Крах советских “элит”

“Конституційна реформа” ПРіБЮТ та хід дискусії її основних фігурантів виразно засвідчив — ті, хто перебувають при владі в Україні і в уряді, і у Верховній Раді, не мають на те морального права.

Лише хронологія.

Протягом двох тижнів перед 7 червня БЮТ і ПР та їхні “інформаційні рупори” в один голос вели інформаційну кампанію на підтримку змін до Конституції, що передбачали, зокрема, обрання президента в парламенті, продовження повноважень чинної Верховної Ради тощо.

Щоб зменшити одіозність проекту, зберігши його суть, фракція БЮТ вирішила зняти норму про продовження повноважень парламенту.

Варіант змін до Конституції, розроблений ПРіБЮТ і оприлюднений “Дзеркалом тижня”, презентувався як офіційний окремим депутатам усередині БЮТ і ПР та передавався Володимиру Литвину без права вносити до нього жодної зміни. Тому що текст — остаточний.

Цей факт Литвин особисто підтвердив : “Це був узгоджений проект між двома політичним силами і це правда, яку знають всі”. Юлія Тимошенко заперечила те, що за словами Литвина, “знали всі” і заявила, що остаточних офіційних варіантів не існувало, а були лише проекти.

Між тим, лідер фракції БЮТ Іван Кириленко заявив, що “проект Конституції не має стосунку до БЮТ і не писався його представниками”. Це не заперечує поширеного уявлення про роботу над проектом Віктора Медведчука.

Депутат від Партії регіонів Нестор Шуфрич також визнав, що Медведчук “консультував Партію регіонів під час переговорів з БЮТ щодо внесення змін до Конституції”.

За його словами, єдиним неузгодженим питанням між БЮТ і ПР лишилося питання способу обрання президента, що означає, що решта питань були узгоджені. А отже, узгоджений (за єдиним винятком) текст змін проекту Конституції ПРіБЮТ усе ж існував.

Намагаючись відкараскатися від найбільш одіозних нововведень проекту ПРіБЮТ, Юлія Тимошенко, а слідом за нею низка депутатів від БЮТ та залежні коментатори, почали стверджувати, що ідея обрання президента в парламенті належала Вікторові Януковичу і Партії регіонів.

Натомість Віктор Янукович заявив, що “ Конституція, яка нами обговорювалася, — це була конституція, яка була запропонована Блоком Юлії Тимошенко “.

Також Янукович повідомив, що спільна робота над проектом почалася ще в лютому 2008, “після того, як Юлія Тимошенко представила свій проект”.

Також і віце-спікер від ПР Олександр Лавринович говорив, що ідея обрання президента в парламенті належала БЮТ, “це було зроблено для того, щоб зберегти за собою посаду прем'єр-міністра із значно розширенішими повноваженнями до 2015 року, як Тимошенко це пропонувала спочатку”.

Після звинувачення з боку Юлії Тимошенко на адресу Віктора Януковича про те, що він говорив про вікове обмеження в 50 років для президента, той заявив: “ Якщо розкривати все, про що ми говорили (під час конституційних переговорів з Тимошенко), ми взагалі втратимо своє обличчя “ .

Після цього у Юлії Тимошенко змінилася концепція і вона заявила, що пункт про обрання президента в парламенті та інші одіозні пункти до проекту Конституції ПРіБЮТ вставили “аутсайдери” для того, “щоб вони не закрили для себе перспективу кудись вибиватися”.

Отже, підсумки. Перший і найочевидніший — забрехалися. Брешуть так, що вже не пам’ятають, що брехали зранку.

Другий — за спиною суспільства, в таємному режимі протягом півтора року відбувалася спроба узурпувати владу, позбавити народ виборчого права, ще посилити корумпованість і зафіксувати інституційний поділ між кланами цілих державних інституцій, включно із судами, поставити суспільство, в тому числі ЗМІ, під перехресний контроль правоохоронних органів, та критично підірвати дієздатність держави.

Змовники, вочевидь, із самого початку усвідомлювали політичну оцінку своїх намірів, оскільки вели переговори в таємниці, а коли їх було викрито, почали перекладати вину один на одного, а потім, щоб “не палити” один одного — на міфічних “аутсайдерів”.

Хоча переговірники встигли самі кількадесят разів привселюдно визнати наявність у їхніх пропозиціях найбільш одіозних нововведень. Змовникам стало соромно не тоді, коли вони змовлялися, а коли їх викрили.

Причому дискусія з боку ПР і БЮТ велася і (що найсмішніше) досі ведеться з крайнім цинізмом, коли ввечері від одних і тих же людей виходить цілковито протилежне тому, що вони казали зранку.

Суть цих конституційних змін зумовлена тим, що в процесі їхньої розробки й утілення відбулася спроба використати жадобу влади кількох осіб для руйнування життєздатності держави. Причому замовлення цієї ідеї було далеко не лише внутрішнє.

Шоковою для суспільства виявилася явна демонстрація краху моральності політиків. Маски було скинуто, і видовище не потішило.

По суті, конституцією ПРіБЮТ країну, паралізовану реформою Медведчука 2004 року, хотіли не реанімувати, як можна було б сподіватися від “представників народу”, а добити й розчленувати новою реформою Медведчука.

На очах суспільства й за участі політиків намагалися рознести країну. Щоб зрозуміти це не потрібно багато мізків. При цьому, наприклад, у БЮТі, який заробив усі свої мандати на показному патріотизмі, виявилося лише три десятки депутатів, які хоч якось опиралися цьому сценарію.

Факти свідчать про сумне: українські депутати, як визнав сам спікер парламенту, — “істоти злякані”. По суті своїй, це не вільні люди, які чомусь називаються представниками народу. Це раби, які дуже дорогі для держави і народу — в прямому сенсі слова.

Система тотальної корупції робить більшість із депутатів настільки залежними, що вони не можуть сказати слова навіть тоді, коли хочуть, і тільки дивляться мутними очима.

В Україні немає парламенту як представницького народного органу. Тобто по формі він є, і навіть нещодавно, у пік кризи, підняв свої витрати на 97 мільйонів гривень з народної кишені.

Але по суті народного представництва в країні не існує. І це головний докір наявній виборчій системі.

Після того, як стало відомо, що учасники конституційної змови хотіли зробити з Україною, їхні слова про патріотизм, народ і так далі слід обґрунтовано розглядати як настирливу порнорекламу в інтернеті — вони так гучно верещать, щоб дорожче продатися.

Найсмішніше, що в пропаганді своїх конституційних змін БЮТ і ПР досі говорять про встановлення “відповідальності влади” в результаті цієї реформи і запровадження парламентської республіки.

От тільки не пояснюють, що заважає українському урядові вже зараз відповісти за рекордне у світі (!) падіння економіки в розмірі, яке за різними даними, становить чи то 21,1% чи то 25% ВВП за перший квартал цього року. Хоча, зрозуміло, що вся конституційна метушня відбувалася з метою уникнення відповідальності, яка настає на виборах.

Оптимістичний висновок. Україна буде. Історія використала і Леоніда Кравчука (який якось заявив, що якби знав, що буде Майдан, не підтримував би незалежність України), і Юлію Тимошенко (у якої в часи Майдану виходило все, а нині все, що є в руках, розвалюється на очах).

Сьогодні суспільство відстояло своє право вибору — дуже цінний скарб, якого, слід відзначити, заслужили далеко не всі народи. Почалася фактична виборча кампанія (це добре), і почався час безперервної брехні (це гірше, але вже не критично).

Країною досі керує пострадянська еліта, яка виховувалася задля того, щоб їй шкодити. Вона на повну приклалася до розкрадання ресурсів багатющої країни, систематичного позбавлені її життєвої сили.

У пострадянської “еліти” досі є все — ЗМІ, заводи, ресурси. Але вона безнадійно гнила. І, як виявили останні події, на щастя для суспільства — ще й розколота. Тим часом запит на нормальне, якісне управління країною є в усіх прошарках суспільства, і навіть, подекуди, серед цих “еліт”.

Україна з кожними виборами прощатиметься з “елітою”, єдиною заслугою якої є те, що вона обікрала своїх співвітчизників і країну. Проти такої “еліти” вже сьогодні одностайно об’єднаний і Захід, і Схід, і Південь, і Центр.

Країні потрібна влада, яка не бігатиме по колу, призначаючи “ворогів”, на кого можна було б спихнути вину за скоєне, а та, яка зможе показати, наскільки ефективним може бути патріотизм, який означає — “любов до своєї країни”.

Який шлях варто обрати? Слід вчинити так, як у схожих ситуаціях робили інші народи. Обрати з-поміж себе когось, найбільш достойного і здатного перемогти, і підтримати його з усією одностайністю.

При цьому не ділячись на регіони, Захід, Схід, російськомовних і україномовних, а розуміючи, що український народ — це всі, хто вважає Україну своєю Батьківщиною.

Така одностайність не залишить “учорашнім” і “позавчорашнім” жодного шансу, а, натомість, дасть шанс суспільству повернути собі свою країну.

Найцікавіше, що сьогодні Україна здатна пройти виборчі кампанії без жодного ризику розколу, яким чомусь лякають деякі політтехнологи. Адже політична сила, яка в нинішніх кризових умовах буде експлуатувати теми мови, НАТО і тощо, виглядатиме явним маргіналом.

На наступних виборах ніхто країну не рознесе. На них знесуть кількох політиків, які критично не відповідають часові, країні та її уявленням про справедливий порядок речей.

Олександр ПАЛІЙ