Кадри руйнують все: відверта розповідь дипломата про проблеми української дипслужби

У неділю 26 серпня в Києві розпочнеться загальна нарада послів. Такі зустрічі проходять раз на два роки: до столиці скликають усіх послів України, вони спілкуються не лише з колегами, але й з президентом та урядовцями.

Хоча стосовно “політичних” зустрічей слово “спілкуються” не дуже правильне. Тут дипломати переважно мовчать — хоча часто мають що сказати. В тому числі президентові. Особливо — цього разу.

Влітку 2018 року Верховна рада ухвалила закон про дипломатичну службу (а перед тим запрацював новий закон про держслужбу). І хоча обидва документи є прогресивними, без проблем не обійшлося. Ключові питання — кадрові. Перш за все запитання викликає практика призначення у посольства людей “з вулиці”. Редакції “Європейської правди” довелося чути про них неодноразово, але тільки у приватних розмовах.

Досі ЄвроПравда ніколи не публікувала анонімних статей (і цей підхід лишається незмінним), та нині робимо виняток. Нам відомий автор даного тексту, це дипломат із багаторічним стажем. Ми дали згоду не оприлюднювати його ім’я, причини цього докладно описані у статті.

І хоча не всі тези із цієї статті є незаперечними, ми сподіваємося, що ця публікація дозволить розпочати дискусію про зміну підходів до кадрової політики української дипломатії. “Європейська правда” готова опублікувати також реакцію представників керівництва МЗС або ж інших діючих та відставних дипломатів.

* * * * *

Новий закон України про дипломатичну службу, нарешті ухвалений цього літа, керівництво держави гордо називає “найбільш прогресивним” у сучасній українській історії. Реформи в МЗС отримали увагу та підтримку від експертів та громадськості.

Це приємно, адже багато років поспіль українська дипломатична служба лишалася без належної уваги ззовні та страждала, виживала, “перетравлювала себе”. Всі розуміли: щось потрібно було робити.

Нині реформа — в дії. Але чи вплинуло це на результат роботи дипломатів, на наші KPI, тобто показники ефективності? Чи стали українські дипломати активнішими, а може, й розумнішими? Чи почуваються вони сьогодні більш впевнено та захищено? Ці запитання лишаються поза увагою, але їх варто ставити публічно. Адже дипломатія — це і обличчя нашої держави, і наша зброя проти російської агресії.

Кадри, які (не) вирішують все

Кадрова політика МЗС завжди була річчю доволі брудною — хоча її ефективність завжди називали запорукою успіху, а її реформа неодмінно входила до пріоритетних, коли йшлося про системні зміни в МЗС.

Скільки існувала дипломатична служба України, стільки ж вона намагалася “перебрати найкращий досвід Заходу”. Посольства по всьому світу отримували сотні доручень дослідити, як працюють тамтешні МЗС, як обирають тих, хто їде за кордон, які у них умови роботи, як готуються кадри тощо.

Який результат цієї багаторічної роботи? Якщо відверто, то ніякий.

Нині, як і раніше, в МЗС реально працюють від сили 30-40% людей. Решта — по суті, баласт.

Парадоксально, але саме цей баласт є найбільш захищеним — і соціально, і з точки зору підтримки та “захисту” з боку керівництва, впливових батьків, друзів тощо. Цим людям не потрібні зарплати в МЗС, часто вони і не знають їхнього розміру, або якщо й знають, то не поспішають до банкомату...

Але зараз не про них. Зараз про тих, хто хоче працювати — і обрав дипломатичну службу сенсом свого життя. Що змінилося для них?

Професійна підготовка

У цій царині дійсно є зміни на краще, якщо порівняти з багатьма роками до того.

Керівництво МЗС доклало чимало зусиль, щоб дипломати отримували бодай якусь корисну для них професійну підготовку. Тренінги, зустрічі з експертами, лекції — все це має користь, але... Відсутність належного фінансування дається взнаки і впливає на рівень цієї підготовки.

Так, тренінгів стало значно більше; так, є цікаві гості та лектори — але все тримається переважно на ентузіазмі та добрій волі запрошених лекторів та досвідчених дипломатів. Натомість у західних МЗС ці ж тренінги проводять провідні компанії та фахівці (теоретики та практики), які співпрацюють з урядом на контрактних засадах.

Важлива деталь: на Заході, на який ми завжди рівняємося, ці тренінги часто проходять “з відривом від роботи”. А навіть якщо і без, то керівник не стоятиме в тебе над головою і не кричатиме, що з’явилося термінове завдання і головний пріоритет — воно, а не якась лекція.

Хоча навчання дипломатів важливе для самої держави, коли йдеться, приміром, про тренінг з тактики ведення переговорів чи дій у складних ситуаціях.

Мовна підготовка

Це питання є ахіллесовою п’ятою наших дипломатів.

Вимогу щодо знання щонайменше двох іноземних мов можна було би вважати справедливою, якби МЗС надавав умови для належного забезпечення їх вивчення та підтримки рівня знань.

Англійську, звісно ж, повинні знати всі. Та з другою іноземною — за винятком 3-4 найбільш поширених в Україні іноземних мов — ситуація інакша. Курси мовної підготовки можна перерахувати на пальцях (знову ж таки, без відриву від роботи). В кращому разі дипломату забезпечать можливість скласти іспит викладачу, який прийде на Михайлівську площу у визначений день, а вивчення мови лишається завданням для самостійної роботи. І це — в умовах роботи з 9 ранку до безкінечності. Таким чином, якщо вам не пощастило з мовою, курси з якої ви не можете відвідувати через їхню банальну відсутність, то це ваша особиста проблема.

Між тим, мовна вимога — одна з ключових у новому законі. Отже, коли прийде час закордонного відрядження до певної країни, то як в добрі 1990-ті “лінгвіст з вулиці” без досвіду дипломатичної роботи отримає карт-бланш і поїде представляти Україну за кордоном.

Як він це робитиме? То вже інше питання...

Кар’єра? Не чули!

Кар’єрне питання є, мабуть, найбільш болючим для кожного дипломата.

В законі прописані строки, коли ти можеш просуватися кар’єрними сходами (є також можливість пониження на посаді — тож важливо не потрапити в опалу керівництва з особистих причин).

Але навіть якщо дипломат сумлінно працює, навіть якщо відгуки позитивні — ніхто і ніщо, в тому числі закон, не гарантують йому або їй абсолютно нічого. Адже розбалансований штатний розпис (центральний апарат та закордонні установи) вже давно створив у МЗС ситуацію непередбачуваності та розчарування.

Не є секретом злиденні зарплати в центральному апараті. Так, в ЦА МЗС є обмежена кількість керівних посад із зарплатнею у 20 тисяч гривень, та до цієї роботи ще потрібно дорости. А переважна більшість досвідчених дипломатів, навіть з досить високим рангом, мають зарплатню до 10-14 тисяч гривень.

Через це головною метою для них є закордонне відрядження.

Але відтепер зникає і цей стимул лишатися на дипслужбі.

В умовах відкритих конкурсів, коли на дипломатичні та адміністративно-технічні посади можуть призначити людину “з вулиці”, з мінімальним рівнем освіти та нульовим досвідом роботи, багато кар'єрних дипломатів опиняться “за бортом”.

Адже тепер діють “прозорі” конкурси, за результатами яких у закордонні дипустанови — відразу на високу посаду, приміром, першого секретаря або консула — можуть приїхати люди, за яких просто соромно. Так, можна говорити про те, що конкурси та призначення “з вулиці” є вимушеним кроком, оскільки так прописано в законі “Про державну службу”, але чому ж в МЗС не били на сполох, чому не відкоригували цю норму в законі про дипслужбу?!

І головне: після закордонного відрядження людина “з вулиці” в 99% випадків не повернеться до центрального апарату, адже вона йшла на конкурс через бажання провести декілька років за кордоном, або ж розраховуючи на посольські зарплатні — а не на смішні кошти, які платять в МЗС.

Натомість досвідчений дипломат, що обрав дипломатичну кар’єру, накопичував досвід та повільно, але впевнено просувався по посадах, не отримає шансу захищати країну за кордоном.

Результатом цього є розчарування фахових кар’єрних дипломатів, яке знижує їхню ефективність або просто веде до звільнення.  І ще велике питання, хто прийде на їх місце. А в разі значного скорочення персоналу в МЗС через звільнення розчарованих — це може стати айсбергом, який потопить цей корабель.

Це особливо засмучує, зважаючи на те, що за часів міністра Клімкіна МЗС, здавалося б, перестав бути схожим на “Титанік” та почав плисти досить швидко та упевнено. Однак графік міністра та його концентрація на інших (хоч і дійсно важливих!) питаннях призвели до того, що кадрова політика нині не є пріоритетом №1 для МЗС. Але мала б бути! Те, що нині це стало питанням держсекретаря, проблему не вирішує.

Дипломати Банкової

Інше питання — призначення на посади радників та вище.

Дійшовши цього рівня у дипломатичній кар’єрі, ти стаєш заручником “спілкування” між МЗС та адміністрацією президента. Тут твої професійні якості часто не мають бодай мінімального значення. Як наслідок, призначення на посаду радника посольства, генконсула або посла перетворилося на квест, у якому здебільшого виграють співробітники АП або... інших міністерств. Але не МЗС.

Відтак, кар’єрні дипломати погоджуються їхати у відрядження з пониженням — або ризикують не поїхати взагалі. Є багато прикладів, коли через це фахові дипломати чекають на призначення упродовж трьох і більше років.

Право президента (а реально — його адміністрації), по суті, самостійно обирати всіх ключових осіб у закордонних дипустановах зберігається і нині. І це точно не йде на користь українській дипслужбі.

* * * * *

Це лише частина питань, про які говорять дипломати між собою — та не говорять уголос. Я також усвідомлюю: мій підпис під цією статтею відкривав би швидкий шлях до звільнення. Але й мовчати — також не вихід.

Про довгострокові відрядження, про зарплатні, рівень цієї зарплати, що не завжди відповідає цінам у країні перебування, про медичне страхування, про умови роботи та побуту можна написати окрему статтю. Зрозуміло, що для багатьох українців це не буде аргументом для співчуття, але повірте — багато що може здивувати (приміром, те, що дипломатам за кордоном “наполегливо” рекомендують їхати хворіти на Батьківщину, бо для них немає страхування, або про те, що дипломат має розповісти послу чи генконсулу про особисті медичні проблеми, щоби рахунок від лікарні був сплачений).

І ось коли це все звести докупи, то ситуація виглядатиме зовсім по-іншому. Тому МЗС вкрай потрібні зміни, навіть до нових правил.

А наразі дипломати з нетерпінням чекають на сотні нормативних актів, які уряд невідомо коли ухвалить (і яким буде їхній зміст).

Хочеться сподіватися, що ми будемо приємно здивовані. Але впевненості в цьому немає.

Автор — український дипломат, читач “Європейської правди”