивезли до Росії. Місяць чекала у черзі на виїзд закордон і виїхала до Естонії, а далі до Львова.
Коли у ЗМІ з'являється якась інформація про такі шляхи втечі, росіяни намагаються їх перекрити. Їм не вигідно, щоб люди виїжджали і розповідали всьому світу, що вони пережили, як над ними знущалися. Їх лякає правда, вони зачиняють переходи.
Часто з українців, які вимушено виїхали в Росію, там знущаються. Навіть за якесь українське слово можуть побити.
Діана КУРИШКО
Что скажете, Аноним?
[16:52 23 ноября]
[14:19 23 ноября]
[07:00 23 ноября]
13:00 23 ноября
12:30 23 ноября
11:00 23 ноября
10:30 23 ноября
10:00 23 ноября
09:00 23 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.
