Леонід Кравчук: з Колесніченком нема про що дискутувати

 Леоніде Макаровичу, прокоментуйте, будь ласка, пропозиції робочої групи, очолюваної Вами, щодо внесення змін до мовного закону.

На жаль, ми не змогли знайти співпраці з авторами закону, бо вони — дуже “зайняті”. Коли до них звертаються письмово, то той самий Колесніченко відповідає, що він дуже зайнятий на окрузі. Щоправда, він надсилає нам письмові зауваження, які хоче, щоб ми розглядали. У результаті виникла дивна переписка між нами і цим депутатом. Чесно кажучи, такого я ще не бачив. Колесніченко, тьфу-тьфу-тьфу, не прикутий до ліжка, він людина здорова. Чому ж не брати участі в засіданнях (робочої групи з удосконалення закону про державну мовну політику. — Ред.) та не відстоювати свої позиції? Тим паче, я був одним із тих, хто виступав за те, щоб у робочій групі брали участь і самі автори закону, які активно співпрацювали  б із нами.

Чому ж цього не відбулося?

Цього не сталось, тому що, на мою думку, пан Колесніченко став на шлях конфронтації. А тому вести дискусію з паном Колесніченком я ніколи не буду. В нашій групі працюють професіонали — академіки, директори інститутів, люди, які десятиріччями працювали над мовними проблемами — і ми не хочемо сперечатися з людьми, які мають певні політичні наміри, а саму проблематику знають досить поверхово.

Стосовно ж самого проекту закону, запропонованого в першому варіанті, то вчора робоча група звернулася до Академії наук, щоб та офіційно порівняла ці документи й зробила відповідні висновки: який із них відповідає Конституції, мовній Хартії, нинішньому стану країни, який документ об’єднує суспільство, а який робить усе більший рівчак між етнічними групами.

Значна кількість експертів вважає, що мовний закон було прийнято виключно “під” російську мову…

Я хочу нагадати, що всі страшні речі, які відбувалися і в Україні, і в інших державах, кояться саме на етнічному ґрунті. Законом, який прийняла Верховна Рада, вперше на законодавчому рівні вони поділили Україну на Схід і на Захід. На мою думку, цей закон прийнято не для всієї України, а тільки для однієї її частини. Самі ж члени Партії регіонів прямо говорять: мовляв, до чого тут інші регіональні мови, йдеться лише про російську.

З радянських часів у наших університетах предмети викладалися українською мовою. Зараз пропонується, щоб група студентів сама обирала, якою мовою їм читати лекції. Уявіть собі, приїде група угорських студентів до Національного університету імені Т. Шевченка і скаже: читайте нам лекції угорською мовою. Навіть якби університет хотів піти назустріч, то треба дати відповідь на такі питання: де кадри, які могли б читати лекції угорською мовою, де підручники, де література? Ми ж можемо довести цю ситуацію до абсурду. Ті, хто написа таке, не дуже розуміються у цій проблематиці.

Вони писали цей закон під політичне завдання, але це небезпечно, адже політичні кампанії проходять, а у цьому питанні ми можемо дійти до точки неповернення.

Якщо цей закон прийнято для однієї частини України, то виникає питання: що — треба приймати ще один закон для іншої частини України? Я вважаю, що треба врешті-решт домовитися: у делікатні питання про церкву, мови, міжнаціональні відносини політикам-радикалам не треба лізти.

У проекті, підготовленому робочою групою, Ви запропонували ускладнити процедуру прийняття регіональної мови. Але вже кілька обласних рад прийняли свої постанови щодо російської мови…

Порядок застосування мови визначається законом, а закони приймає Верховна Рада. І це складова внутрішньої політики всієї держави. Засади мовної політики не можуть пропонуватися й прийматися обласною, а тим паче районною чи сільською радою. Це — неможливо. Зараз використовується таке формулювання: мовляв, рада лише інформує населення. Що це за форма? Хто ж тоді приймає рішення, якщо місцеві ради тільки займаються інформуванням?

Зараз пан Колесніченко розповідає, що робоча група, створена Президентом для того, аби надати варіанти виходу з цієї ситуації, збанкрутіла. Я не розумію, чому ми маємо подавати йому матеріали для аналізу? Так, депутат має право звертатися до державних органів. Але ми не будемо служити пану Колесніченку. Ми будемо служити Україні і виконувати доручення Президента України.