Капітальний програш: перехід на рублеві розрахунки за газ може підвести під валютні ризики

Відповідних домовленостей було досягнуто в ході робочої зустрічі голови правління Газпрому Алєксєя Міллера і міністра енергетики та вугільної промисловості України Юрія Бойка в Москві. Таким чином, вже в грудні 2011-го ми можемо перейти на рублеві розрахунки за імпортований російський газ, які досі здійснювалися в доларах США. Прем’єри Микола Азаров і Владімір Путін обговорювали цю тему під час двосторонньої зустрічі в Санкт-Петербурзі, після чого голова НБУ Сергій Арбузов і в. о. міністра фінансів РФ Антон Сілуанов уточнювали деталі. Стверджувалося, що автором ініціативи нібито є офіційний Київ, а зумовлена вона бажанням зменшити тиск дефіциту торговельного балансу України на курс гривні. За оцінками Сергія Арбузова, нова схема дасть змогу заощадити $8 млрд золотовалютних резервів. Але цей аргумент видається доволі сумнівним.

Відомо, що Нафтогаз періодично вилучає з міжбанку величезні доларові суми для розрахунків за російський газ, іноді вони сягають $700—800 млн на місяць, що тисне на курс нацвалюти. Так, у січні—вересні 2011-го кумулятивний дефіцит торговельного балансу України сягнув $5,5 млрд (за відповідний період 2010-го перевищення обсягів імпорту над експортом становило лише $0,5 млрд). З серпня цього року спостерігається істотне зниження цін на металопродукцію, експортовану з нашої країни, і зовнішнього попиту на неї (наприклад, у вересні темп приросту експорту сповільнився на 9,3% — до 26,8%), а глобальні економічні прогнози невтішні. Так, поки що невідомо, чи отримає вітчизняний уряд чергову валютну ін’єкцію від МВФ… Але все це не пояснює, навіщо Україні відмовлятися від валютних розрахунків із Газпромом. Адже саме по собі використання рублів не вирішує проблеми ані торговельного дефіциту, ані вирівнювання платіжного балансу. Російську валюту Нафтогазу (державній компанії, між іншим) доведеться десь купувати. І тут цілком відчутних ризиків набагато більше, аніж уявних макроекономічних переваг.

Ризик № 1 — структурний. Суто теоретично перехід на рублеві розрахунки був би вигідний НАК лише у разі, якби плата рублями за транзит російського газу до ЄС була більшою чи принаймні балансувала би витрати Нафтогазу на закупівлю енергоносіїв. Але цього, певна річ, немає і бути не може. Понад те, від 2006 року доходи ДК “Укртрансгаз” (входить до складу НАК) зростають набагато повільніше, ніж ціна на блакитне паливо на російсько-українському кордоні. На його транспортування з РФ до Європи Україна мусить витрачати близько 7 млрд м3 газу щороку, принаймні саме стільки споживали газокомпресорні станції до кризи. 2007-го вартість технологічного газу збільшилася на $40 — до $130/тис. м3, у 2008-му — ще на $49,5, тоді як ставка транзиту підвищилася лише 2008-го (з $1,6 до $1,7 за тис. м3 на 100 км). У наступні роки спостерігався той самий тренд: вартість транспортування зростала непропорційно подорожчанню блакитного палива. 2011-го транзит територією України коштує $2,89 за тисячу кубів на 100 км відстані, а середньорічна вартість самого палива становить щонайменше $332,5/тис. м3. У січні—жовтні за російський газ було сплачено (!) $9,876 млрд — у рази більше, ніж отримано за транспортування.

За цих обставин перехід на рублеві розрахунки з Газпромом видавався б логічним, приміром, якби вітчизняні промислові споживачі газу (передусім металургійні та хімічні підприємства) купували його в НАК також за рублі. Однак цей варіант неймовірний. Загалом обсяг експорту, наприклад, тих самих металургів до країн СНД 2010-го ледь перевищив… $100,1 млн. Як-то кажуть, без коментарів. Потрібно враховувати і незадовільну платіжну дисципліну на внутрішньому газовому ринку. Станом на вересень 2011-го щонайменше 17,3 млрд м3 палива, відвантаженого структурами НАК, не оплатили комунальні підприємства (2,6 млрд грн), населення (790 млн грн) і бюджетні установи (35 млн грн).

Ризик № 2 — валютний, є похідним від структурного. Російський газ — критично важлива для української економіки сировина, валюта РФ не є вільноконвертованою, її немає (або майже немає) в резервах Нацбанку України, а джерелом надходження може бути тільки наш північний сусід. В умовах глобальної нестабільності перехід на розрахунки в рублях — невиправданий крок, який перекладає усі курсові й інфляційні ризики на Нафтогаз. Подія в українській зовнішній торгівлі безпрецедентна. Її можна буде бодай якось пояснити лише у разі, якщо росіяни погодяться офіційно зафіксувати зобов’язання продавати певні суми рублів в обмін на гривні або купувати в нас якусь продукцію за рублі. Однак такі валютні та товарні свопи — ілюзія. Якщо ж ні, то чи не варто зафіксувати, наприклад, придбання російського газу за гривні?.. Так би мовити, заради експерименту.

“Курс UAH/RUB безпосередньо залежить від курсів USD/UAH і USD/RUB, — каже президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко. — Девальвація рубля щодо долара США зміцнюватиме курс гривні до рубля і навпаки, а неконвертованість робить будь-які товарні ігри з цією валютою дуже небезпечними”. Олег Устенко, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера в Україні, переконаний, що навіть резервування рублів Нацбанком (якщо це уявити) не знімає питання ризиків: російська валюта наразі слабша за вільноконвертовані, а це означає, що рублеві резерви НБУ неодмінно знецінюватимуться у випадку, приміром, падіння її курсу щодо долара США чи євро. Подорожчання золота й інфляція в РФ також знецінюватимуть рублеві резерви. Усе це битиме не лише по Нафтогазу, а й по решті вітчизняних галузей, зокрема й по експортерах. Ігор Уманський, екс-міністр фінансів України, взагалі переконаний, що заплановане входження в рублеву зону означає поступовий відхід від національної валюти. “Якщо навіть нам вдасться конвертувати експортні потоки в рублі, це означатиме втрату щонайменше $2,5 млрд доларових надходжень”, — каже він, запитуючи: а чи зможе НБУ за такого сценарію бодай якось впливати на внутрішній фінансовий ринок?

Ризик № 3 — геоекономічний. Тиждень, писав про переваги та втрати, які може мати Україна в разі анонсованого приєднання до зони вільної торгівлі з Росією та іншими членами СНД. Але створення ЗВТ — тривалий процес, який супроводжуватиметься додатковими консультаціями, домовленостями та їх ратифікаціями. У випадку переведення розрахунків за газ у рублі (а зробити це набагато простіше, як часто буває, на рівні господарюючих суб’єктів, Газпрому і Нафтогазу) росіяни отримують усе й одразу, і не факт, що вони підуть бодай на якісь торговельні поступки. ЗВТ, за великим рахунком, буде їм непотрібною. За дев’ять місяців цього року Україна експортувала до РФ товарів і послуг на $14,7 млрд, імпортувала — на $21,6 млрд. І логічно припустити, що такий товарообіг офіційну Москву цілком влаштовує. Якщо ж комусь у Києві й кортить активізувати східний напрям економічної інтеграції, то було б логічно приєднуватися до рублевої зони ТІЛЬКИ після обкатки ЗВТ. Інакше — очевидний програш. Сподіватися на альтруїзм росіян наївно та недоречно. Заслужений економіст України Віктор Суслов, наприклад, звертає увагу на те, що, аби розрахуватися за газ у жовтні, НАК була змушена позичити в Газпромбанку $550 млн під 8,5% річних. Це при тому, що ставка МВФ була на рівні 3,5%.

Навряд чи в нашому уряді та поміж представників великого бізнесу не розуміють згаданих валютних ризиків. Практична реалізація задекларованої ініціативи може означати, що економічні кондиції України гірші, ніж навіть можна собі уявити.

Ірина ХОДОРОВА