Ліберальна податкова реформа — альтернатива закручуванню гайок

Якщо корову доїти, але не годувати, протягне вона недовго. А якщо в корови є ще й можливість перейти на сусіднє пасовище, де трави більше, а план із надоїв нижчий, — піде й оком не моргне. Ось чому прихильники ліберальних податкових систем наполягають: хочете зростання, знижуйте навантаження на бізнес. Дайте корові і їжу, і можливість наростити надої в природний спосіб.

Історичних прикладів чимало, більшість розвинених країн, з високими податками зараз і темпами зростання ВВП в 1—2%, у періоди свого інтенсивного зростання мали набагато комфортніші системи оподаткувань. Адже аби щось витратити, це треба спочатку заробити.

От чому у відповідь на затверджену урядом Національну стратегію доходів на 2024—2030 роки Український інститут майбутнього (UIF) запропонував ліберальну альтернативу — податкову реформу “10—10—10—10”. Одразу зауважимо — цей проєкт відрізняється від “усе по 10” авторства Ростислава Шурми і концептуально, і якісно. Експерти UIF переконані, що Україна потребує нових підходів до відновлення економіки й відносин між платниками податків і державою, і без податкових змін цього не досягнути.

Справді, як справедливо зазначає директор економічних програм UIF Анатолій Амелін, в України було все для того, щоб стати “європейським тигром”. Зокрема, високий освітній рівень населення, недорога робоча сила та головна відмінність від “азійських тигрів” — максимальна близькість до ринків збуту. Треба тільки впоратися з корупцією, революційно знизити податки, трішечки почекати, і країну завалять інвестиціями. Ось тільки за всі ці роки ніхто на подібні трансформації так і не зважився.

За словами Амеліна, основна ідея Ліберальної податкової реформи сформувалася приблизно два роки тому, однак експерти UIF “удосконалили її та адаптували під умови, у яких перебуває Україна сьогодні”.

Експерти пояснили, що наслідком недієвої податкової системи в Україні є велика частка тіньової економіки та низька якість державних послуг. Це супроводжується деіндустріалізацією, відпливом людей і капіталу за кордон і зростанням імпортозалежності країни.

“10—10—10—10”

Ліберальна податкова реформа, на думку її авторів, спроможна поліпшити економіку України та запустити її поступове зростання саме за рахунок надання можливості наростити капітал тут, у країні, і створити привабливі та конкурентні умови для роботи в країні інвесторів. На думку Анатолія Амеліна, завдання податкової реформи — це, зокрема, і створення умов кращих, ніж в інших країнах.

Запропонована концепція передбачає зниження податкового навантаження:

• 10-відсотковий податок із роздрібних продажів (замість 20-відсоткового ПДВ);

• зниження до 10% (з 18) податку на доходи фізичних осіб;

• запровадження 10-відсоткового податку на розподілений прибуток (замість 18-відсоткового податку на прибуток);

• зниження єдиного соціального внеску з 22 до 10%.

Таким чином, маємо формулу “10—10—10—10”. Передбачається також ліквідація військового збору (після завершення війни) та інших дрібних податків.

Головними інструментами цієї реформи є заміна податку на прибуток податком на розподілений прибуток (ПнРП), заміна податку на додану вартість (ПДВ) на податок із роздрібного продажу (ПРП) і бруттизація зарплат (про що дуже давно йдеться, але не робиться). Концепція реформи передбачає включення в податок на доходи фізосіб (ПДФО) соціальних зобов'язань як компенсатора ліквідованих податків із поступовим зниженням ставки.

Крім того, експерти пропонують модифікувати спрощену систему оподаткування з чотирьох груп до двох:

• перша група — це мікробізнес, що як податок платить фіксовану суму патенту;

• друга група — це інша частина бізнесу, яка платить лише податок із продажів.

Такими є ліки для підйому економіки, припливу капіталу до країни й виходу бізнесу з “тіні”, з погляду експертів Українського інституту майбутнього в комбінації з категоричною забороною позаекономічного тиску на бізнес.

Очікування до 2030 року такі:

• створення додаткового ВВП за п'ять років в обсязі 263 млрд дол.;

• зниження “тіні” в економіці з 40 до 20%;

• стабілізація ринку валют за рахунок припливу інвестицій і нормалізації торговельного балансу;

• заміщення зовнішніх боргів внутрішніми за рахунок розвитку внутрішнього ринку капіталів;

• приплив інвестицій близько 66 млрд дол.;

• стабільний двозначний темп зростання ВВП починаючи з 2026 року з піком у +14,6% 2030-го.

Звичайно, чудес не буває, якщо знижуються податкові ставки, то й грошей до скарбниці надходить менше, але в цьому разі йдеться не тільки про зниження, а й про глобальну трансформацію — заміну одних податків іншими, зміну самої структури податків. Так, якщо порівнювати ефект від ліберальної реформи з прийнятою урядом стратегією закручування гайок, то доходи знижуються на жахаючі 11% ВВП, проте й видатки скорочуються на 9% ВВП, баланс бюджету з нинішніх 18% однаково приходить до скромних 3% до 2030 року, активніше скорочується держборг, а головне — активніше приходять інвестиції та зростає ВВП.

Щоб економіка зростала, обсяг інвестицій має бути не менш як 25% ВВП

Настільки радикальний підхід — спроба усунути основоположні причини наших економічних невдач.

Економісти виокремлюють три фактори зростання економіки: капітал, люди, технології. Навіть не доходячи до третього фактора, з першими двома в нас великі проблеми. Наприклад, що стосується капіталу, то ще до війни з країни було виведено 19 млрд грн. І нині у нас немає внутрішнього джерела нагромадження капіталу — фондового ринку, а банківська система не може впоратися з цією функцією, оскільки націлена в основному на купівлю депозитних сертифікатів, а не на кредитування бізнесу. У бізнесу залишається єдине джерело фінансування — власний прибуток. А він здебільшого вилучається у вигляді податків.

У цьому й основна причина такої популярності офшорів у місцевих підприємців: що далі капітал від України, то вища його збереженість. Наприклад, за оцінкою Анатолія Амеліна, за 2023 рік експортери не повернули до країни від 5 до 8 млрд дол. І тут криється причина дуже млявих інвестицій в Україну. Нині вони буквально на критично низькому рівні — 13—14% ВВП. Для порівняння, в “азійських тигрів” інвестиції становлять 30—35%. За оцінками економістів UIF, щоб економіка зростала, обсяг інвестицій має бути не менш як 25% ВВП.

За словами аналітика UIF Яни Лаврик, українська економіка перебуває на межі колапсу. Промисловість зруйнована, на жаль, не тільки війною, а й непослідовною неефективною політикою держави. Ми звикли до того, що Україна — це країна з досить високою часткою експорту в 50%. Але, за останніми даними платіжного балансу, частка експорту в нас уже лише 28%, а частка імпорту залишається критично високою. У результаті Україна перетворюється з експортоорієнтованої країни на імпортозалежну, лише погіршуючи своє становище та накопичуючи ризики. Адже імпорт ми оплачуємо валютою, яку при зниженому експорті отримати дедалі важче, доводиться позичати, латати діри, і надалі погіршуючи саму структуру економіки.

На сьогодні ми маємо рекордний дефіцит торговельного балансу — 21% ВВП. Це величезна цифра. Ми його покриваємо за рахунок наших донорів, грантів, кредитів, за рахунок зростання боргу, який ще потрібно буде віддати.

Що ще гірше, ми втратили за час війни значну частину людського капіталу. За оцінками ООН, майже 10 мільйонів людей упродовж останніх двох років повномасштабного російського вторгнення виїхали з країни. На превеликий жаль, люди продовжують виїжджати. Ми втрачаємо і якість людського капіталу. Це трохи цинічно, але пенсіонер і людина працездатного віку роблять різний внесок в економіку. Пенсіонеру потрібно платити пенсію з бюджету, а молоді українці створюють додану вартість. Люди і надалі думають про еміграцію, бізнес — теж. У них немає відчуття перспективи. І що зовсім погано, немає його й у влади.

Наше економічне зростання ніколи не було стабільним, — економіка України після деякого періоду зростання із завидною регулярністю обрушується. Якщо це показати з допомогою діаграми, вийдуть такі собі зуби пилки, а потрібна висхідна пряма. І навіть якщо нас не буде влаштовувати кут її нахилу, це вже буде позитивна зміна. 

Віктор КОНЕВ, академічний філолог, журналіст