Хто відповість Кучмі

У 1992 році тодішній прем'єр-міністр України Леонід Кучма видав історичну фразу: “Скажіть мені, яку країну треба побудувати, і я її побудую”. Ні тоді, ні пізніше відповіді він не одержав. Що ж він та його наступники набудували?

Президент Кучма розпочав велику приватизацію на користь наближених до нього людей. Президент Ющенко, за словами Ганни Герман, продовжив цю українську традицію. Президент Янукович довершує справу своїх попередників.

Однак, на відміну від них, приватизаційні можливості нинішнього президента обмежені, тому він зайнявся перерозподілом землі, у першу чергу, у власних інтересах, та перерозподілом розподіленого раніше.

Якщо питання подальшої долі Межигір'я відсунуто на недалеке майбутнє, то питання перерозподілу розподіленого раніше назріло в результаті подальшого бажання продовжити українську традицію в умовах наближення країни до дефолту.

Оскільки “своїх” чіпати загрозливо, вирішили взятися за “нічийних”. Ними виявилися малі та середні підприємці, з чого виріс їх бунт проти Податкового кодексу як інструмента перерозподілу власності та багатства. На додаток до нього використовується величезне підвищення цін на комунальні послуги.

Яке ж суспільство вони будують?

У світі існує чотири основні типи суспільства: азійський — Японія, Китай, периферійний капіталізм — Росія, Україна, європейський лібералізм — Франція, Італія, Великобританія, гуманістичний — Швеція, Норвегія, Фінляндія, Німеччина, США.

Під тиском міжнародних фінансових інституцій та під впливом Росії українська влада вибрала неокласичний — дикий — капіталізм. В його основі — монетаристська політика Мілтона Фрідмана, яку у країнах третього світу проводить МВФ.

Суть цієї політики — знецінення моралі, виправдання будь-чого заради багатства, розрив зв'язків між поколіннями. Держава при цьому, за словами професора Павловського, стає нічним сторожем великої приватної власності.

Чи потрібна Україні така модель, яка призвела до зубожіння країн Латинської Америки? Куди ведуть влада і кримінальні олігархи? Хто їм протистоятиме?

МВФ з першого дня пропонував Україні шокову терапію — нелюдську програму без кінцевої економічної мети. Головний її пункт — довести країну до точки неповернення.

Нинішня влада виявилася добрим учнем. Її Податковий кодекс робить те саме: відбирає гроші у малих і середніх підприємців і віддає їх багатіям у вигляді преференцій — зниження ціни на газ для їх підприємств, ігнорування ухилення їх від сплати податків шляхом вивезення прибутків в офшори.

З цією ж метою планується у півтора разу підвищити тарифи на газ для населення з квітня 2011 року, удвічі — тариф на електроенергію, удесятеро — розмір пені за несвоєчасну сплату комунальних послуг.

Янукович та Азаров роблять це за вказівками МВФ. Їм допомагають депутати Партії регіонів разом з лакеями-комуністами Симоненка та лакеями-”народниками” Литвина, які разом з перекупленими “тушками” сьорбають з одного корита.

Це коротка відповідь на питання академіка Толочка, який шукає винних у поглибленні системної кризи в Україні та зубожінні населення, поки компрадорська буржуазія, олігархи та влада казково багатіють.

Політична еліта ніде і ніколи ідеальною не буває. Різним буває рівень її апетитів. В Україні вона надто надмірна, і це видно на прикладі можновладців, які провадять політику економічного геноциду щодо українського народу.

Але терпець народу лопнув. Нерівність довела людей до краю.

Показник нерівності визначається співвідношенням доходів 10% бідних і 10% багатих. У більшості розвинених країн він становить 1:6. В Японії — 1:4, у США — 1:9. В Україні ж у 2000 році він сягав 1:30, на початку 2010 року — 1:40.

І при цьому “професори” наважуються і далі поглиблювати це співвідношення. Вони звикли мати справу з пролетаріатом — підлеглими їм найманими працівниками. Сьогодні ж вони зіткнулися з мільйонами власників з іншою психологією.

Спробуй вирвати у собаки шматок м'яса. Вона сама розірве тебе на шматки. Але людина — істота свідома і відрізняється від собаки здатністю думати. Таких думаючих підприємців у країні більше 6 мільйонів, а разом з родинами — 20 мільйонів.

Якщо до них додати інших невдоволених владою, то разом це буде абсолютна більшість населення, без розподілу на захід чи схід.

Якщо підприємець добровільно віддає на підтримку громади, яка виходить на мітинги протесту, 5% свого прибутку, це означає, що терпець лопнув і в заможних громадян.

З чого це починалося? З бажання влади отримати майже дармові гроші МВФ, частка яких осідала у їхніх кишенях, дозволяючи нарощувати капітал. Потім наставала пора заздрості, що хтось багатший, і все починалося знову.

Розірвати це порочне коло можуть тільки мільйони власників свого бізнесу, яких об'єднує не міфічна ідея про рівність у бідності, а єдиний економічний інтерес до подальшого збагачення за рахунок власної праці та розуму.

Майже двадцять років не було відповіді на питання колишнього прем'єра Кучми. Весь цей час країна розплачується за громадське мовчання. Настав час відповісти.

Пора брати владу в свої руки, панове підприємці!

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ