Розмірковуючи над тим, чому так штормить вищу освіту України, чому дії влади в цій царині є непослідовними і часто-густо невдалими, приходжу до одного висновку: у державі немає єдиної стратегії розвитку освіти і науки, зокрема вищої школи. Здавалося б, є і відповідний закон із сотнями змін, є й стратегія, що її затвердив уряд незадовго до широкомасштабної війни, але останні ініціативи Міністерства освіти і науки України, парламенту є настільки суперечливими, дискусійними, що від них у багатьох науково-педагогічних колективах спостерігаємо певний шок, нерозуміння та розгубленість. Громадськість тривожать наслідки непродуманих реформ.
Сигнали з університетів свідчать про нерозуміння кроків міністерства, часто дивують неадекватні оцінки ситуації очільниками Міністерства освіти і науки України, які не збігаються з оцінками навіть зарубіжних колег, роботодавців.
Я про ці “новації”, запропоновані реформаторами, не раз писав. Але у відповідь часто чую, що критикувати легше, а ви щось конкретне запропонуйте. Тож спробую запропонувати, адже, як писала легендарна Амелія Ергарт, найскладніше почати діяти, а все інше залежить від наполегливості.
Перш за все, враховуючи реалії дня, специфіку ухвалення рішень, зміщення центру їх прийняття в бік Офісу Президента, напевне, слід зініціювати Указ Президента щодо невідкладних заходів з подолання кризи в освіті. До підготовки цього документа потрібно залучити найкращих фахівців з українських університетів, роботодавців, і не допустити того, щоб його не “освоїли” грантоїди-реформатори зі своїми “космічними” ідеями.
Такий указ мусить також зупинити непомірні “ініціативи” народних депутатів, які терзають тіло вищої освіти своїми непродуманими поспішними пропозиціями, руйнують університетське життя.
Доцільно перед ухваленням проєкту указу провести загальнодержавну дискусію, конференцію чи освітянське віче, де об’єктивно оцінити запропоновані кроки. Адже в класичну місію університету закладено його органічну функцію — розроблення стратегії, дискусія навколо розвитку як країни, так і вищої школи.
Реформатори з МОН та відповідного Комітету парламенту закликають громаду до переведення освіти на ринкові рейки. Нав’язують зміни абсолютно не характерні для країн Європейського Союзу. В жодній країні ЄС такого немає, всі громадяни мають доступ до безкоштовної вищої освіти. Реформи, запозичені в Канаді чи Малайзії, не будуть діяти у воюючій країні, де половина населення ледь-ледь виживає.
Ми напрацювали в межах Громадської ради освітян і науковців України, Спілки ректорів закладів вищої освіти проєкт таких змін в усій освітній сфері, проте нині хочу поділитися лише тим, що, на наш погляд, доцільно зробити у вищій школі. Ці пропозиції в багатьох випадках не раз обговорювали на Спілці ректорів університетів. Так, це все не остаточні рішення, розуміємо, що пропонувати завжди легше, важче “плуга перти”, адже лежачого хліба ніде немає. Тож спробую.
Загальні положення, світоглядні зміни
Пошук і налагодження плідної, творчої взаємодії влади і освітян, науковців, залучення сил закладів вищої освіти до творення.
На що слід звернути першочергову увагу. На необхідності реальної зміни взаємовідносин по лінії Міністерство освіти і науки України — заклади вищої освіти! Не пам’ятаю, коли був плідний семінар чи нарада з ректорами закладів вищої освіти. Роками не проводять підсумкові колегії з вищої освіти. Найбільша активність міністерства — це нескінченний семінар із проблем вступної кампанії. Забули в МОН про співпрацю з проректорами, завідувачами кафедр, поширення найкращого досвіду. На часі відновлення діалогу зі студентським самоврядуванням, створення відповідної координаційної ради. Варто перейти від командно-адміністративного, вказівного стилю до демократично-корисного спілкування, реальної університетської автономії.
Сучасний принципу управління, яке демонструє нині МОН, ‒ конфронтаційний: “ми все знаємо, нікого не слухаємо і не довіряємо колективам університетів, примушуємо їх робити те, що зветься “реформами”. “Вони (університети) — не хочуть змін, не розуміють нас розумних”. Як повітря потрібен перехід від конфронтації до діалогу, спільного пошуку ефективних інноваційних кроків збереження і розвитку вищої школи, спираючись на досвід країн Європейського Союзу, США, Японії та інших.
Для цього потрібно утворити громадські ради за участі Спілки ректорів закладів вищої освіти та, можливо, і Європейської асоціації університетів при Міністерстві освіти і науки України з таких напрямів:
Ці громадські, професійні утворення вестимуть необхідний діалог, залучать професіоналів-патріотів до співпраці. Їхня особливість в тому, що вони вболівають за справу. Для них — це справа всього життя.
Кроки, спрямовані на покращення якості вищої школи, співпраці з бізнесом
Потребують корегування цілі та мета діяльності вищої освіти: не просто забезпечувати іноземних країн-сусідів кваліфікованими кадрами, не виштовхувати молодь за кордон, а переорієнтувати науково-педагогічні колективи на виховання фахівців-патріотів, підвищення якості освітнього і наукового процесів, практичної підготовки в інтересах української економіки, оборонного сектору, всього суспільства.
На думку роботодавців, безвідкладно потрібно створити багаторічний прогноз кадрового забезпечення економіки країни, орієнтуючись передусім на потреби оборони і безпеки, відбудови зруйнованого війною, а також установити постійний діалог між роботодавцями та науковцями, працівниками університетів. У закладах вищої освіти України, на кожному факультеті, ННІ мусять бути створені ради роботодавців. Такі ж структури повинні діяти і в освітянському штабі.
Потрібно залучити до визначення обсягів держзамовлення профільні міністерства, Асоціації роботодавців. Створити чіткий механізм вивчення потреби в кількості кадрів для розвитку продуктивних сил, спрямованих перш за все на оборону та відбудову економіки країни. Таким прогнозуванням ніхто в країні останні роки просто не займається. А це потрібна робота.
Щоб зацікавити бізнес у підготовці кадрів, забезпечити їх реальний вплив на зміст навчання, виконання науково-технічних розробок, розроблення нових технологій, не зважаючи на війну, необхідно внести зміни до Податкового кодексу, які б дозволили витрати на освіту та наукові дослідження, проходження практик, хоча б частково, включати у валові витрати (у межах 3‒5% фонду заробітної плати). Цей крок істотно посилить зв’язки закладів вищої освіти з бізнесом, дозволить підвищити якість підготовки фахівців.
Посилення автономії університетів
З автономією університетів у нас все, як у народному прислів’ї: млин меле — борошно буде, язик меле — біда буде. Потрібно не говорити про автономію університетів, а наповнювати реальним змістом цей ключовий університетський принцип. Урешті-решт заклади вищої освіти повинні самостійно розпоряджатися своїми коштами. Зупинити несамовитий тиск правоохоронців на університети.
Життя вимагає вдосконалити механізм фінансування закладів вищої освіти, передбачивши при цьому визначення реальних нормативів мінімального фінансування за групами спеціальностей (технічні, агробіологічні, педагогічні, економічно-гуманітарні, творчі, військові, медичні тощо).
При цьому механізм мусить забезпечити фінансування базових потреб, гарантованої, нормативної заробітної плати та комунальних платежів, хоча б на рівні 90 % від потреби, не допустити руйнування матеріально-технічної бази, а вже розподіл коштів на розвиток здійснювати залежно від результатів науково-інноваційної діяльності закладів вищої освіти, оцінок роботодавців.
Розкріпачити фінансово-господарську діяльність закладів вищої освіти, дозволити самостійно розпоряджатися заробленими коштами. Не блокувати діяльність навчально-дослідних господарств через казначейство.
Дозволити університетам самостійно встановлювати розмір оплати праці високопрофесійним фахівцям-практикам, які не мають наукових ступенів та вчених звань.
Включити аграрні університети, їхні навчально-дослідні господарства, а також навчально-дослідні виробництва інших університетів до переліку тих підприємств, які мають право на державну підтримку, пільгові кредити.
Суворо дотримуватися ст. 72 Закону України “Про вищу освіту”, яка встановлює мінімальний обсяг держзамовлення для студентів університетів (понад 51 % від випуску школярів та наявності 180 студентів на 10 тисяч населення). Не допускати надання вишам мізерного держзамовлення (1‒5 осіб), що не дає плідно працювати, враховувати суспільні потреби.
Потрібно зупинити практику постійного втручання, штучного регулювання діяльності закладів вищої освіти, зокрема запровадження єдиного іспиту для вступу в магістратуру, аспірантуру, передавши це право приймальним комісіям вишів.
Під час реалізації ступеневої підготовки надати право вишам самостійно відбирати випускників коледжів одного профілю на скорочений термін підготовки (2‒3 роки) бакалаврів, залишивши обов’язковим ЗНО з української мови.
Одним із кроків стане вдосконалення механізму широкого конкурсу під час вступу до вишів. Передбачити й автоматичне заповнення бюджетних місць у разі відмови студента від навчання з числа найкращих контрактників.
Доцільно затвердити реальну державну програму вивчення англійської мови, починаючи з дошкільних навчальних закладів, школи. Виділити на це необхідні кошти, перепідготовити викладачів, організувати ефективні онлайн-курси, живе спілкування з носіями мови, проведення стажувань, літніх таборів тощо.
Потрібно переглянути запроваджені обмеження щодо терміну роботи на посадах науково-педагогічних працівників (завідувачів кафедр, деканів факультетів, директорів ННІ). Це створить умови для розвитку наукових шкіл.
Усунути розбіжності між Переліком галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, та Міжнародною системою класифікації освіти (МСКО) для гармонізації (наступності) рівнів підготовки (першого, другого з третім — науковим). Мати за пріоритет потреби української економіки, соціальної та гуманітарної сфери.
Треба не молитися на це МСКО, а як радять самі західні експерти, ставити потреби української освіти й економіки на перше місце.
Участь у регіональній політиці. Підвищення ролі науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти, соціальний захист учасників освітнього процесу
Безвідкладно надати ефективну допомогу, удосконалити роботу педагогічних університетів та інститутів післядипломної освіти. Державне замовлення на педагогічні кадри мусить відповідати перспективним потребам школи, регіону. Сконцентрувати увагу Національної академії педагогічних наук України на потребах педагогічної освіти, на нових інноваційних формах і методах викладання і використання штучного інтелекту. Суттєво збільшити оплату праці науково-педагогічним працівникам в цих університетах, а також підняти стипендію студентам-педагогам удвічі. Виділити першочергово кошти на заміну застарілої матеріально-технічної бази, комп’ютерної техніки, ремонт гуртожитків, налагодити невідкладне забезпечення шкільними підручниками, посібниками.
Звернути особливу увагу на соціальний захист студентства, стан гуртожитків, щороку виділяти кошти державного бюджету на ліквідацію аварійних ситуацій, протипожежну безпеку, ліфтове господарство, сприяти університетам в організації харчування студентів, широко розвивати державно-приватне партнерство в цій царині.
Розробляючи план відбудови держави, доцільно передбачити також і будівництво сучасних студентських гуртожитків, житла для науково-педагогічних працівників. Випрацьовуючи механізми державно-приватного партнерства, потрібно спиратися і на міжнародний досвід, зокрема при будівництві, передачі гуртожитків у приватну (акціонерну) власність з обов’язковим використанням лише молоддю, яка навчається. Напрацювати пільговий механізм будівництва кооперативного житла для науково-педагогічних працівників університетів за участю закладів вищої освіти, внесків працівників, використання для цього земель ЗВО.
Переглянути Постанову Кабінету Міністрів України № 191 від 3 березня 2020 р. щодо встановлення індикативної ціни на навчання, яка згубно впливає на українську молодь, виштовхує її за кордон, позбавляє можливості здобувати вищу освіту в Україні. Поки в держави немає достатньо коштів на безкоштовну освіту, ввести практику запровадження рекомендованих (не обов’язкових) мінімальних цін на навчання залежно від особливостей регіону. Розробити реальну систему підтримки молоді з місцевих бюджетів, пільгового кредитування молоді для здобуття вищої освіти.
Включити університети в першочергові отримувачі від Фонду гарантування вкладів залишків коштів на рахунках збанкрутілих банків.
Обов’язковим є залучення місцевих еліт до підготовки кадрів усіх рівнів. Тому слід створити в кожному регіоні комісію (раду) з розвитку продуктивних сил з числа авторитетних науковців, освітян, підприємців, депутатів різних рівнів, представників влади, проаналізувати економічний потенціал краю, його перспективи і мережу закладів вищої освіти, напрями розвитку університетів, внести пропозиції уряду щодо її удосконалення, об’єднання дрібних ЗВО, підвищення якості освітнього і наукового процесів, збереження інтелектуального потенціалу регіону.
На часі й ефективні заходи щодо викорінення нестатутних відносин у вищій школі через роз’яснювальну роботу, налагодження постійного моніторингу негативних явищ, опитування студентів, батьків тощо, оперативного реагування на виявлені недоліки. Напевно, потрібно щорічно проводити опитування студентів по всій державі стосовно порушень статутних відносин.
Кроки в науковій сфері
Верховній Раді України за підтримки Уряду врешті-решт визначити не кілька десятків, а три-п’ять пріоритетів науково-технічного розвитку країни. Відповідно до цього реформувати всю наукову галузь держави, наприклад: оборона і машинобудування; інформаційні технології та штучний інтелект; енергетика і будівництво; здоров’я людини та екологія; сільське господарство і харчова безпека. Відповідно до цих пріоритетів організувати підтримку наукових досліджень. Звичайно, не можемо забувати і про гуманітарну сферу, нашу молодь.
Розглянути детально ситуацію в науковій сфері, у кожній академії наук, зупинити безлад та розтягування матеріально-технічної бази, земель, здійснити кроки щодо посилення ролі фундаментальної та прикладної науки в житті країни, збереження наукових національних надбань. Передбачити посилення і підтримку фундаментальних досліджень, сприяти науковцям, які працюють у прикладних тематиках, трансфері нових технологій.
Вважаємо за необхідне створити в Україні Агентство трансферу технологій, надати йому відповідний статус. Це сприятиме подоланню відстані між науковими розробками та бізнесом.
На часі ретельний аналіз діяльності науково-дослідних установ, їх варто розділити, умовно, на три категорії. До першої категорії зарахувати ті, що відповідають стратегічній програмі розвитку країни, здійснюють фундаментальні та прикладні дослідження, отримують максимальну бюджетну підтримку. Друга група — ті, що на державно-приватній основі працюють в інтересах бізнесу, отримують часткову підтримку бюджету. І третя — наукові заклади, які виявилися неконкурентними, невитребуваними, їх передають до університетів, на базі яких створюють інноваційні комплекси.
Проаналізувати ситуацію із діяльністю Національного фонду досліджень України. Збільшити в рази його фінансування, проте доцільно залишити фінансування університетської науки через Міністерство освіти і науки України, оскільки Фонд не може ефективно контролювати використання коштів та проводити експертизу наукових робіт. І він, вільно чи невільно, тяжіє до наукових установ Національної академії наук України.
І нарешті. Серйозно, по-державному займатися проблемами освіти і науки як стратегічними галузями. Зупиняти дитяче ставлення до цих проблем.
Усіма цими питаннями повинен опікуватися профільний віцепрем’єр-міністр. Освіта і наука повинні бути основою його діяльності, а не бути сорок п’ятим обов’язком, як нині.
Запропоновані кроки не є вичерпними, але, як написано в Святому Письмі, — дорогу осилить той, хто йде!
Станіслав НІКОЛАЄНКО , Голова парламентського комітету з науки і освіти 2002-2005 років, Міністр освіти і науки України 2005-2007 років
