Кремль без рук, або Як розвалилась ОПЗЖ

 Війна — це час карколомних змін, творення несподіваного в режимі реального часу. 

Як казав попередній Володимир Путін у Німеччині 30-х, почати війну — це як відкрити двері у темну кімнату: ніколи не знаєш, що чекає за ними.

Повторити ці слова міг би й нинішній Путін, адже ще незакінчена війна проти України уже має для нього приголомшливі наслідки.

Основа “русского мира” — міф про “старший” і “братський” народ — загинула під руїнами російського театру в Маріуполі, розбитими корпусами Святогірської лаври чи поруйнованими ”царськими” будинками Харкова.

“Там, де російська завжди була частиною повсякденного життя, як і українська мова, на Сході нашої держави, і там, де ви перетворюєте мирні міста на руїни, Росія сама робить все, щоб на території нашої держави відбулася дерусифікація. Ви це робите за одне покоління і назавжди”, — сказав в одному зі звернень президент Зеленський, і був правий.

Ба більше, сам того не бажаючи, Путін власноруч зруйнував усю мережу російського впливу і в політиці. Москва десятиліттями вирощувала провідників своїх інтересів в Україні, витрачаючи на на них мільярди доларів, й одним ударом вибила землю з під них усіх одразу.

Коли навіть “старі” важковаговики типу Юрія Бойка записуються в тероборону, то інакше як фіаско російської ідеї в Україні це годі й назвати. 

Очевидно, що з початком російського наступу глобальні проблеми почалися і в головного політичного проєкту проросійських сил — “Опозиційної платформи — За життя”.

Якщо бути відвертим, то про ОПЗЖ в політичному плані уже можна говорити або добре, або ніяк. 

“Українська правда” розібралася, як помирає політична партія, на яку ще не так давно робив основну ставку Кремль і особисто Путін.

Розпад “троїстого союзу” Медведчука — Столара — Льовочкіна

19-го березня, на 24-й день війни, Рада національної безпеки і оборони прийняла рішення призупинити діяльність проросійських партій в Україні на час воєнного стану. 

Очевидно, що після низки колаборантських скандалів у містах Сходу і Півдня, серед заборонених опинилася партія ОПЗЖ. 

Але з озвученого під час звернення Зеленським списку партій, чия діяльність зупиняється, партія Медведчука — Льовочкіна була єдиною парламентською.

Зрозуміло, що раніше проєкти іспанського блогера Шарія чи власника каналу “НАШ” Євгена Мураєва мали якісь потенційні політичні шанси. Проте реальною представленістю в політиці могла похвалитись лише ОПЗЖ.

Щоправда, після року “гонінь” з боку Офісу Зеленського, на початок лютого 2022-го року Опоплатформа більше вдавала участь в політичному житті, ніж насправді її вела. 

Санкції проти Дмитра Козака і Віктора Медведчука, закриття їхніх телеканалів та кримінальні справи проти кума Путіна зруйнували баланс сил, на якому ОПЗЖ формувалась в 2019-му році.

Тоді партія, чиїми публічними обличчями були Юрій Бойко та Вадим Рабінович, насправді була створена як “союз трьох”: групи Льовочкіна — Фірташа, групи Медведчука та групи київського забудовника-ексрегіонала Вадима Столара. Останній, як переконували у 2019-му джерела УП, свою квоту просто перекупив у Вадима Рабіновича.

Єдиною силою, яка могла втримати разом ці три різних середовища, був Кремль. Точніше — каналізація доступу до нього. 

Учасники переговорів непублічно розповідали, що Столар зміг приєднатись до партії через протекцію Медведчука. А той, у свою чергу, міг диктувати свої умови, бо був єдиним, хто гарантував партії прямий канал комунікації з Москвою і особисто Путіним. Для проросійської партії ресурс, треба визнати, життєво необхідний. Ніхто, крім Медвечука, наприклад, не міг возити Бойка у Москву на особисті аудієнції до Путіна чи Медведєва.

Коли ж РНБО, а згодом СБУ та ОГП, по суті вибили Медведчука з політичного життя, звузивши територію його впливу до меж власного маєтку, вся конструкція ОПЗЖ почала відчутно здуватись.

Її хитання ставали тим сильнішими, чим ближчою видавалась війна з Росією. А керівники ОПЗЖ були чи не єдиними в Україні політиками, хто неминучість цієї війни розумів. І під абсолютним секретом ділився цим знанням з колом свого спілкування. 

Один із лідерів ОПЗЖ, наприклад, пояснював журналістам УП, що Путін готується воювати, і для нього робочим сценарієм може бути лише дезінтеграція України. Розмова така мала місце ще більш як за місяць до російського вторгнення і виглядала швидше як недоречне вангування. Але поза тим виявилась правдою.

Про готовність лідерів ОПЗЖ до російської атаки може багато сказати і той факт, що на момент вторгнення більшість лідерів партії виявилась за межами України. По суті, в країні лишились тільки Юрій Бойко та посаджений під домашній арешт Віктор Медведчук.

Війна Путіна проти України миттєво перетворила його кума з політичного актива на флакон “Новічка”: стало очевидно, що або ОПЗЖ якось його позбудеться, або помре. Хоч вигадати пристойний варіант, як подати своєму виборцю вигнання Медведчука, ніхто в партії не міг.

Тож коли сам кум Путіна кудись втік, це стало подарунком для його однопартійців, які змогли на якийсь час про нього не думати. 

Коли ж з'явилось рішення РНБО про зупинку діяльності ОПЗЖ, воно стало по суті рятівним для виживання її політичного кістяка. 

Річ у тім, що за кілька днів до тимчасової заборони Опоплатформи в Раді гучно почався “ісход” групи Столара, який ознаменував остаточний розпад “троїстого союзу” ОПЗЖ.

Через Столара серйозні конфлікти всередині фракції відбувалися ще до війни з РФ. 

У 2021-му році депутати ОПЗЖ з груп Медведчука й Льовочкіна запідозрили його у співпраці з Банковою. За словами джерел УП, Столар намагався побудувати хороші зв'язки з головою ОПУ Андрієм Єрмаком — щоправда, через посередників. 

Щоб здаватися корисним ОПУ, група Столара підголосовувала “Слузі народу” під час критичних голосувань, а на каналах забудовника не звучало критики у бік влади. 

“За Вадіка завжди заступався особисто Вітя (Медведчук — УП). При тому, що навіть Вітіни депутати реально хотіли здихатися Столара. Бо він був деструктивним фактором. Але Вітя не давав це робити — у них зі Столаром добрі стосунки, вони з Козаком були в долі у будівельному бізнесі Вадіка, це вже не секрет”, — пояснює джерело в ОПЗЖ. 

Але коли почалась війна, Столар зі своїми кількома депутатами показово заявили про вихід з фракції ОПЗЖ. Разом зі зникненням Медведчука, такий сценарій ставив партію на екзистенційну межу.

І тут, як рятівний круг, з'явилась тимчасова заборона РНБО на діяльність ОПЗЖ. Для партії це стало шансом зупинити діяльність і обдумати подальшу стратегію.

Фракція без партії

Повномасштабна війна Росії проти України поставила перед ОПЗЖ кілька нерозв'язуваних задач.

По-перше, як бути проросійською партією в умовах війни з Росією?

По-друге, як утримати разом фракцію у Раді, якщо партія тріщить по швах?

“З погляду саме законів “Про Регламент”, “Про статус народних депутатів” навіть заборона партії “ОПЗЖ” судом — а це може зробити остаточно лише суд — фактичних особливих юридичних наслідків не матиме для самої фракції в парламенті”, — пояснював перший заступник голови ВРУ Олександр Корнієнко.

Тобто формально за фракцію можна було б не перейматись. Але в реальному житті ситуація така, що більшість рядових депутатів сидить у Києві, а лідери типу Сергія Льовочкіна, Столара чи Вадима Рабіновича дуже вдало “випадково” опинилися за кордоном. Медведчук — взагалі окрема історія. 

“Ми самі були здивовані, коли Вітю побачили затриманим. Ми думали, що він вже давно в Росії. Він весь час ні з ким з наших не контактував, а тут — на тобі! Єдиний раз з'являвся у чаті фракції, коли перший раз хотіли вигнати Киву, в перший, здається, день війни”, — зізнається УП один із соратників Медведчука у Раді. 

Фізичну відсутність Льовочкіна в Україні компенсує присутність Юрія Бойка. За групу Медведчука наразі відповідає Нестор Шуфрич. 

З групою Столара ситуація набагато складніша. Спочатку Верховна Рада позбавила мандата Іллю Киву, який формально входив у групу київського забудовника. Згодом стало відомо, що сам Столар і близькі йому Ігор Абрамович та Тетяна Плачкова написали заяви про вихід із фракції. 

“Таке враження, що Вадік показово хоче відділитися, що, мовляв, він не має жодного відношення до ОПЗЖ, до Медведчука, і взявся виводити своїх людей з фракції. Можливо, Офісу “впарює”, що так він зможе розвалити фракцію… Але це ж чисте “кидалово”, — ділиться з журналістами УП один із впливових членів ОПЗЖ. 

Після заяви Столара та його людей про бажання залишити фракцію, з'їзд партії ОПЗЖ в онлайн-режимі вирішив позбавити їх депутатських мандатів.

Однак за два дні після з'їзду РНБО тимчасово припинило діяльність проросійських партій, а чвари й мандати партійців залишилися підвішеними. 

Попри будь-які заборони фракція ОПЗЖ продовжує діяльність у Раді та не планує самоліквідуватися.

“Нас було 44 до війни. Зараз нас 34. Ще вийдуть депутатів десь чотири. Тобто залишиться 30 людей. Так це все одно друга фракція за чисельністю після “Слуги народу”, — пояснює УП один із керівників ОПЗЖ.

Як пояснюють депутати цієї фракції у розмові з УП, зараз у парламенті фракція ОПЗЖ заради самозбереження підтримує всі можливі ініціативи влади та до закінчення воєнного стану не збирається переходити у відкриту опозицію.

Інше питання — що ОПЗЖ робити як партії. На кого орієнтуватись і під кого розбудовуватись. Очевидно, що без повного перезапуску не обійтись. 

“Насправді ми молимося, щоб нас закрив суд. Це відкриє можливість для нової гри. Ми зможемо почистити ряди, добрати якихось свіжих людей”, — ділиться з УП один із ключових партійців ОПЗЖ.

“Якщо нас не заборонять на рівні суду, це складніше. Коли ми Партію регіонів розвалювали, нам потім дорікали, мовляв, “ви перелякалися і втекли”. А з іншого боку важливо не повторити помилки Опоблоку. Ми в 2019-му гонорово вийшли з Опоблоку, а потім Опоблок всі вибори нас наздоганяв, Вілкул відібрав якраз стільки голосів, щоб у другий тур не вийшов Бойко і так далі. 

Тому зараз нам треба знищити ОПЗЖ як бренд. І почати щось нове”, — додає співрозмовник. 

І така робота уже почалась. Депутати ОПЗЖ у місцевих радах тихо розпускають свої фракції і створюють нові — “Платформа за життя і мир”.

“Це могла б бути така собі патріотична лівобережна партія з лідером Бойком — чому б ні?” — зауважує в розмові з УП один із ключових депутатів з групи Льовочкіна — Фірташа. 

* * *

Перезапустити партію чи якось її назвати загалом не така уже й проблема. Навіть таку токсичну, як ОПЗЖ.

Головне питання сьогоднішнього дня — чи залишиться хоч якийсь виборець під такий політичний проєкт такого типу? Наскільки глибокою буде “дерусифікація” країни?

Соціологічні служби, з якими спілкувалась УП при підготовці матеріалу, в умовах війни не беруться проводити політичні опитування. Не до того зараз виборцям Харкова чи Херсона.

Але усі опитані експерти в один голос кажуть, що рівень підтримки проросійських проєктів скоротився екстремально — до 5-7%, і навряд чи в осяжному майбутньому наблизиться до передвоєнних показників.

“Хоча це не означає, що громадяни, які не хочуть голосувати за явні “проросійські” сили, почнуть одразу голосувати за дуже “патріотичні”, — резюмує Антон Грушецький із КМІС: “Питання, які нові сили для цих громадян з'являться далі. Наприклад, чи з'являться нові “міцні господарники” для відбудови після війни”.

Роман РОМАНЮК, Роман КРАВЕЦЬ